— Згоден на всі сто, — прокоментував Кассад. — А якщо не знайдемо капітана?

Ламія відчинила ілюмінатор. Свіже повітря ввірвалося у бойню і принесло з собою гуркіт колеса і шелестіння трави під корпусом корабля.

— Якщо нам не вдасться знайти капітана Мастіна, — промовила вона, — то вважатимемо, що він покинув цей борт або з власної волі, або під примусом.

— Але ж кров... — почав було отець Гойт.

— Нічого не доводить, — договорив за нього Кассад. — Пан-Ламія має рацію. Нам невідомі ні його група крові, ні його генотип. Хтось бачив що-небудь? Або може, чув?

У відповідь решта тільки заперечно щось промимрила і похитала головами.

— Та хіба ж ви не впізнаєте роботу друга нашого Ктиря? — озирнувся Мартін Силен.

— Нам це не відомо, — різко відказала Ламія. — Раптом комусь хочеться, щоби ми так думали?

— Це безглуздо, — ніяк не міг відсапатися Гойт.

— Хай там як, а ми шукатимемо по двоє. У когось, крім мене, ще є зброя?

— У мене, — подав голос Кассад. — Маю її із запасом, раптом що.

— Ні, — промовив Гойт.

Поет похитав головою.

Сол Вайнтрауб, котрий перед цим вийшов до коридору разом із немовлям, тепер знову повернувся:

— У мене нічого немає.

— Ні, — проказав Консул. Жезл смерті він повернув Кассадові, щойно скінчилася його вахта за дві години до світанку.

— Гаразд, — командувала далі Ламія, — тоді ми зі священиком підемо на нижню палубу. Силене, ти з полковником обшукаєш середню. Пан-Вайнтраубе, ну а ви з Консулом перевірите все нагорі. Звертайте увагу на будь-що неординарне. Будь-які ознаки боротьби.

— Одне питання?

— Що?

— Хто в біса тебе обрав королевою балу?

— Я приватний детектив, — спокійно зустріла погляд поета Брон Ламія.

Мартін Силен здвигнув плечима.

— Ну, а Гойт у нас — служитель забутої релігії. Але це ще не означає, нібито ми маємо колінкувата, щойно він почне правити службу.

— Гаразд, — зітхнула Ламія. — Спробую пояснити інакше.

Жінка рухалася так швидко, що Консул заледве не пропустив, як вона це зробила. Якусь секунду вона ще стояла біля відчиненого ілюмінатора, а вже наступної миті, перетнувши всю каюту, відірвала однією рукою Мартіна Силена від підлоги, надійно зафіксувавши тонкий карк поета своєю масивною долонею.

— А може, ти просто будеш поводитися логічно, бо це просто логічно?

— Агрррххх, — просичав Мартін Силен.

— Добре, — без емоцій проказала Ламія і впустила поета долі. Силен подужав один невпевнений крок і мало не повалився у стілець на отця Гойта.

— Ось, — повернувся з двома невральними аудіотравматами Кассад, один з-поміж яких він передав Солові Вайнтраубу. — А що в тебе?

Жнка полізла в кишеню бахматої блузи і дістала звідти антикварний пістолет.

Кассад затримав погляд на антикваріаті та кивнув:

— Лишайся зі своїм напарником. І ні в що не стріляй, поки чітко не ідентифікуєш ціль і не переконаєшся в загрозі, яку вона несе.

— Підходить під опис скурвої дочки, яку б я охоче пристрелив, — прохрипів Силен, досі розтираючи шию.

Брон Ламія ступила півкроку до поета. А Федман Кассад заявив:

— Стули пельку. Годі вже.

Силен поплентався на вихід із каюти за полковником.

Сол Вайнтрауб підійшов до Консула і передав йому аудіотравмат.

— Не хочу тримати його поряд із Рахіллю. Ходімо?

Консул забрав у нього зброю і кивнув.

Слідів храмовника і Голоса Дерева Гета Мастіна на буєрі виявити не пощастило. Після пошуків, які тривали годину, товариство зібралося в каюті зниклого чоловіка. Кров, здавалося, потемнішала і висохла.

— Ми могли що-небудь пропустити? — спитав отець Гойт. — Потаємні коридори? Секретні відсіки?

— Такий шанс, — відповів Кассад, — існує. Але я прочесав увесь корабель тепловими детекторами та сенсорами руху. Якби на борту було щось більше від миші, я би це побачив.

