КЛАРА. Оце якраз для них. Їм ще прокладок з крильцями до цих трусів купіть... І метеликів з розпущеними крильцями домалюйте. Якраз і будуть труси від Мадонни.
ВАСИЛЬ. Ти все насміхаєшся. А мені серйозно сказали кілька екземплярів привезти.
КЛАРА. На виставку?
ВАСИЛЬ. На яку виставку? На оглядини. Для примірки.
КЛАРА. Ти їх попери спочатку, щоб у розмірі зменшилися, як у бабусь на старості літ унітази...
ВАСИЛЬ. Поговори мені, поговори...
Василь вибігає. Клара залишається сама. Бере віника в руки.
КЛАРА. Оце б і його вимела. Хоч в Америку. І це ж треба — вийти за Махтея заміж!.. А були ж женихи... Один тепер з них уже академік. Галузевий... (Підмітає). Господи, хоч би ті стриптизерки труси з тим вогненним собакою забрали. Ні за що хліба купити. (Хтось стукає в двері. Клара відчиняє. На порозі з'являється листоноша).
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Телеграму з Америки чекаєте?
КЛАРА. З Америки? О Господи!..
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. А чого ви так дивуєтеся? З Америки. З самого Нью-Йорку. Видно, від родича. Марченко Марченку пише. Ось і зворотна адреса. Телеграма термінова. Завтра й родича зустрічайте. Треба ось тут (подає зошит) розписатися. Щастить людям!.. В Америці родичі є.
КЛАРА. Дуже дякую вам. Дрібних у мене нема. Так я вам трусами віддячу. Маєте дружину, донечку?
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. І дружину, і дві донечки.
КЛАРА. То я їм усім по дві пари.
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО (з подивом і легким острахом роздивляється). Гарні ж які! Як Третьяковська галерея. Мабуть, не наші?!
КЛАРА. Американські. «Гуманітарка». Учора з Борщагівки передали...
У дверях з'являється Василь.
ВАСИЛЬ. Здрастуйте!
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Здрастуйте!
ВАСИЛЬ (підозріло дивиться на незнайомого типа з трусами в руках і з сумкою через плече). Якісь проблеми?
КЛАРА. Васю, танцюй!..
ВАСИЛЬ. Труси продала? (Ще раз зміряв очима листоношу з трусами в руках).
КЛАРА. Танцюй, тоді скажу...
ВАСИЛЬ. Не мороч голови. Кажи вже.
КЛАРА. Ні, танцюй...
ВАСИЛЬ. Спочатку скажи, а тоді затанцюю.
КЛАРА. Ось листоноша. Він нам телеграму приніс. Від родича. З Америки. Танцюй, Васю...
Василь вихоплює телеграму, підтанцьовує по кімнаті.
ВАСИЛЬ. З чоловіком розплатилася?
КЛАРА. Так, трусами...
ВАСИЛЬ. Це добре... Сьогодні нам просто манна з неба, і в стриптиз-клубі обіцяли усі труси забрати...
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Гарні ж які... Усі в картинках...
ВАСИЛЬ. Отак і мені директриса стриптиз-клубу сказала. Публіці можуть сподобатись.
КЛАРА. Васю, танцюй... Телеграма ж від Марченка.
ВАСИЛЬ. Так ти не жартуєш?
КЛАРА. Які жарти?.. Ось дивись... З самого Нью-Йорку... Василю Марченку.
Василь знов бере телеграму, читає і раптом підстрибує, співаючи.
ВАСИЛЬ. Ой ляля, ой ляля... Є папір від короля... Ой ля-ля. Ой ля-ля... Я ж казав — прийде здаля...
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Ви поет?
ВАСИЛЬ. Поет від бізнесу, дорогий. Бізнес — це також поезія. Натхнення. Нема натхнення — нема бізнесу.
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Ви б мені того ... пораду дали... Я хочу також родича за кордоном розшукати...
ВАСИЛЬ. Так от, пишіть листа... Каліграфічним почерком. Америка. Нью-Йорк... Містеру... Як ваше прізвище?
ХЕРАСИМ'ЮК-РИМАРЕНКО. Херасим'юк-Римаренко.
ВАСИЛЬ. Герасим'юк?
ЛИСТОНОША. Ні, Херасим'юк. Читаю по літерах. Перша — Хриса...
ВАСИЛЬ. Далі не треба. Так і пишіть: Херасим'юку.
ЛИСТОНОША. А ім'я? Своє ім'я писати?
