У Сола це уявити не виходило.

Вони вперше помилилися, коли піддалися на прохання Рахілі запросити її старих друзів відзначити її двадцятидворіччя. У тому самому складі, що й першого разу: невгамовну Нікі, Дона Стюарта з товаришем Говардом, Кеті Обег і Марту Тин, а ще найліпшу подругу — Лінну Мак-Кайлер. Усі щойно позакінчували коледж та обтрусили рештки дитячого життя задля нового світу.

Рахіль усіх їх уже бачила після повернення. Але спала... і забувала про це. І цього разу Сол із Сарою не згадали про те, що вона все забула.

Нікі було тридцять чотири стандартні роки, і вона мала двох дітей. Її все ще можна було назвати завзятою, все ще невгамовною, але за стандартами Рахіль з неї вже порох мав сипатися. Дон із Говардом постійно торохтіли про свої капіталовкладення, успіхи в спорті своїх дітей і близькі відпустки. Кеті ніяк не могла здихатися власного спантеличення, і змогла заговорити з Рахіллю тільки двічі, так ніби говорила із самозванкою. Марта, не ховаючись, заздрила рахілевій молодості, а Лінн, котра за минулі роки встигла з головою зануритися у дзен-гностицизм, тільки ридала і мусила піти раніше всіх.

Коли всі розійшлися, то Рахіль залишилася стояти у вітальні посеред руїни, яку зазвичай лишають по собі гості, і не могла відвести погляду від недоїденого торта. Дівчина плакати не стала. Але перш ніж піти до себе нагору, вона обійняла маму і прошепотіла татові на вухо:

— Прошу, більше не дозволяй мені викидати таких коників.

І рушила до своєї спальні.

Тієї весни Солові знову наснився сон. Він блукав у великій темній будівлі, освітленій двома червоними сферами. І йому не здалося абсурдним, коли пролунав бездушний голос:

У відповідь чоловік прокричав:

— Вона і так уже в тебе, бісова душе! Що мені зробити, щоби вернути її? Кажи! Кажи! Прокляття на твою голову!

І Сол Вайнтрауб прокинувся, в поту і сльозах, що котилися щоками, і гніві у серці. Він відчував, як в іншій кімнаті спить його донька, поки її глитає великий черв.

У наступні місяці Сол став одержимий вивченням Гіперіона, Гробниць часу і Ктиря. Вишколений дослідник, він здивувався, наскільки мало існує переконливої інформації на таку бентежну тему. Звісно, залишалась іще Церква Ктиря, храмів якої не існувало у Світі Барнарда, але було повно по всій Мережі, та вже невдовзі Вайнтрауб зрозумів, що пошуки переконливих фактів у її культовій літературі подібні до спроб картографувати Сарнатх[150], відвідуючи монастирі буддистів. У догматиці пошановників Ктиря фігурував Час, але тільки в тому сенсі, що Ктиря величали «...Янголом Одплати з Позачасів'я» і що людському роду істинний час-пора прийшла із загибеллю Старої Землі, а всі ті подальші чотириста років існування були «несправжнім часом». Їхні трактати здавалися Солові банальним поєднанням тарабарської грамоти і длубання у власному пупку, притаманним більшості релігій. І тим не менш учений збирався відвідати храм Ктиря, щойно він дасть раду серйознішим аспектам цього дослідження.

Меліо Арундес організував нову експедицію на Гіперіон, яку знов-таки фінансував Університет Райхса. Тепер перед ним стояла чітка мета — вивчити явище хроноприпливів, яке спровокувало хворобу Мерліна. Головною відмінністю у порівнянні з минулим разом стало рішення Протекторату Гегемонії відправити разом із експедицією на Гіперіон і телепорт-передавач для свого консульства у Кітсі. Але навіть за таких умов шлях на планету все одно дорівнював понад трьом рокам у Мережі. Інстинктивно Сол хотів відправитися разом з Арундесом та його командою, адже в драматичному голоматографі головні герої завжди повертаються на місце подій. Але вже через пару хвилин опанував цей рефлекторний порив — він історик і філософ, у найкращому разі його внесок у роботу експедицію був би нікчемним. Рахіль усе ще зберігала зацікавлення до археології і навички відмінниці та майбутнього копача, але втрачала їх із кожним новим днем. Тож Сол не бачив сенсу для неї вертатися на місце, де її спіткала нещаслива пригода. Щоранку, прокидаючись у чужому світі задля здійснення місії, яка потребує невідомих їй умінь, вона би переживала справжній шок. Сара нізащо не дозволила би такому статися.

