За тридцять метрів від виходу Косичка розвернувся, припав на коліно та націлив на мене енергетичний пістолет. Перший розряд влучив переді мною в землю, бо лузієць не звик до місцевої сили тяжіння і не врахував вагу зброї під дією незвичної гравітації на 7 Дракона. І тим не менше за якийсь метр від мене пропалив вічну мерзлоту, висмаливши пасмугу жужелі на доріжці. Чоловік скоригувався.

Я вибралася за межі захисного поля, пробиваючись крізь пружний опір та провалюючись у замети глибиною по пояс. Холодне повітря обпекло легені, а сніг умить заліпив обличчя та голі руки. Я бачила, як Косичка виглядав на мене з освітленого проходу, але зараз непроглядність завірюхи грала на мою користь, поки я борсалась крізь кучугури в напрямку лузійця.

Косичка просилив голову, плечі та праву руку крізь стіну-перепону, мружачись проти шквалу крижинок, що обсіли його щоки та лоб за якусь секунду. Другий заряд пістолета хоч і пройшов вище мене, та я все одно відчула його жар. Зараз нас розділяв десяток метрів. Установивши промінь травмата на найширший можливий сектор ураження та вистріливши в напрямку лузійця, я навіть не підняла голови із заміття, де й упала від самого початку.

Косичка випустив свій пістолет із рук у сніг і повалився назад у захисне поле.

Я прогорлала переможний поклик, який загубився в ревінні вітру, і почвалала до силової стіни. Руки-ноги відчувалися як щось страшенно далеке, аж ген за межею холодного болю. В мене горіли щоки й вуха. Викинувши з голови думки про обмороження, я кинулася на поле.

Це була перепона третього класу, спроектована таким чином, щоб утримувати стихії та крупні об'єкти, як от полярні примари, подалі від туристів, але не перешкоджати випадковому відвідувачу, котрий збився на манівці, або храмовнику у пошуках такого відвідувача, повернутися назад на стежину. Проте в такому вихолодженому й ослабленому стані, як у мене, довелося якийсь час битися об неї, ніби мусі об пластик, сковзаючись при цьому на снігу та кризі. Нарешті пощастило продавитись усередину. Я важко й незграбно впала, ледве потягнувши за собою ноги.

В раптовому теплі коридору мене стало трусити. Намагаючись опанувати себе, я струсила пластівці сльоти і змусила підвестися спершу навколішки, а потім і на ноги.

Останні п'ять ярдів Косичка біг до виходу в телепорт, теліпаючи правою рукою, так наче вона була поламана. Я знала про спричинену аудіотравматом агонію, в якій зараз горіли його нервові закінчення, і не заздрила йому. Щойно я припустила за ним, він озирнувся і ступив у портал.

Мауї-Заповітна. Тропічне повітря пахло океаном та рослинністю. Небо мало блакитний відтінок Старої Землі. Я одразу зрозуміла, що стежина веде до одного з небагатьох вільних плавучих островів, які тамплієри змогли вберегти від приборкання Гегемонією. Острів виявився великим, мабуть, із півкілометра з краю в край, і з широкої оглядової платформи біля вхідного телепорту, що оперізувала стовбур грот-дерева, було добре видно широке парусне листя, напнуте вітром, та стернове лоззя бразолійного кольору, яке ще довго тягнулося в кільватері. Вихідний портал знаходився лише у п'ятнадцятьох метрах нижче по сходах, але я одразу помітила, що Косичка дременув головною доріжкою у протилежну сторону, до гурту хиж і кіосків на березі острова.

Це було єдине місце, якраз посеред Екскурсійного маршруту, де тамплієри дозволили звести людські споруди, в яких утомлені пішоходи могли би перепочити, освіжитися та прикупити сувенірів на користь Братства тамплієрів. Продовжуючи тремтіти в мокрій як хлющ одежі, на якій розтанув сніг, я підтюпцем пострибала вниз по широких сходах. Навіщо Косичці здалися ті люди, що там тлумилися?

Але варто було мені побачити яскраві килимки, розкладені для вибору на прокат, і я одразу все збагнула. Килими-літуни заборонено в більшості світів Мережі, але на Мауї-Заповітній вони все ще традиційно побутували через легенду про Сірі. Менші двох метрів завдовжки і метр завширшки, стародавні забавлянки-цяцянки чекали туристів на прогулянки понад океаном і назад на плавучий острів. Якщо Косичка добіжить хоч до якого з них... Я рвонула в повноцінний спринт і перейняла лузійця за пару метрів від майданчика з килимками, кинувшись йому в ноги. Ми покотилися пляжем, розлякавши крикливих подорожувальників.