ВАСИЛЬ. Хриса? Не треба. Вони там усі наші імена перехрещують. Івана на Джона. Дмитра на Джека, Женю на Ешлі — і пішло, і поїхало. Ой ля-ля, ой ля-ля, покохала короля... Так що просто пишіть Херасим'юку-Римаренку. Тільки містеру Херасим'юку окремо, а містеру Римаренку окремо і нікакіх каков... Може, по якісь лінії і хтось відгукнеться... Ой, ля-ля, ой, ля-ля покохала короля...
ЛИСТОНОША. Вибачте. Я ще раз вас переб'ю...
ВАСИЛЬ. Тільки не навпіл. Жартую. Слухаю вас. Ой ля-ля...
ЛИСТОНОША. У них же імена є?
ВАСИЛЬ. У кого в них?
ЛИСТОНОША. Ну, в тих Херасим'юків, Римаренків...
ВАСИЛЬ. Вони гадають, що є. А насправді нема. Але я гадаю, що вони пам'ятають, як їх в Україні звали. Тільки не забудьте свою зворотну адресу вказати. (Дивиться на телеграму, цілує). Ось зворотна адреса і в мене. (Ще раз цілує бланк телеграми). Ум-м!.. (Відриває губи від телеграми). Ще Манхеттеном пахне... Ой ля-ля, ой ля-ля... Вийду я за короля... Дмитро таки відгукнувся.
ЛИСТОНОША. Тут написано: «Джек Марченко».
ВАСИЛЬ. Правильно, по-їхньому Джек. По-нашому Дмитро. О Господи!... Я ж тобі розповідав, Кларо, що його на Манхеттені зустрів...
Листоноша задкує і щезає по той бік дверей, по дорозі сам до себе говорить: «Щасливі ж люди!... Ось рознесу швиденько пошту і собі напишу. І щастить же людям!.. Родича знайшов. Ой, ля-ля... І придумав же пісеньку. Поет!.. Від бізнесу. Це ж і я міг поетом стати, аби голову на плечах мав». Клара його проводить до дверей. Притискує палець до губ, а потім листоноші підкидає ще кілька пар трусів і махає рукою.
КЛАРА. Гуд бай, пане! Гуд бай!.. Мабуть, доведеться американську мову вчити...
Навшпиньках повертається назад. А Василь тим часом підстрибує по кімнаті.
ВАСИЛЬ. Діма, Дімочка...
КЛАРА. Українською — Дмитро.
ВАСИЛЬ. Правильно, Кларо, по-нашому Дмитро, Дмитрик. Мій любесенький, я ж тебе бачив у сні. У таких картатих штанцях, піджачку картатому. Щоправда, трохи іншого кольору, ніж штанці. З краваткою в золоту крапочку. У капелюшку з чорним, ні! — золотим обідком. Боже мій, Діма-Дімочка!.. Український Дмитрик, американський Джек... Ти ж, Кларо, коли він приїде, дивись, нашого собачку Джеком не називай. На Барбоса його перейменуємо. Боже, Діма-Дімочка. Наш український Дмитрик, американський Джек. Це ж треба... З того світу таке щастя звалилося!.. Кларо, Кларочко, ступочко ти моя ненаглядна, перейменуй нашого песика по-нашому. Не називай його більше Джеком. Гість може образитися. Він же з самої Америки. Ми йому завтра й паспорт випишемо. Обов'язково випишемо.
КЛАРА. І на яку кличку ми будемо нашого Джека перейменовувати?
ВАСИЛЬ. На нашу. Рідну. На Барбосика. Заробимо грошей і в школу пошлемо, паспорт вручимо. Щоб усе чин чином. Назвемо таки по-нашому — Барбосиком. Бо ще закордонні родичі образяться. Діма-Дімочко... А ти, Кларо, казала: «Нема у нас родичів за кордоном». Бач, ще трохи лишилося українців по світах. Не всіх совєтська влада вибила і голодом заморила. Не всіх. Діма-Дімочко, по-нашому Дмитрик... (Підтанцьовує).
КЛАРА. Читай уже читай. Що він там пише? Може якогось долара у конверт в поклав.
ВАСИЛЬ. Ти що? Якого долара? Який конверт? Це ж телеграма.
КЛАРА. Жаль. Краще б листа прислав. Поклав би туди якогось долара. Як-не-як, а родичі ж.
ВАСИЛЬ. Розмріялась... У нас же все просвічують. Як на рентгені. Навіть душу. Совєтська ж влада привчила. Воно ще у наших душах довго сидітиме. Пильні дуже. Господи, Кларо, беру твій вислів напрокат.
КЛАРА. Який вислів?
ВАСИЛЬ. Ну, оце твоє: «О Господи». О Господи, таки знайшовся родич. Ти його, о Господи, нам на щастя послав. Треба й собі міняти це дернувате старомодне ім'я. Як міг мене батько Махтеєм назвати...
КЛАРА. Передбачливий був.