Сол відклав книгу, над якою тоді саме працював — аналізом кіеркеґорових теорій етики як моральності компромісу[151] у її застосуванні до юридичної процедури в Гегемонії, — і зосередився на колекціонуванні потаємних даних про Гіперіон та про історію Авраама.

Але тривалі місяці звичайного ходу дослідження та визбирування фактів не змогли вдовольнити Солове прагнення діяти. Час від часу він виміщав своє розчарування на медиках та науковцях, котрі довгими вервечками приїжджали обстежити Рахіль, як ото партії пілігримів, що прибувають до свого святого капища.

— Та хай же вам грець, як це взагалі може відбуватися! — верещав він на одного з фахівців, який не придумав нічого кращого, як говорити до батька своєї пацієнтки із самовдоволеним та водночас гордовитим виглядом. У цього лікаря на голові не було жодної волосини, так що риси обличчя здавалися намальованими на якійсь більярдній кулі. — Вона ж зменшується в зрості! — кричав Сол, буквально загнавши гостя в глухий кут. — Зовні це ще непомітно, але її кісткова маса падає. Вона що, перетворюватиметься на дитину? Знову? Що в дідька тоді значить закон збереження маси?[152]

Експерт розкрив був рота, щоби відповісти, але переляк завадив. За нього вступився його колега-бородань:

— Шановний пан-Вайнтраубе, — промовив він, — вам потрібно спробувати зрозуміти, що ваша донька зараз населяє... е-е... уявіть собі локалізовану область оберненої ентропії.

— Хочете сказати, вона застрягла в бульбашці часу-навпаки? — різко роззирнувся до нього Сол.

— Е-е... ні, — знервовано масажував підборіддя дослідник. — Я би сказав, що в цьому випадку кращою аналогією буде... принаймні біологічно — механізм життя / метаболізму був обернений... е-е...

— Нонсенс, — обірвав його Сол. — Вона не випорожнюється замість того, щоб споживати їжу, і не ремиґає харч. А неврологічна діяльність? Обернені електрохімічні імпульси — це нонсенс. Її мозок функціонує, панове... зникає тільки пам'ять. Чому, панове? Чому?

— Ми не знаємо чому, пан-Вайнтраубе, — нарешті знайшов у собі сили відповісти експерт. — Із погляду математики організм вашої доньки нагадує обернене в часі рівняння... або, можливо, об'єкт, який пройшов крізь чорну діру, яка обертається на великій швидкості. Нам не відомо, як це трапилося. Нам не відомо, чому в цій ситуації відбуваються неможливі з погляду фізики речі, пан-Вайнтраубе. Ми насправді мало знаємо.

— Гаразд, — потис обом науковцям руки Сол. — Це все, що мені було потрібно від вас, панове. Щасливої дороги.

На свій двадцять перший день народження Рахіль підійшла до дверей батьківської спальні за годину після того, як усі полягали спати.

— Тату?

— Що, дитинко? — Сол натягнув на себе халат і вийшов до неї в коридор. — Не спиться?

— Я вже два дні не сплю, — прошепотіла вона. — Приймала енергетики, щоб дочитати всі інструкції з файлу «Хочеш знати?».

Сол кивнув.

— Тату, хочеш зі мною випити внизу? Мені треба з тобою дещо обговорити.

Чоловік узяв з тумбочки окуляри і пішов до доньки.

Сол уперше й востаннє напився з донькою. Це була скромна гулянка: вони трохи погомоніли, потім заходились розказувати один одному анекдоти і смішні історії, поки вже не могли стримувати хіхікання. Рахіль взялася за нову байку, дійшла до найсмішнішого місця, аж раптом надумала знову відсьорбнути зі своєї чарки. Віскі мало не полилося в неї через ніс, так сильно вона реготала. Їм обом здавалося, що це найвеселіша пригода, яка з ними коли-небудь траплялася.