— То це ти тут мешкаєш? — спитав Кассад і одразу помітив, що приміщення абсолютно нежитлове. Його кам'яні стіни могли похвалитися тільки поличками та якимись заповненими нішами.

— Треба підготуватися, — прошепотіла Монета, й освітлення всередині набуло золотавого відтінку. Довгий стелаж опустив свій крам, а зі стелі замість люстерка сковзнула тонка дзеркальна завіса із полімерного матеріалу.

Бездіяльно, наче вві сні, Кассад спостерігав за тим, як Монета повністю роздяглася, спочатку сама, а потім стягнула одяг і з полковника. Тепер їхня нагота анітрохи не здавалася еротичною — радше скидалася на якийсь обряд.

— Багато років ти приходиш до мене, коли я сплю, — промовив Кассад.

— Так. У твоєму минулому. У моєму майбутньому. Вибухова хвиля від подій шириться часом, немов брижі по воді.

Чоловік тільки кліпнув очима, коли вона здійняла золоту різку-ферулу і торкнулася нею його грудей. Він відчув легкий поштовх, і його тіло стало дзеркальним, а голова й обличчя перетворилися на безликий овал, що вигравав усіма відтінками барв і поверхонь кімнати. За якусь секунду Монета приєдналася до нього, вбравшись у водограй відображень, що текли наче вода живим сріблом та хромом. І в кожній округлості, кожному мускулі її тіла Кассад бачив власне віддзеркалення. Світло потрапляло в пастку Монетиних персів, його проміння заломлювалося, і пипки здіймалися двома дрібними сплесками над гладінню озерної води. Полковник полинув ув обійми дівчини та відчув, як єдиним назмагнетизованим потоком вони обоє злилися всуціль. У спільному полі він торкнувся її тіла.

— За містом на тебе чекають вороги, — шепнула дівчина. Її хромованим обличчям бігло світло.

— Вороги?

— Вигнанці. Ті, що загнали тебе сюди.

Кассад похитав головою, помітивши, що його відображення робить те саме.

— Тепер це не має значення.

— Ні, має, — шепотіла далі Монета. — Ворог завжди має значення. Мусиш взяти зброю до рук.

— Яку? — Не встигло слово злетіти з вуст Кассада, як він помітив, що Монета торкається його якоюсь бронзовою сферою — тьмяним голубим тороїдом. І його видозмінене тіло негайно відгукнулося, геть як війська реагують на команду в імплантатах основного каналу зв'язку. Полковник відчув, що в ньому бринить жага крові і наповнює силою руки-ноги.

— Гайда. — Монета знову прямувала у відкриту пустелю. Сонячне світло здавалося якимсь тугим і поляризованим. Кассадові увижалося, ніби вони линуть над дюнами, як ото лине якась рідина білим мармуром. Мертві вулиці. У західному передмісті, окрай розбитої руїни будівлі, і досі прикрашеної карбованим архітравом Амфітеатру поетів, на них щось чекало.

Якусь мить Кассадові приверзлося, що це інша людина, виряджена у хромовий силовий панцир, як і вони з Монетою. Але так було тільки якусь мить. Адже в цій конкретній конструкції з хрому, гальванізованого живим сріблом, насправді не було нічого людського. Кассад ніби вві сні розгледів чотири руки, висувні пальці-леза, вищирені терновинням горлянку, чоло, зап'ястки, коліна і тіло. От тільки втримати погляд пари тисячогранних очей, що горіли червоним полум'ям, в якому блякло денне світло і кривавими тінями спливало місто, здавалося неможливим.

«Ктир», — подумав Кассад.

— Князь болю, — зашепотіла Монета.

Істота розвернулася і повела їх геть із мертвого міста.

На місці Вигнанців Кассад готувався би до оборони в точно такий самий спосіб. Два штурмові катери сіли менш ніж у півкілометрі один від одного, ладні прикрити навзаєм круговим огнем з усіх гармат, випромінювачів, ракетних установок на всі триста шістдесят градусів. Підрозділи їхніх сухопутних військ саме рили капоніри в сотні метрів од космічних суден, а ще Кассад помітив щонайменш два замасковані EM-танки, чиї зчетверені випромінювачі та пускові установки цілковито прострілювали розлогі і порожні узвишшя між Містом поетів та катерами. Із зором полковника відбулися зміни, тепер йому добре було видно захисні поля кораблів, що накладалися одне на одне, немов стрічки жовтого серпанку, а ще поклад миготливих червоних вогників — детектори руху і протипіхотні міни.

