«Кассаде!»
Кассад припав до землі, коли до його плеча підкрався лазерний промінь, пропаливши собі шлях у повітрі, ніби повільний рубіновий гніт. Під вухом щось затріскотіло. Потягнуло озоном. «Це неможливо! Я втік від лазера!» Він схопив камінь і пожбурив його у Вигнанця, який щойно задіяв пекельний батіг найближчого танка. Пролунав звуковий виляск, і стрільця вибуховою хвилею скинуло із машини. Полковник стягнув із тактичного жилета на трупі плазмову гранату, підскочив до люка у танку, а коли вгору бухнув огненний гейзер заввишки із ніс штурмового катера, він був аж ген у тридцятьох метрах від місця подій.
В оці бурі Кассад призупинився і побачив, що Монета і собі тепер стала епіцентром бойовища. Кров її заливала, та не лишалася на тілі, збігаючи, ніби олія по воді, райдужними переливами по підборіддю, плечах, персах і животі. Вона глянула на нього через усе поле битви, і Кассад собі теж відчув новий приплив хижості.
Позаду неї Ктир повільно рухався через цей хаос, довільно обираючи жертви свого жнивування. Полковник спостерігав, як істота то зникала, то з'являлася, та второпав, що вони з Монетою для Князя болю настільки ж забарні, як і Вигнанці для самого Кассада.
Час знову понісся вистрибом, скакнувши до чотирьох п'ятих нормальної швидкості. Десантна команда, яка досі лишалася живою, тепер страшенно панікувала, солдати відкривали вогонь один по одному, кидали свої позиції та намагалися пробитись на борт катерів. Кассад спробував був уявити, як у їхніх очах промайнула остання хвилина-дві: розмиті плями на оборонних рубежах, товариші, що гинули у рясних фонтанах крові. Полковник бачив, як, убиваючи знічев'я, Монета йшла крізь їхні лави. На превелике своє здивування він з'ясував, що навіть сяк-так спроможний управляти часом: кліп — і супротивник уповільнився на третину, кліп — і події розгортаються майже із звичайною швидкістю. До нього волали почуття честі і здоровий глузд, вимагали зупинити це кровопролиття, проте майже сексуальна жага притлумлювала собою всі заперечення.
Усередині штурмового катера хтось додумався закупорити шлюз, і тепер нажахані спецпризначенці намагалися проломити його з допомогою кумулятивного плазмового заряду. Юрба напосідала і товкла своїх же поранених, тікаючи від невидимих убивць. Кассад рушив за нею.
Вислів «відбиватися як загнаний у кут пацюк» напрочуд точно описує подібні ситуації. Вся воєнна історія тільки й доводить те, що солдати дають найзатятішу відсіч на закритій території, коли ретируватися вже нікуди. Байдуже, б'ються за підступи до Угумона та Ля-Е-Сентабіля Ватерлоо чи в тунелях Вуликів на Лузі, найжорстокіші рукопашні мають місце в тісному просторі без шансів на втечу. Воістину, це правда і по сьогоднішній день. Вигнанці чинили збройний опір... і гинули, ніби загнані в кут щури.
Ктир вивів із ладу катер. Монета лишилася зовні, аби порішити штук шістдесят десантників, які не покинули своїх позицій. Кассад дав раду тим, хто був на борту.
Урешті-решт останній штурмовий катер розстріляв свого приреченого «напарника». У ту мить полковник уже був назовні і міг бачити, як до нього підкрадаються промені заряджених часточок і високоенергетичні лазери, за ними ціла вічність відділяла ракети, які летіли так повільно, що, здавалося, на них можна встигнути лишити свій автограф. До того часу ні в самому катері, ні навколо нього живих Вигнанців уже не лишилося, але захисне поле поки ще трималося. Раз по раз у повітря злітали трупи, коли на його зовнішній периметр припадало чергове ударне навантаження вибуху або розсіювався новий сплеск енергії. Палало устаткування, пісок спікався на скло, а Кассад із Монетою спостерігали зсередини вогняного купола, як відступає назад у космос інший штурмовий катер.
«Ми можемо їх зупинити?» — обливаючись потом і буквально тремтячи від захвату, важко дихав полковник.
«Могли би, — відказала Монета, — але нам це не потрібно. Рій одержить своє повідомлення».
«Яке повідомлення?»
— Ходи-но до мене, Кассаде.
Він роззирнувся на звук її голосу. Дзеркальне силове поле зникло, і перед ним стояла лискуча від поту Монета. Її чорне волосся поприлипало до скронь, а пипки настовбурчилися.
