Замість того, щоби стратити мене, Вигнанці дещо переповіли у свою чергу. Показали перехоплення плюс-сигналів, записи лазерних передач і власні архіви від часів утечі із системи Старої Землі чотири з половиною століття тому. Фактаж виявився моторошним і простим.
Велика помилка 2038 року не була помилкою. Смерть Старої Землі спланували та втілили у життя елементи ТехноКорду та їхні людські аналоги в жовторотому уряді Гегемонії. Гіджру ґрунтовно розписали в подробицях іще за кілька десятків років до того, як чорна діра-втікачка «випадково» потрапила до земного ядра.
Усемережжя, Річ Спільна, Гегемонія Людини — побудовано все це на засадах найлихішого з усіх можливих виду батькогубства. А тримається — на братовбивстві, винищенні будь-якого розумного виду, що хоч трошки здатен конкурувати. І Вигнанці, вільне у своїх міжзоряних мандрах людське плем'я, що не підвладне ТехноКордові, йшли наступними в списку.
Я повернувся до Мережі, де збігло понад тридцять років. Міна Ґледстон була Виконавчою директрисою, а Повстання Сірі — романтичною легендою, другорядною приміткою в історії Гегемонії.
Я зустрівся із Ґледстон і багато чого їй розповів із того, що дізнався у Вигнанців. Але не все. Повідомив, що Вигнанці знають про пастку під Гіперіоном у разі бойового зіткнення, але все одно прилетять. Заявив, що Вигнанці прагнуть мене бачити консулом Гіперіона, своїм подвійним агентом, коли прийде війна.
І нічого їй не сказав про устаткування, яке мені пообіцяли Вигнанці. З його допомогою можна буде відкрити Гробниці часу та певною мірою вивільнити Ктиря.
Ми довго спілкувалися з Директрисою Ґледстон. Іще довше — з армійською розвідкою. Деякі бесіди тривали по кілька місяців. З допомогою технологій та фармакологічних засобів мене перевіряли на правдивість та замовчування іншої інформації. Щоправда, Вигнанці теж нівроку володіють технологіями та фармакологічними засобами. Я говорив правду. І все-таки я щось приховував.
Урешті-решт я одержав призначення на Гіперіон. Ґледстон запропонувала надати планеті статус члена Протекторату, а мене — підвищити до посла. Та я відхилив обидві пропозиції, натомість попрохав залишити мені приватний зореліт. До нового місця перебування я прилетів рейсовим спін-зорельотом, а за кілька тижнів у трюмі транзитного факельника прибув і мій корабель. Його виванатажили на проміжній орбіті з такими параметрами, щоби в мене завжди зберігалася можливість викликати його і покинути на ньому Гіперіон.
У самотності на планеті я чекав. Спливали роки. Я дозволив своєму помічникові займатися планетарними справами, а сам не просихав у «Цицероні». І я чекав.
Вигнанці зв'язалися зі мною з допомогою персонального передавача класу «світло+», я взяв тритижневу відпустку у консульстві, викликав свій зореліт і рушив до ізольованого району в околицях Трав'яного моря, потім зустрівся з розвідником Вигнанців у хмарі Оорта, підібрав їхнього агента — жінку на ім'я Анділ — і тріо техніків. Потім ми всі разом сіли на північ від хребта Вуздечка, за кілька кілометрів від самих Гробниць.
У Вигнанців немає телепортів. Їхнє життя минає в довгих перельотах між зірками та спостереженні за людьми в Мережі, чиє існування ніби хтось прокручує на шаленій швидкості, як той фільм або голодраматичну постановку. Вигнанці одержимі часом. ТехноКорд подарував Гегемонії телепорти і забезпечував їхню технічну підтримку. Жоден науковець або команда дослідників навіть близько не підійшли до розуміння суті телепортування. Вигнанці намагалися. І не змогли. Але навіть їхній негативний досвід дозволив украсти деякі крихти знання, щоби зрозуміти основу цих маніпуляцій із часопростором.
Вони осягнули явище хроноприпливів та антиентропійних полів навколо Гробниць. Генерувати вони їх не могли, але навчилися ставити проти них захист і — в теорії — руйнувати їх. Гробниці часу з усім їхнім вмістом можна було би вирвати із маршруту назад у часі. Гробниці часу можна було би «відкрити». Ктиря ніщо не припинатиме, й околиця Гробниць перестане бути його домом. Хай там що ховатиметься в них, воно стане вільним.
