ВАСИЛЬ. Як тебе звати, хлопчику?
ДІВЧИНКА. Я не хлопчик... Я дівчинка.
ВАСИЛЬ. А це твій тато? (Показує на особу, підстрижену під їжачка).
ДІВЧИНКА. Ні, це моя мама.
ВАСИЛЬ. А це мамина подруга? (Показує на особу з косичкою).
ДІВЧИНКА. Це якраз мій тато. Але я в туалет хочу.
ВАСИЛЬ. О це через дорогу... (Показує у вікно. За вікном видно громадську вбиральню з великими чорними літерами — «М» і «Ж»).
ВАСИЛЬ. Джеку, ти хоч зрозумів, хто з них хто?
ДЖЕК. Соррі, пліз... Тут тільки за концепцінейшн Поровського можна визначити. (Встає, підходить до вікна. Дивиться у бік вбиральні). Зараз я тобі, соррі, точно скажу, де він, а де вона. А втім сам поглянь: та, що з косичкою, пішла в чоловічий туалет, а той, що пострижений «під їжачок», пішов у жіноче відділення.
ВАСИЛЬ. Ну, їм видніше, що в кого... А куди хлопчик побіг?
ДЖЕК. Соррі, бой ієс гірл... Екскузьмі, також у жіноче відділення.
ВАСИЛЬ. Геніально! Таки концепція Поровського про п'яту графу у житті реально спрацювує... Так і запротоколюємо. (Василь пише, Джек і Колюньчик дивляться у вікно). Колюньчику, фіксуй. Аби знову не вийшов казус...
КОЛЮНЬЧИК. Фути-нути... Першим вийшов він... Ні, тобто фути-нути, вона... Малого залишає з нею... Тобто фути-нути з ним... малу. (У кімнату заходить той, що пострижений «під їжачок», не стукаючи).
ВАСИЛЬ. Ваше прізвище?
ФУЦИК. Фуцик.
ДЖЕК. Соррі... Хіна. Пліз... Китайка?
ФУЦИК. Яка хіна? Яка «китайка»?
ВАСИЛЬ. Він, мадам, американець українського походження. В смислі — китаянка?
ФУЦИК. Звідки ви це взяли?
ВАСИЛЬ. Ну, прізвище у вас китайське: Фу-цик.
ФУЦИК. Я ук-ра-їн-ка.
ВАСИЛЬ. А чоловік — китаєць? З косичкою...
ФУЦИК. І чоловік є українець. Він просто ху-ху-дожник.
ВАСИЛЬ. Мадам, ви не хвилюйтесь. А чого ж ви Фу-цик?
ФУЦИК. То тому, що Фу-цик. А що, вам-вам прі-прізви-ще-ще не подобається чи-чи ім'я?
ВАСИЛЬ. А як ваше ім'я?
ФУЦИК. Да-я-на.
ВАСИЛЬ. Теж китайське, мадам?
ФУЦИК. Чо-чому ки-китайське?
ВАСИЛЬ. Да-я-на. А-а, зрозуміли, мадам — єврейське.
ФУЦИК. А-а... по-по чо-му ви су-судите? По-по носі?
ВАСИЛЬ. Та ні. Був такий вождь у євреїв. Даян, здається, Моше. Ви його випадково не родичка?
ФУЦИК. Ви-ви-пад-ково не-не ро-ро-дичка.
ВАСИЛЬ. А чого ж ви мадам, усі слова вимовляєте через дефіс і тире?
ФУЦИК. Я-я ви-ви-мов-ляю, а-а-ле пишу ра-ра-зом! Це ви так ви-ви-мов-ля-єте. Все-все пи-пишеться ра-разом.
ВАСИЛЬ. Я вимовляю, мадам?
ФУЦИК. Не-не я ж. А-а ви так ка-ка-жете. Ні-ні-би че-через де- де-фіс.
ВАСИЛЬ. Я так не кажу, мадам. Це ви... ви...
ФУЦИК. То-то я-я заїкаюсь. Фу-цик. Пи-пи-шеть-ся ра-ра-зом.
ВАСИЛЬ. А читається?
ФУЦИК. І чи-чи-та-єть-ть-ся ра-ра-зом.
ВАСИЛЬ. Отже, ви хочете розписатись, Фу-цик?
ФУЦИК. Не-нне пе-пе-ред-раж-нюй-й-те. Фу-фу-цик пи-пи- шеться і ви-ви-мовляється ра-разом. І з ким роз-пи-пи-са-тись?
ВАСИЛЬ. Вибачте. Най-ня-тись.
ФУЦИК. Ви зн-зн-ову пе-пе-ре-дражнюєте?
ВАСИЛЬ. Ні, це ми під-під-лаш-то-ву-є-мось під клі-єн-та. Хочете за-записатися? На-на ро-ро-боту. До-до... Америки.
ФУЦИК. Ти-так. До А-ме-ри-ки.
ВАСИЛЬ. А що вас в Ук-ра-ї-ні, ма-ма-дам, не за до-во-льня-є? Чо-ло-вік, у-ряд, по-лі-ти-ка?
ФУЦИК. Гро-ші. М-ма-лі гро-о-ші. Я кан-ди-дат на-а-ук.
ВАСИЛЬ. Яких наук?
ФУЦИК. На-а-у-ко-о-вих на-а-ук.
ВАСИЛЬ. Зрозуміло, ма-мадам. А ви українка?
ФУЦИК. А-а що, по-по о-облич-ч-чю не-не-е видно? То по паспорту видно.
ВАСИЛЬ. По вашому, мадам?
ФУЦИК. По-по моєму.