Чоловік кліпнув очима, намагаючись уторопати, що було негаразд із тим, що він бачив. Аж раптом збагнув — якщо забути про густину світла та підсилене відчуття силових полів, не рухалося абсолютно нічого. Вояки Вигнанців, навіть ті, котрі перебували на різних стадіях якогось руху, застигли, ніби іграшкові солдатики, якими він грався хлопчиком ще в кишлах Тарсісу. Так, ЕМ-танки були окопані на своїх замаскованих позиціях, але Кассад помітив, що антени їхніх РЛС виявлення та супроводу цілей (які він розрізняв у вигляді концентричних фіолетових дуг) не рухалися. Полковник задер голову і побачив у небі величенького птаха, завмерлого, ніби вхоплена у бурштин комаха. Проминаючи хмарку піску, здійняту вітром, чоловік простягнув хромовану руку і збив спіраль цього аерозолю на землю.

Перед ними Ктир як ніде й нічого крокував червоним лабіринтом сенсорних мін, гряділю голубих розтяжок, пірнав під фіолетові імпульси сканерів автоматичного вогню, минав жовті захисні поля і зелені стіни захисного звукового периметру, поки не ввійшов у тінь штурмового катера. Монета і Кассад проскочили за ним.

«Невже це можливо?» — Кассад збагнув, що питання він поставив поки що не телепатично, але якимсь чином у значно мудрованіший спосіб, якщо порівнювати з імплант-комунікаторами.

«Він управляє часом».

«Князь болю?»

«Звісно».

«Навіщо ми тут?»

Монета махнула вбік нерухомих Вигнанців:

«Це твої вороги».

Нарешті Кассад відчув, що ніби прокидається від затяжного сну. Все відбувалося направду. Очі солдатів-Вигнанців, що жодного разу не моргнули за його шоломом, були справжніми. Штурмовий катер Вигнанців, що ніби надгробок височів ліворуч, був справжнім.

Федман Кассад усвідомив: він міг усіх їх убити. Спецуру, екіпажі катерів — геть усіх, — а вони би нічого йому так і не заподіяли. Він знав, що час не спинився. Принаймні не більше, ніж коли зореліт вмикає рушій Гокінга. Йшлося про різницю у відносних швидкостях. Якщо пташині над головою вволю дати хвилин чи годин, то вона могла б і закінчити свій один помах крилами. Вигнанець навпроти міг би нарешті кліпнути очима, якби Кассадові вистачило терпцю. А тим часом вони з Монетою та Ктирем повбивали би всіх до ноги, і Вигнанці би навіть узагалі не зрозуміли, що відбувся якийсь напад.

Це несправделиво, збагнув Кассад. Це неправильно. Це надзвичайно грубе порушення Нового бусидо, яке на свій лад було гіршим від безглуздого вбивства цивільних. Адже честь полягає в тому, що бій відбувається між рівними супротивниками. І він уже зібрався повідомити про це Монету, коли вона проказала / подумала:

«Дивись!»

Час як стій вибухнув звуком, схожим на те, як повітря виривається із герметичного шлюзу. Пташина знову ширяла і кружляла над головою. Пустельний легіт кидав пісок на статичні заряди захисного поля. Спецпризначенець Вигнанців підвівся з коліна, побачив Ктиря з двома людськими постатями і щось прокричав у тактичну рацію, здіймаючи свою енергетичну зброю.

Здавалося, Ктир і не поворухнувся: в очах Кассада він просто покинув існувати в одній точці і виник в іншій. Вигнанець скрикнув удруге, тепер різкіше, і не ймучи собі віри, поглянув униз на руку Ктиря, гостролезі пальці якої стискали людське серце. Очі чоловіка широко розплющилися, він роззявив рота, ніби зібрався щось проказати, і звалився в пісок.

Кассад глянув праворуч і побачив, що стоїть віч-на-віч із закутим у броню Вигнанцем. Солдат незграбно піднімав зброю. Полковник змахнув рукою, відчув, як задзижчало хромоване силове поле, і зрозумів, що він ребром долоні розітнув панцир супротивника, його шолом і карк. Голова Вигнанця покотилася попід ноги.

Стрибнувши у мілку траншею, Кассад запримітив, що у його напрямку розвертаються кілька військовиків. Але часовий вивих усе одно ніяк не минав — якусь секунду його супротивники рухалися ніби в дуже вповільненому кіно, а вже наступної миті рипнулися, немов у пошкодженому голофільмі, до чотирьох п'ятих нормальної швидкості. Проте зрівнятися з Кассадом аж ніяк не могли. Куди й поділися всі роздуми про Нове бусидо. Перед ним стояли варвари, котрі зазіхали на його життя. Одному полковник перебив хребет, відступив убік, пробив застиглим хромом пальців нагрудник іншого, розчавив гортань третьому, ухилився від уповільненого кинджала та вибив душу із тіла його власника. Полковник вистрибнув із окопу.