Адамберґ чіпляв кнопками до стіни великий план Парижа. Звіряючись зі списком, який він тримав у руках, комісар позначав великими шпильками з червоними голівками чотирнадцять багатоповерхівок, уже розмальованих четвірками, і зеленою шпилькою — п'ятнадцяту, де було скоєно вбивство.

— Сімнадцятого серпня, — почав Адамберґ, — на землі з'явився тип, що мав намір повбивати всіх. Назвімо його «CLT». Цей «CLT» не кидається бездумно до горла першого зустрічного перехожого. Він проводить підготовчу фазу, на яку витрачає майже місяць, але розпочато її, без сумніву, задовго до того. Злочинець атакує одразу на двох фронтах. Фронт перший: він обирає паризькі багатоповерхівки, де вночі малює чорні цифри на дверях квартир.

Адамберґ увімкнув прожектор і велика перевернута четвірка з'явилася на білій стіні.

— Це специфічна дзеркальна четвірка, що закінчується двома рисочками на хвості. Ці особливості притаманні кожному малюнку. Внизу праворуч художник додає три великі літери: «CLT». На противагу четвіркам, вони прості і без прикрас. Злочинець витворює цей сюжет на дверях усіх квартир, крім однієї. Ці двері обрано випадково. Здається, що критерії вибору нерозмальованих дверей нічим не вмотивовані. Помешкання розташовані в одинадцяти різних округах, на великих авеню та на маленьких вуличках. Номери будинків також абсолютно різні — парні й непарні. Та й самі будинки, багаті і бідні, представляють стилі різних епох. Складається враження, ніби «CLT» вирішив зібрати якомога більше різноманітних зразків у свою колекцію. Так, ніби хотів сказати, що може дістатися до кожного: нікому не втекти.

— А мешканці? — запитав лейтенант.

— Трішки пізніше, — відповів Адамберґ. — Ці дзеркальні четвірки мають особливе значення: колись цю цифру використовували як талісман для захисту від чуми.

— Якої чуми? — пролунав голос.

Адамберґ з легкістю впізнав брови бригадира.

— Чума, Фавре, була лише одна. Данґларе, нагадайте, будь ласка, три фази її розвитку.

— Чума з'явилася на Заході у 1347 році, — сказав Данґлар. — За п'ять років вона спустошила Європу від Неаполя до Москви і вбила тридцять мільйонів людей. Цей жахливий період у житті людства було названо Чорною смертю. Ця назва дуже важлива для розслідування. Вона походить від...

— Три фази, Данґларе, — перервав його Адамберґ.

— Потім вона знову періодично виникала, приблизно раз на десять років, знищуючи цілі регіони, і відступила лише у вісімнадцятому столітті. Я ще не згадував ні про пізнє Середньовіччя, ні про сучасність, ні про Схід.

— Чудово, і не згадуйте. Цього вистачить, аби зрозуміти, про що йдеться — про чуму, яка вбиває людину за п'ять-десять днів.

Після цього повідомлення всі почали перешіптуватися. Адамберґ уклав руки в кишені і, схиливши голову, чекав, доки аудиторія заспокоїться.

— А чоловік з вулиці Жан-Жака Руссо помер від чуми? — запитав переляканий голос.

— Я дійду до цього. А поки що другий фронт: сімнадцятого серпня «CLT» озвучує своє перше оголошення на міському майдані. Він зупиняє свій вибір на перехресті бульвару Едґара Юне і вулиці Деламбр, де одна людина досить-таки успішно відновила професію вуличного Глашатая.

Праворуч піднялася рука.

— Що це за професія така?

— Чоловік удень і вночі підвішує на дерево урну, куди люди кладуть повідомлення, які хотіли б оголосити за, гадаю, невелику плату. Тричі на день Глашатай висипає листи з коробки і виголошує їх.

— Це повна дурня, — сказав хтось.

— Можливо, але це працює, — відказав Адамберґ. — Продавати слова не дурніше, ніж продавати квіти.

— Або ж бути лягавим, — пролунав голос ліворуч.

Адамберґ звернув увагу на офіцера, який це сказав: усміхнений коротун із сивим волоссям, на три чверті лисий.

— Або ж бути лягавим, — підтвердив Адамберґ. — Повідомлення «CLT» незрозумілі ні широкому загалу, ні вузькому колу. Йдеться про короткі уривки зі старовинних книг, написаних французькою або латиною, які псих кидає в урну у великих конвертах кольору слонової кістки. Тексти надруковано на принтері. На тому майдані є чоловік, що цікавиться старими книгами. Це настільки заінтригувало його, що він вирішив у всьому розібратися.