— Якщо в тебе були ці сенсори, — огризнувся Силен, — то якого хріна ти змусив нас повзати по всьому трюму вздовж і поперек цілу годину?

— Бо спеціальне устаткування й одяг здатні приховати людину від «теплоруху».

— То як бути із моїм запитанням? — наполіг, узявши коротку паузу, отець Гойт, яким прокотилася видима хвиля гострого болю. — Із цим спеціальним устаткуванням й одягом капітан Мастін міг би сховатися де-небудь у потаємній каюті?

— Міг, але малоймовірно, — заявила Брон Ламія. — Я би сказала, що його на кораблі вже немає.

— Ктир, — обридженим тоном відгукнувся Силен. І це було не питання.

— Можливо, — проказала Ламія. — Полковнику, ви й Консул простояли на чатах чотири години. Ви впевнені, що нічого не бачили та не чули?

Обидва чоловіки кивнули.

— На кораблі було тихо, — проказав Кассад. — Я би почув звуки боротьби навіть до своєї вахти.

— А я після своєї не зміг заснути, — підхопив Консул. — Моя кімната по сусідству з каютою Мастіна. І я теж нічого не чув.

— Ну і славно, — бовкнув Силен. — От ми і вислухали двох чоловіків, які озброєними потайки тинялися в темряві корабля, коли порішили срану бідосю. За їхніми власними словами, вони невинні. Давайте наступну справу!

— Якщо Мастіна вбили, — відказав полковник, — то не жезлом смерті. Від жодного відомого мені сучасного різновиду беззвучної зброї не буває стільки крові. Пострілів ніхто не зауважив. Та й отворів від куль ми не помітили. Висновок — пістолет пан-Ламії можна вилучити з підозрюваного знаряддя вбивства. Якщо це кров капітана Мастіна, то йдеться, наскільки мені зрозуміло, про ріжучу зброю.

— Ктир і є «ріжуча зброя», — рохнув Силен.

Ламія підійшла до скромного багажу.

— Ця суперечка нічого не вирішить. Давайте подивимося, що лежить у сумках Мастіна.

Отець Гойт підніс невпевнену руку:

— Це... ну, хіба це не особисті речі? Не думаю, що в нас є право.

Брон Ламія схрестила руки на грудях.

— Послухайте, отче, якщо Мастін мертвий, то це вже не грає ніякої ролі. Якщо він досі живий, то обшук його речей нам може підказати, куди він подівся. У будь-якому разі, нам треба спробувати знайти якісь підказки.

Гойт поглянув на неї із сумнівом, але кивнув. Зрештою, вийшло так, що нічого особистого вони і не знайшли. У першій валізі Мастіна було кілька змін одягу і примірник «Книги життя М'юїра». В іншій сумці виявилася сотня саджанців, упакованих кожен окремо, швидко висушених та розміщених у вологому ґрунті.

— Тамплієри зобов'язані висаджувати щонайменше сотню паростків Вічного дерева на всякій планеті, яку відвідують, — пояснив Консул. — Вони рідко приживаються, але така в них традиція.

Брон Ламія підступила тепер до великої металевої коробки, яка була під рештою багажу.

— Не торкайтеся її! — різко проказав Консул.

— Чому?

— Це куб Мебіуса, — відповів замість Консула полковник Кассад, — із вуглець-вуглецевим композитним корпусом навколо надпровідного захисного поля з нульовим імпендансом, що замкнуте на собі.

— То й що? — не зрозуміла Ламія. — В кубах Мебіуса герметично зберігають різні артефакти та речі. Вони ж не вибухають, нічого такого?

— Ні, — погодився Консул, — але якраз те, що вони можуть містити, інколи вибухає. У нашому випадку, вже могло вибухнути.

— У кубі такого розміру заввиграшки вміститься кілотонний ядерний заряд у фазі стримування, якщо процедура опечатування була проведена впродовж наносекунди запалення, — додав Федман Кассад.

Ламія спохмурніла.

— І як же нам дізнатися, що його вміст не убив Мастіна?

Полковник показав на зелену смужку, яка слабко світилася вздовж єдиного шва куба.

— Він запечатаний. А розкритий куб Мебіуса можна повторно запустити тільки при наявності генератора захисних полів. Що б там не знаходилося, Гету Мастіну воно не шкодило.

— Значить, нам цього не дізнатися?

— У мене є одна цікава версія, — озвався Консул.

Решта озирнулася на нього. Розплакалася Рахіль, і Сол здер стрічку нагрівального елемента на пакунку з дитячим харчуванням.