Джонні телепортувався в приватний житловий хмаросяг середнього рівня безпеки в одному з Вуликів Берґсона. Можливо, саме через це він обрав моє агентство — ми були майже сусідами, не більше шестиста кеме відстані між нами.

Мого кібрида ніде не було видно. Я навмисне йшла так, щоби не приваблювати уваги камер спостереження, запрограмованих на боротьбу з волоцюгами. На дверях не знайшлося ані списку мешканців, ані номерів, ані імен, а також жодних реєстрів, доступних через комлог. За моїми оцінками, в цій шпаківні Східного Вулика Берґсона могло тулитися до двадцяти тисяч окремих квартир.

Мої наклепнички починали вивітрюватися, суп зі спор розсіювався, але я все одно перевірила два радіальні коридори, перш ніж виявила слід. Джонні мешкав у крилі зі скляними підлогами понад метановим озером. На його сенсорному замку досі жеврів слід папілярних ліній. Я зняла з нього знімок з допомогою свого джентльменського набору квартирного злодія і телепортувалася додому.

Урешті-решт я простежила, як мій мужчина обідає в китайському ресторані та вертається додому ночувати. Чималий здобуток як на один день.

Бі-Бі Сурбрінгер був моїм експертом зі штучного інтелекту. Бі-Бі працював в Управлінні обміну даних і статистики Гегемонії та більшу частину свого життя проводив, відкинувшись у кріслі вільного падіння, із півдюжиною мікровиводів у череп, і спілкуючись з іншими бюрократами в базовій площині інфосфери. Ми познайомилися ще в університеті, коли він провадив життя чистого кіберпанка, хакера у двадцятому поколінні, із шунтами в корі головного мозку, які вперше зробив, коли йому виповнилося дванадцять стандартних років. Насправді його звали Ернест, а своє прізвисько Бі-Бі він заробив, зустрічаючись із моєю подругою Шейлою Тойо. На другому побаченні він уперше постав перед Шейлою голяка, після чого та прореготіла добрі півгодини. Справа в тім, що Ернест був (і є) заввишки під два метри, але важив менше п'ятдесяти кіло, і Шейла заявила, що дупа в нього схожа на дві латинські букви В. Прізвисько, як це зазвичай і трапляється у випадку злих жартів, причепилося.

Я зайшла до нього в гості в одному з позбавлених вікон виробничих монолітів на ЦТК: Бі-Бі та його плем'я обходилися без видовищних краєвидів з атмосферних хмаросягів.

— Ну, Брон, — промовив він, — як така старперка, як ти, вирішила зацікавитися IT-грамотою? Тобі надто багато років для нормальної роботи.

— Бі-Бі, мені просто потрібно трошки інформації про штучні інтелекти.

— Усього-на-всього одна з найскладніших тем у відомому нам усесвіті, — зітхнув він і з сумом подивився на від'єднаний від нього зараз нейрошунт і штекери під мета-кортекс. Кіберпанки ніколи не від'єднуються, але держслужбовці мусять брати перерви на обід. Як і більшість кіберпанків, Бі-Бі відчував дискомфорт, коли не обмінювався даними та не серфив інформаційну хвилю. — То що ти хочеш дізнатися?

— Чому відділилися штучні інтелекти? — Треба ж було звідкись починати.

— Заявили, що в них проекти, не сумісні з повноцінним зануренням у Гегемонію — читай: людські справи, — кособоко розвів руками Бі-Бі. — Насправді ж, істинна причина нікому не відома.

— Але ж вони досі поруч? Досі займаються різними речами.

— А то. Системи без них зупинились би. Брон, ти ж і сама в курсі. Навіть Річ Спільна не змогла би функціонувати, якби Штінти не управляли конфігуруванням Шварцшильда в режимі реального часу...

— Гаразд, — перебила я його, поки він не вдався до свого кіберпанківського сленгу, — а що це за «інші проекти»?

— Ніхто не зна. Бреннер і Свейзі із корпорації «Арт-Інтел» вважають, що штучні інтелекти займаються розбудовою еволюції свідомості в масштабах галактики. Ми знаємо, що їхні зонди проникають у загумінкові світи значно далі від...

— А кібриди?

— Кібриди? — Бі-Бі аж трошки піднявся на ліктях, уперше зацікавившись розмовою. — Чому ти згадала про кібридів?