— Його прізвище? Професія? — запитав один лейтенант, на колінах в якого лежав розгорнутий блокнот.

Адамберґ на мить завагався.

— Декамбре, — відповів він. — Пенсіонері радник з життєвих питань.

— На тому майдані всі божевільні? — запитав інший.

— Цілком ймовірно, — сказав Адамберґ. — Але це тільки оптична ілюзія. Якщо поглянути здалеку, все і всюди видається нормальним. Але якщо придивитися ближче, то можна помітити, що всі більше чи менше божевільні — на цьому майдані чи на іншому, десь там чи в нашому кримінальному розшуку.

— Я не згоден, — гучно запротестував Фавр. — Потрібно бути зовсім дурним, щоб вийти на майдан і волати всілякі нісенітниці. Краще б той тип добряче трахнувся, це б одразу прочистило йому мізки. На вулиці Ґете за три сотні франків будь-хто розставить ноги.

Пролунало гигикання. Адамберґ обвів усіх спокійним поглядом, від якого смішки стихли, а тоді зупинився на бригадирі.

— Я вже казав, Фавре, психи є і в нашому відділку.

— Знаєте, комісаре, — почав Фавр, ураз підвівшись. Його щоки почервоніли.

— Стуліть пельку, — різко обірвав його Адамберґ.

Ображений Фавр одразу ж сів, неначе його вдарили. Адамберґ помовчав кілька секунд, схрестивши руки на грудях.

— Я вже раз просив вас поміркувати, Фавре, — спокійніше сказав він. — Тепер я прошу вас про це вдруге. У вас точно має бути мозок, пошукайте його. А якщо не знайдете, йдіть собі жартувати подалі з моїх очей і з цього відділку.

Втративши інтерес до Фавра, Адамберґ поглянув на великий план Парижа і повів далі:

— Цьому Декамбре вдалося розшифрувати зміст повідомлень, залишених «CLT». Усі вони взяті зі старовинних трактатів про чуму й зі щоденника, пов'язаного з нею. Протягом місяця «CLT» повідомляв про знаки, які віщують лихо. Потім він набрав обертів і оголосив про прихід чуми в місто минулої суботи, у квартал «Руссо». Три дні по тому, тобто сьогодні, ми знаходимо перше тіло в багатоповерхівці, розмальованій четвірками. Жертва — молодий власник автосервісу, охайний, неодружений, чистий перед законом. Труп лежав роздягненим, а його шкіру вкривали чорні плями.

— Чорна смерть, — промовив голос (той, який нещодавно цікавився причиною смерті).

Адамберґ звернув увагу на скромного юнака з м'якими рисами обличчя і великими зеленими очима. Біля нього підвелася жінка з масивним незадоволеним обличчям.

— Комісаре, — сказала вона. — Чума — надзвичайно заразна хвороба. І ніхто не гарантує, що цей чоловік не помер від чуми. Але ви привели на місце злочину чотирьох оперативників, навіть не дочекавшись висновків лікаря.

Замислившись, Адамберґ підпер підборіддя кулаком. Ці інформаційні збори перетворювалися на своєрідне з'ясування стосунків зі сварками і пробними провокаціями.

— Чума, — сказав Адамберґ, — не передається через контакт. Це хвороба гризунів, зокрема — щурів, що передається людині через укуси їхніх інфікованих бліх.

Адамберґ ділився новими знаннями, які здобув сьогодні завдяки словнику.

— І коли я повів туди чотирьох людей, — продовжив він, — уже було відомо, що жертва точно не померла від чуми.

— Чому? — запитала жінка.

Данґлар прийшов на допомогу комісару.

— Оголошення про прихід чуми в місто було зроблено Глашатаєм у суботу, — сказав він. — Лорійон помер в ніч з понеділка на вівторок, тобто три дні по тому. Варто зазначити, що після потрапляння бацили в організм людина помре не раніше, ніж за п'ять днів (звісно, за рідкісними винятками). Тобто ми точно не маємо справу зі справжньою чумою.

— Чому ж ні? Він міг заразитися раніше.

— Ні. «CLT» — маніяк. А маніяки не шахраюють. Якщо оголошення пролунало в суботу, отже, і зараження мало статися в суботу.

— Можливо, — сказала жінка, трохи заспокоївшись, і сіла.