Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Люди заусміхалися і забурмотіли.

— Це офіційний наказ, — вів далі Адамберґ, — обов'язковий до виконання всіма, і зокрема тими трьома людьми, що їздили зі мною до Лорійона. Кого-небудь з присутніх покусали відучора?

Керноркян підняв палець, і всі з цікавістю втупилися в нього.

— Лейтенант Керноркян, — оголосив він.

— Заспокойтеся, лейтенанте, ви не один. Капітана Данґлара також покусали.

— При шістдесяти градусах, — пролунав голос. — Гаплик сорочці.

— Виперіть або доведеться спалити, — сказав Адамберґ. — А ті, що не бажають слухатися, потенційно ризикують захворіти на чуму. Наголошую: потенційно. Я переконаний, що блохи, яких убивця випустив у Лорійона, здорові, і грають суто символічну роль, як і все решта. І все одно цей захід є обов'язковим до виконання. Блохи особливо кусючі вночі, тож раджу вам одразу по поверненню додому якомога швидше виконати сказане. Далі виконайте дезінсекцію за правилами, отрута лежить у вестибюлі. Ноелю та Вуазене, перевірте завтра алібі цих чотирьох учених, — попросив він, простягаючи їм документ. — Усі вони — чумологи, а отже, підозрювані. А ви, — вів далі Адамберґ, звертаючись до усміхненого чоловіка з сивим волоссям.

— Лейтенант Меркаде, — сказав офіцер, трішки підвівшись.

— Меркаде, перевірте цю історію з простирадлами у мадам Туссен на авеню Шуазі.

Потім він жестом указав на кругле, перелякане обличчя з зеленими очима і на негнучкого бригадира з Ґранвілля.

— Бригадир Ламар, — представився колишній жандарм, підводячись так рівно, ніби він палицю проковтнув.

— Бригадир Есталер, — промовило кругле обличчя.

— Обійдіть двадцять дев'ять будинків і ще раз оглянете всі не замальовані двері. Мета: знайти сліди мазі, жиру чи будь-якого іншого продукту, нанесеного на замок, дзвінок або ручку дверей. Будьте обережними, одягніть рукавички. Хто перевіряє мешканців цих квартир?

Піднялися чотири пальці — Ноеля, Данґлара, Жюстена і Фруасі.

— Які результати? Є точки перетину?

— Жодної, — відповів Жюстен. — Ця вибірка не підвладна жодній статистиці.

— А опитування на вулиці Жан-Жака Руссо?

— Нічого. Ніхто не бачив у будинку незнайомців. І сусіди нічого не чули.

— Код?

— Елементарний. Цифри так стерлися, що їх майже неможливо прочитати. Тобто лишається двадцять п'ять комбінацій, які можна перевірити за шість хвилин.

— А хто опитує мешканців інших двадцяти восьми будинків? Може, хоча б хтось бачив цього художника?

Груба жінка з масивним обличчям рішуче підняла руку.

— Лейтенант Ретанкур, — відрекомендувалась вона. — Ніхто не бачив художника. Зазвичай він діє вночі, а від його пензлика галасу нема. Добре натренувавшись, він виконує всю операцію за півгодини.

— Коди?

— На багатьох з них лишилися сліди від пасти для зліпків, комісаре. Він знімав відбитки і визначив найбрудніші місця.

— В'язнична хитрість, — сказав Жюстен.

— Це будь-хто міг би вигадати, — заперечив Ноель.

Адамберґ глянув на годинника.

— За десять шоста. Залишаємо приміщення.

О третій годині ранку Адамберґа розбудив дзвінок від біологічної служби.

— Жодних бацил, — утомлено сказав чоловік на тому кінці дроту. — Результат негативний. Ні на блохах, ні на одязі, ні в конверті, ні на дванадцяти зразках, зібраних у Лорійона. Здорові і чисті, ніби щойно з санаторію.

Адамберґ відчув полегшення.

— Усі блохи — щурячі?

— Усі. П'ятеро самців, десять самок.

— Чудово. Обережно зберігайте їх.

— Вони мертві, комісаре.

— Тоді не треба ні вінків, ні квітів. Збережіть їх у пробірці.

Він сів на ліжку, увімкнув лампу і почухав голову, а тоді зателефонував Данґлару і Вандузлеру, щоб повідомити про результат. Він по черзі набрав усі двадцять шість номерів інших агентів відділу, потім лікаря і Девіяра. Ніхто не поскаржився на те, що їх розбудили посеред ночі. Він плутав імена своїх помічників, і блокнот уже не порятує його. Не було часу на те, щоб порпатися в записнику, і навіть на те, щоб зателефонувати Каміллі і призначити побачення. Йому здавалося, ніби сіяч чуми зовсім не дасть йому поспати.