— Ти здивований, що я про них щось чула, Бі-Бі? Чому?

— Ну, по-перше, більшість постійно забуває про їхнє існування. Два століття тому у всіх була страшенна паніка, всі тільки й те робили, що теревенили про «викрадачів тіл»[163] і всяке таке. А зараз про них уже ніхто навіть не згадує. Крім того, я тільки-но вчора бачив застереження про аномалію — кібриди зникають.

— Зникають? — Тепер настала моя черга випростуватися.

— Проект згортають. Раніше в Мережі Штінти тримали близько тисячі ліцензованих кібридів. Майже половина базувалася тут, на ЦТК. Перепис населення минулого тижня засвідчив, що впродовж останнього місяця дві їхні третини відкликали назад.

— А що відбувається, коли штучний інтелект відкликає кібрида?

— Хтозна. Мабуть, знищують їх. Штінти не люблять марнувати ресурси, тому, гадаю, генетичний матеріал просто пускають на переробку.

— Навіщо його переробляти?

— Ніхто цього не знає, Брон. Урешті-решт більшості з нас невтямки мало не всі мотиви, які стоять за діями Штінтів.

— Експерти вважають їх... Штінтів... загрозою?

— Жартуєш? Боятися можна було років шістсот тому. Два сторіччя тому Розкол зробив нас підозріливими, але направду, якби вони хотіли завдати людству шкоди, то навіщо було чекати так довго? Хвилюватися про те, що Штінти можуть окошитися проти нас, контрпродуктивно. З однаковим успіхом можна боятися заколоту тварин у колгоспі.

— Одна біда — штучні інтелекти розумніші від нас, — проказала я.

— Ну, так. Звісно.

— Бі-Бі, ти щось чув про проект повернення особистостей?

— Це типу як із Ґленнон-Гайтом? Чув. Аякже. Я навіть працював над одним таким в Університеті Райхса кілька років тому. Але це вже не модно. Більше цим не займаються.

— Чому?

— Господи... Брон, оце ти настільки далека? Проект повернення особистостей виявився коту під хвіст. Навіть із найкращим контролем симуляції... а вони під'єднували потужності ІТМ-КУО Збройних сил... неможливо успішно факторизувати всі змінні. Шаблон персони набуває самосвідомості... тільки не такої самосвідомості, як у нас із тобою, а розуміння того, що вона є штучно самосвідомою персоною. Це призводить до появи незворотних дивних петель та негармонічних лабіринтів, що навпростець ведуть в Ешерів простір[164].

— А тепер переклади.

Бі-Бі зітхнув і зиркнув на синьо-золоту часову стрічку на стіні. За п'ять хвилин закінчувався його обов'язковий обід. І він зможе возз'єднатися з реальним світом.

— Перекладаю. Повернена особистість ламається. В неї їде стріха. По ній плаче дурка. Їй стріляє шиза.

— Геть усі?

— Геть усі.

— Але штучним же інтелектам досі ще цікавий процес?

— Та невже? І хто це каже? Вони ж ні одного не реалізували. Всі спроби повернення, про які мені доводилося чути, були ініційовані людьми. Більшість із них — криворукі університетські проекти. Здитинілі академіки пускають гроші на вітер, щоби повернути здитинілих академіків.

Я видушила з себе посмішку. Ще три хвилини, і він знову встромить штекер у голову.

— А у всіх повернених особистостей були свої офлайн-кібриди?

— Е? Брон, звідки такі думки? Ні в кого не було. Не спрацювало.

— Чому не спрацювало?

— Бо це переводить на гівно всю симуляцію. Адже тобі потрібен цілий набір ідеальних клонів та інтерактивне середовище з точністю до найменшої деталі. Бач, мала, у випадку з поверненими особистостями ти даєш їм жити в цьому світі через посередництво повномасштабної симуляції, а потім ставиш їй запитання у снах або з допомогою інтерактивних сегментів сценарію. Вилучити персону із симульованої реальності у повільний час...

Стара як світ кіберпанківська фраза на позначення... пробачте вже мені на слові... реального світу.

— ...означає ще скоріше довести її до повної шизи, — закінчив він думку.

Я похитала головою.

— Що ж, дякую, Бі-Бі.

Я ступила до дверей. До втечі мого університетського друга із повільного часу лишалося тридцять секунд.