Мій батько вчив мене однієї речі, якою будь-яка дитина нехтує в мить небезпеки: великий добродій завжди дасть прочуханки маленькому добродію. Наші сили в цій ситуації були практично рівні. Косичка викрутився, скочив на ноги і, розчепіривши пальці та розвівши руки, став у позу східного одноборця. Ну, от тепер ми й побачимо, хто з добродіїв візьме гору над іншим.

Першим випало бити Косичці, який вдав, що нібито цілить у мене впрост лівою рукою з прямими пальцями, а натомість загилив ногою по корпусу в бік. Я ухилилася, але повний контакт припав на ліве плече, від чого заніміла вся рука.

Косичка відстрибнув. Я наступала. Він замахнувся правим кулаком. Я заблокувала удар. Шмагнув ребром лівої. Відбилася правим передпліччям. Косичка знову відскочив назад, крутнувся на місці і спробував із розвороту зацідити по мені ногою. Я гойднулася в сторону, зловила його ступню і повалила в пісок.

Косичка скочив на ноги. Я його знову повалила коротким лівим хуком. Він відкотився вбік і ще раз зіпнувся на коліна, миттю одержав копняка по лівому вуху, добрячого, але не розрахованого на те, щоб чоловіка вирубило.

І вже за секунду до мене дійшло, що я переоцінила силу свого удару, коли він скористався моєю необачністю та спробував чотирма пальцями пробити мені груди в області серця. Натомість поставив мені синця на кількох шарах м'язів трохи нижче і з правого боку. Тоді я чимдуж гупнула його кулаком по зубах, він заюшився кров'ю, покотився до води і завмер. Позаду люди бігли до порталу, гукаючи до інших, щоби хтось викликав правоохоронців.

Я підчепила гаданого кілера Джонні за косу, потягла його в прибій і вмочувала у воду, поки він не прийшов до тями. Перегорнула його на спину і трохи підняла за барки драної та заляпаної сорочини. У нас лишалася хвилина чи дві до чийого-небудь прибуття.

Косичка прикипів до мене скляним поглядом. Я його труснула і нахилилася понижче:

— Послухай, друже, — шепотіла я, — розмова буде коротка і відверта. Почнемо з того, хто ти і навіщо переслідуєш чоловіка, за яким сьогодні стежив?

Посилення струму я відчула ще до того, як побачила блакитне світіння. Я вилаялася і випустила лузійця з рук. Усе тіло Косички нібито враз убралося в електричний ореол. Я відскочила назад, але моє волосся вже стало сторчма, а комлог розривався від нагальних застережних сигналів. Косичка роззявив рота, намагаючись закричати, і стало видно, що зсередини він також повністю горить голубим огнем, наче в голофільмі з поганими спецефектами. Тканина його одягу зашипіла, почорніла та спалахнула. Нижче грудей проявилися сині плями, так ніби плавилася старожитня кіноплівка. Плями росли, зливалися і повзли тілом далі. Я зазирнула в порожнечу між ребрами і побачила, як у голубому полум'ї тануть органи. Чоловік іще раз вереснув, цього разу вголос — зуби й очі лузійця глитав синій огонь.

Я відступила на ще один крок.

Тепер Косичка горів жовтогарячим та червоним полум'ям, у якому потонуло синє сяйво. Його плоть рвалася назовні, ніби зайнялися самі кістки. За якусь хвилину чоловік перетворився на курну карикатуру з обвугленого м'яса. Тулуб скорчився до стародавньої пози карлика-боксера, в якій завжди застигали всі жертви вогню. Я роззирнулася, прикриваючи рот рукою та вивчаючи обличчя нечисленних спостерігачів. Раптом хтось із них був причетний до цього? У відповідь на мене дивилися широко розплющені перелякані очі. А тим часом високо вгорі з телепорту роз'явилися сірі однострої охорони.

Прокляття. Я покрутила головою по сторонах. Угорі, напинаючись під вітром, лопотіли парусні крони дерев. Поміж тропічної флори пурхало стобарвне летюче павутиння, прекрасне навіть за денного світла. На блакитних хвилях грало сонячне проміння. Шлях до обох порталів було заблоковано. Старший групи охоронців дістав зброю.