Вигнанці вважають, що Гробниці часу — артефакти їхнього майбутнього, а Ктир — зброя Розплати, яка тільки чекає на руку, що вхопить її. Для культу Ктиря ця почвара — янгол-месник, а для Вигнанців — розроблений людиною інструмент, відправлений у минуле своїми творцями для порятунку людства від ТехноКорду. Анділ із техніками мали на меті відкалібрувати устаткування та провести експеримент.
«То ви зараз його не запускатимете?» — спитав я. Ми стояли в тіні споруди, відомої як Сфінкс.
«Не зараз, — пояснила Анділ. — Тільки тоді, коли вторгнення буде неминучим».
«Але ж ви казали, що приладу потрібні місяці, щоби він спрацював, — заперечив я, — щоби відкрилися Гробниці».
Анділ кивнула. Її очі мали темно-зелений колір. Вона була дуже високою, і я міг розрізнити ледве помітні смуги моторизованого екзоскелета на її м'якому скафандрі.
«Можливо, за рік чи більше, — проказала жінка. — Руйнування антиентропійного поля відбувається повільно. Але щойно процес розпочнеться, зупинити його буде неможливо. Ми його ввімкнемо тільки у випадку, якщо Десять рад приймуть рішення про необхідність уторгнення в Мережу».
«Невже є сумніви?» — не повірив я.
«Етичні дискусії, — пояснила Анділ. За кілька метрів від нас техніки вкривали пристрій хамелеоновою тканиною та ховали за шифрованим захисним полем. — Міжзоряна війна спричинить смерть мільйонів, можливо, навіть мільярдів. Якщо Ктиря випустити в Мережу, наслідки можуть бути непередбачуваними. І не менш важливим від потреби завдати удару по ТехноКорду є вибір способу, в який це необхідно зробити».
Я тямущо похитав головою і поглянув на пристрій та в сторону долини Гробниць.
«Але щойно він буде задіяний, — уточнив я, — вороття вже немає. Ктиря буде спущено з ланцюга, і вам доведеться виграти війну, щоби контролювати його?»
«Це правда», — легко всміхнулася Анділ.
Я застрелив її і трьох техніків. Потім закинув штайнер-джиннівський лазер бабусі Сірі, пожбурив його у дрейфуючі бархани, сів на порожній плинопінний ящик і кілька хвилин шморгав носом. Потім підійшов, скористався комлоґом техніка, щоби пройти повз захисне поле, скинув хамелеонку і ввімкнув пристрій.
Ніяких миттєвих змін не відбулося. У повітрі лилося те саме рясне світло пізньої зими. Потихеньку мріла Нефритова гробниця, і Сфінкс витріщався в нікуди. І тільки пісок шелестів по трупах та ящиках. Один лиш індикатор на приладі Вигнанців світився, показуючи що устаткування працює... точніше, вже спрацювало.
Я повільно повернувся назад на корабель. Одна половина мене очікувала на появу Ктиря, а інша цього жадала. Більше години я просидів на балконі зорельота, спостерігаючи за тим, як тіні заповзали у долину і пісок засипав тіла вдалині. Ктир так і не з'явився. Ніяке тернове дерево не об'явилося. Трошки пізніше я зіграв прелюдію Баха, а потім закупорив корабель і полетів у космос.
Я зв'язався з розвідником Вигнанців і повідомив, що стався нещасливий випадок. Інших забрав Ктир, пристрій стартував передчасно. І навіть в обстановці паніки та спантеличення Вигнанці запропонували мені притулок. Я їм відмовив і повернув до Мережі. Вигнанці мене не переслідували.
Каналом «світло+» я зв'язався із Ґледстон і повідомив їй, що агентів ліквідовано. А ще розповів про високу вірогідність нападу, про те, що пастка залишається в силі. І нічого не сказав про пристрій. Ґледстон мене привітала і запросила додому. Я відмовився, заявивши, що мені тепер потрібні тільки самотність і тиша. Корабель я спрямував на найближчу до системи Гіперіона загумінкову планету, розуміючи, що вже сама подорож з'їсть час, необхідний для наступного акту вистави.
Пізніше, коли надійшло повідомлення каналом «світло-плюс» від самої Ґледстон, я вже знав роль, яку мені відвели Вигнанці в ці останні дні... Вигнанці, або Корд, або Ґледстон з її махінаціями. Байдуже, хто вважає себе повелителем подій. Події більше не коряться своїм повелителям.