ВАСИЛЬ. Цікаво. Покажіть, мадам. Давно паспорта не бачив з графою... Так-так. (Роздивляється уважно паспорт). Так тут теж нічого не видно.
ФУЦИК. Я-як н-не-не видно? Т-та-там н-на-написано...
ВАСИЛЬ. Що написано, мадам?
ФУЦИК. Що-що я — я у-у-к-країнка.
ВАСИЛЬ. Де, покажіть? (Подає їй паспорт, Фуцик роздивляється).
ФУЦИК. А й с-си-си-правді не-не на-на-писано.
ВАСИЛЬ. А ви хіба до цього свого паспорта не читали?
ФУЦИК. А-а чо-чого йо-його чи-читати? Я-я пи-пишу. Я кан- ди-ди-дат наук. Ви ме-ме-не ро-розумієте?
ВАСИЛЬ. Кандидата зрозуміти важко. Як усіх вчених, але ми намагаємось. Але нам довідка потрібна.
ФУЦИК. Я-я-ка д-до-до-відка? Що я-я к-кан-кан-д-дидат?
КЛАРА (через скло у комірчині). Що ти кандидат у міжнародні повії і продаватимуть вони тебе за десять відсотків. Якщо тебе ще хтось там купить. З таким носом...
ВАСИЛЬ. Не звертайте уваги, мадам. Вона у нас консьєржка. Так ви українка, мадам?
ФУЦИК. А-а де-де я ту-ту д-до-до-відку ві-візьму?
ВАСИЛЬ. У пана Поровського.
ФУЦИК. Я-я-кого П-по-по-ровського?
ВАСИЛЬ. А нам звідки знати? Тут перед вами одна жінка заходила. Також на платну роботу просилася. Казала, що Поровський такі довідки видає. Він по одній бані в Україні, мадам, визначає, де українка, а де...
ФУЦИК. П-п-по-по я-я-кій б-ба-ба-а-ні?
ВАСИЛЬ. По церковній, мадам. Золотій з голубим обідком... Знайдете пана Поровського, візьмете довідку. Розлучитеся з чоловіком і тоді...
ФУЦИК. Щ-щ-щ-що-о? Я-я-к ц-це роз-роз-лучитися з чоловіком? Я-я ж йо-йо-го ті-ті-льки знайшла. З-з-з дитиною.
ВАСИЛЬ. Знайшли, мадам, то покладіть назад туди, де знайшли. Може його рідна дружина розшукує. Мама. Не можна чужих речей собі привласнювати... Чи вас в академії не вчили?
ФУЦИК. Я-я-кій а-а-кадемії?
ВАСИЛЬ. Ну, десь ви ж купили той диплом чи теж знайшли...
ФУЦИК. Н-ну, з-з-зна-а-єте... Ц-це вам т-так не п-п-пройде... Я-я-я-а... (І пішла).
Заходить наступна. Без стуку. Бере зі стола сантиметр, яким Василь вимірював фігури клієнток і мовчки, без слів, витягує з-за столу Василя. Починає його обміряти.
ВАСИЛЬ (спантеличено). Що ви робите, мадам?
ЖІНКА № 7. Я тобі не мадам... Стій! Не крутись.
ВАСИЛЬ. Що ви з мене хочете?
ЖІНКА № 7. Стій, кажу!.. Я зараз тебе обміряю.
ВАСИЛЬ. Що ви обміряєте? Що ви обміряєте? Це ми жінок обміряємо.
ЖІНКА № 7. У нас тепер емансипація. Тож не на словах, а на ділі — рівність, свобода, демократія. Вловив?
ВАСИЛЬ. Нічого я не вловив, мадам...
ЖІНКА № 7. Так от вловлюй: плечі — 50 сантиметрів, талія — 90, кормозапарник — усі 120...
ВАСИЛЬ. Який кормозапарник, мадам?
ЖІНКА № 7. Тобі не подобається слово «кормозапарник», а мені — твоє «мадам». То я скажу точніше — інкубатор з яйцями... І після цього ти ще нас обміряєш? Шукаєш талію... Ти он у себе в штанях пошукай. Вона в тебе вся в матню опустилася... Бізнесмени. По знайомству. Тьху!.. Дурні баби. Дурні... Клюють на вудочку. Навіть без гачка... (Виходить).
ВАСИЛЬ (весь упрів). Колюньчику, поки що не клич нікого. Скажи: технічна перерва. (Василь витирає піт із чола).
ВАСИЛЬ. Джеку, ти чого мовчиш? Бачив бабу?
ДЖЕК. Все окей. Веррі гуд. Супербаба...
ВАСИЛЬ. Джеку, ще такі дві баби і вважай мене ти більше в Америці не побачиш.
ДЖЕК. Соррі... Екскузьмі... А ти вже там був?
ВАСИЛЬ. Ніколи.
ДЖЕК. Соррі, пліз... Чого ж тоді кажеш «більше»?
ВАСИЛЬ. Бо сам поїдеш. З їхніми довідками про розлучення... (Витирає піт із чола). Ну й баба! Ну, баба! Як студент каже — фути-нути! Оце баба!
КОЛЮНЬЧИК. Фути-нути. І ви вже й мене передражнюєте. Вам жінок мало?
Заходить Клара.
КЛАРА. Оце б тобі таку, Махтею...
ВАСИЛЬ. Не називай мене так.
КЛАРА. Нема чого свого справжнього імені соромитися. Теж мені українець... Махтей і є Махтей... Як його не називай... Оця тобі ступу показала... Не квадратну, а в квадраті... Так що молися на мене... Бачив, які баби бувають?.. А ви регочете, Джеку... Ось її в Америку візьміть... Вона вашого Буша-маленького...