О сьомій тридцять, коли Адамберґ ішов до відділку кримінального розшуку з кварталу Маре[23], то почув дзвінок.

— Комісаре? — мовив задиханий голос. — Бригадир Ґардон з нічної зміни. У Дванадцятому окрузі знайдено два тіла посеред тротуару. Перше — на вулиці Роттембург, а друге — неподалік, на бульварі Суль. Двоє чоловіків, вимазаних деревним вугіллям, лежать на дорозі, абсолютно голі.

21

Мерщій тікай і довго не вертайся - i_004.png
Мерщій тікай і довго не вертайся - i_026.png

Опівдні обидва тіла прибрали й відвезли в морг, а рух на дорозі знову було відновлено. Оскільки тіла кинули на видному місці, не лишалося жодної надії, що широкий загал не дізнається про ці чорні трупи. Уже сьогодні ввечері цим займеться телевізійна служба новин, а завтра все буде в пресі. Неможливо приховати особи жертв, тож їхній зв'язок з будинками на вулиці Пуле і вулиці Турвілля встановлять дуже швидко. Дві багатоповерхівки, де всі двері розмальовано четвірками. За винятком дверей загиблих. Двоє чоловіків, одному тридцять один, а іншому тридцять шість років. Один — батько сімейства, а інший жив з дівчиною.

Три чверті агентів кримінального розшуку бігали столицею: одні шукали свідків у місцях, де було знайдено тіла, інші ще раз прийшли в позначені багатоповерхівки. Вони розпитували близьких і намагалися встановити зв'язок між новими смертями і вбивством Рене Лорійона. Остання ж чверть прикипіла до клавіатур і строчила звіти, занотовуючи нові дані.

Адамберґ притулився спиною до стіни і опустив голову. Він стояв неподалік від вікна, крізь нові ґрати якого міг спостерігати за плином життя на тротуарі. Адамберґ намагався впорядкувати в голові досить-таки велику кількість різноманітних даних, пов'язаних з цими вбивствами і все вищеозначене. Йому почало здаватися, що обсяг цих даних є завеликим для одного людського мозку — принаймні для нього. Комісар більше не міг осягнути їхні образи, а тому вони його розчавлять. Посеред змісту «химер», дрібних проблем мешканців майдану Едґара Кіне, судових досьє Ле Ґерна і Дюкведіка, розташування розфарбованих будинків, особистостей жертв, їхніх сусідів, батьків, вугілля, бліх, конвертів, лабораторних аналізів, дзвінків від лікаря і характеристик убивці, він не міг охопити єдність відкритих шляхів, губився. Вперше вжитті йому здалося, що Данґлар зі своїм комп'ютером має рацію, а ось він, віддаючи тривоги на милість вітру, — ні.

Дві нові жертви за одну ніч, одразу двоє чоловіків. Оскільки лягаві охороняли їхні двері, вбивця просто виманив їх на вулицю і стратив. Злочинець обійшов перешкоди так просто, як німці пройшли нездоланну лінію Мажино[24]: коли французи заблокували дороги, ті просто перелетіли на літаках. Двоє бригадирів, що чергували перед квартирою вбитого на вулиці Роттембург Жана Віяра, бачили, як він кудись виходив о восьмій тридцять.

Не можна завадити чоловікові піти на побачення, правда ж? Тим більше, коли цього Віяра нітрохи не вражав «той бісів галас навколо четвірок», як він пояснив охоронцеві. Інший чоловік, Франсуа Клерк, вийшов з дому о десятій, за його словами, на прогулянку. Він задихався від присутності лягавих за дверима, а надворі було тепло і він хотів випити келих вина. Не можна ж перешкодити чоловікові піти випити, правда? Обох задушили, як і Лорійона, з різницею в годину. Масовий забій. Потім трупи перевезли в машині, без сумніву, разом, де їх роздягнули і вимазали вугіллям. Зрештою, вбивця викинув їх прямо посеред вулиці у дванадцятому окрузі, на околиці Парижа, з усім їхнім одягом. Сіяч боявся, що його помітять, бо цього разу тіла не поклали зі схрещеними руками на спину.

вернуться

23

Маре — паризький район на правому березі Сени, на схід від кварталу кафе і галерей Бобур. Розташований між майданом Республіки та майданом Бастилії.

вернуться

24

Лінія Мажино — система французьких укріплень на кордоні з Німеччиною, що будувалася в 1929—1934 рр.

32
{"b":"848179","o":1}