— Іди сюди.
Чоловік поглянув на себе. Його захисне поле також зникло (він так схотів), а сам він зараз відчував найсильніше сексуальне збудження за все своє життя.
— Іди, — шепотіла цього разу Монета.
Кассад підійшов, підхопив її на руки і рушив до порожнього клаптя трави на обвітреному згірку, відчуваючи, як сковзають у долонях її спітнілі сідниці. Серед розкиданих тіл Вигнанців він опустив дівчину долі, рвучко і грубо розсунув її ноги, згріб у жменю обидва її зап'ястки та задер їй руки, притиснувши їх до землі, за головою дівчини, врешті влігшись своїм довгим тілом на неї.
— Так, — напошепки стогнала Монета, коли він цілував її у мочку лівого вушка, торкався вустами тремкої ямки на шиї і злизував соляну осугу з її персів. Горілиць поміж мертвих. Буде більше мертвих. Тисячі. Мільйони. Регіт мертвих животів. Довгі шереги солдатів виходять із кораблів-стрибунів назустріч полум'ю, що вже чекає на них.
— Так, — гаряче повітря дихало йому у вухо. Вона вивільнила руки, провела ними по змокрілих плечах Кассада, довгі нігті сковзнули по спині, аж поки не вгородилися йому у сідниці і не притягнули полковника ближче. Кассад прутнем проїхався по кучерях на лоні і вперся ним, напруженим, у горбок її живота. Ворота телепортів відкриваються, щоби прийняти холодні лави ударних кораблів. Тепло плазмових вибухів. Сотні зорельотів, тисячі танцюють і вмирають, наче мушва, підхоплена буревієм. Із велетенської відстані б'ють справжні колони рубінових променів-ланцетів, заливаючи цілі у припливі жару. Тіла киплять у червоному світлі.
— Так, — Монета відкриває йому свої вуста і тіло. Гаряче було і вгорі, і внизу; коли він проник у неї, зустрінутий теплими фрикціями, її язик був у його роті. У глибині Кассадового організму напружився кожен мускул, він трохи пригальмував і дозволив собі втонути у літеплі, розлитому між ними, рухаючись тепер синхронно з нею. Жар на сотні планет. У яскравих корчах палають материки. Перекати зловісних морів. Горить навіть повітря. Вкрай перегріте, воно тужавіє і здіймається, ніби тепла шкіра у відповідь на доторк коханої.
— Так... так... так, — Монета дихає теплом на його губи. Її шкіра — тлустий оксамит. Кассад штурхає швидко, і його всесвіт скорочується, а відчуття розширяються, поки рецептори жужмляться під її теплим, вологим, дужим стисканням. Її стегна рухаються рвучко, немовбито під дією неймовірного тиску, який от-от рознесе підвалини його буття. Вимогливо. Кассад кривиться, заплющує очі і бачить...
...ростуть вогняні кулі, конають зірки, в полум'янім борсанні вибухають сонця, в екстазі руйнації гинуть цілі зоряні системи...
...у грудях болить; не спиняючись, він рухає стегнами швидше, і коли розплющує очі, то бачить...
...величезний сталевий шип стримить із міжгруддя Монети, заледве не нахромлюючи його на себе, коли він підсвідомо гальмує і сахається назад. Із тернового клинка на її тіло, на її бліду плоть скрапує кров, а шкіра тепер дзеркальна, тепер холодна, немов мертвий метал. Його стегна досі рухаються, коли він затуманеними пристрастю очима спостерігає, як в'януть і загортаються вуста Монети, оголюючи не зуби, а ряди сталевих лез. Тим часом металеві леза січуть йому сідниці, де колись впивалися її пальці. Її ноги наче залізні хомути ув'язнили його жваві крижі. Її очі...
...в останні секунди перед оргазмом Кассад намагається відсторонитися... його руки на її горлі... душать... вона вчепилася, ніби п'явка, ніби мінога, ладна висушити його... вони покотилися по трупах...
...її схожі на червоні самоцвіти очі палають скаженим жаром, на кшталт того, що зараз сповнює його тестикули, розростається, наче пожежа, готовий вихлюпнутися назовні...
...Кассад упирається обома долонями в землю, намагається підвестися, відірватися від неї... від нього... його потуга нелюдська, але навіть її бракує, коли страшенне тяжіння стискає їх разом... втягує пащею міноги, коли він ледве що не вибухає, зазирає їй в очі... смерть світів... смерть світів!
