— Як сюди занесло фебеерника?

— От і я про це.

Ріццолі кілька секунд дивилася на агента — його присутність не віщувала нічого доброго. Вона вела цю справу і не хотіла жодних зазіхань на свою сферу повноважень, а цей чоловік зі своєю армійською виправкою й діловим костюмом уже мав такий вигляд, ніби весь ліс належить йому. Ріццолі підійшла до нього, але він не звертав уваги, аж поки вона не зупинилася зовсім поруч.

— Вибачте, — сказала Ріццолі, — я так розумію, ви з ФБР?

Він закрив кришку телефону й озирнувся до неї. Ріццолі побачила мужні, чітко окреслені риси обличчя й погляд, який не виказував жодних емоцій.

— Я детектив Джейн Ріццолі, і я веду цю справу, — сказала вона. — Чи не могли б ви показати свій жетон?

Він дістав жетон із кишені піджака. Ріццолі роздивлялася бляху й відчувала на собі погляд, яким цей чоловік оцінював її. Їй стало неприємно від його мовчазного схвалення, від того, як він «довірив їй справу», ніби був головний.

— Агент Гебріел Дін, — сказала вона, віддаючи йому жетон.

— Так, мем.

— Чи можу я запитати, що тут робить ФБР?

— Не знав, що ми по різні боки барикад.

— Я цього не казала.

— Ви чітко даєте зрозуміти, що мене тут не має бути.

— ФБР зазвичай не з’являється на наших місцях злочину. Я лише запитую, чим цей конкретний випадок привернув вашу увагу.

— Ми отримали повідомлення від поліції Ньютона про вбивство в будинку Їґерів.

Відповідь не була вичерпною. Цей чоловік надто багато замовчував, спонукаючи Ріццолі розпитати його. Приховування інформації було способом виявити силу, і Ріццолі зрозуміла, яку гру він веде.

— Можу собі уявити, скільки рутинних повідомлень про злочини вам надходить, — сказала вона.

— Так, багато.

— Ви отримуєте інформацію про всі вбивства?

— Так.

— А оце? Воно чимось особливе?

Він мовчки подивився на неї фірмовим поглядом, у якому годі було щось прочитати.

— Я думаю, жертви пояснили б вам.

Її гнів рвався на поверхню, як шматок деревини, який намагаються втримати під водою.

— Тіло знайшли лише кілька годин тому, — сказала вона. — Вам тепер про вбивства повідомляють у режимі реального часу?

Його губи ворухнулися, складаючись у щось схоже на посмішку.

— Ми намагаємося бути в курсі, детективе, і були б вдячні за інформацію про те, як просувається розслідування. Результати аутопсії. Трасологічна експертиза. Усі заяви свідків…

— Документів буде багато.

— Я розумію.

— І всі вони вам потрібні?

— Так.

— Є якась причина?

— Хіба нас не повинно цікавити вбивство і викрадення? Ми хочемо бути в курсі цієї справи.

Він здавався сильним і поважним, але це не зупинило Ріццолі: кидаючи йому виклик, вона підійшла ближче.

— І коли ви розпочнете командувати?

— Розслідування ведете ви. Я тут лише для того, щоб допомагати.

— Навіть якщо я не бачу потреби в цьому?

Він подивився на двох працівників моргу, які вийшли з лісу і завантажували у фургон ноші з рештками тіла.

— Яка різниця, хто веде справу, якщо ми піймаємо вбивцю? — тихо запитав він.

Вони дивилися, як фургон везе нещасне тіло на нові знущання, під безжальне світло зали для розтинів. Гебріел Дін своєю відповіддю разюче ясно нагадав їй, як мало значення мають питання субординації. Ґейл Їґер було однаково, хто піймає убивцю. Вона просила лише правосуддя, хай би хто став його посередником. Правосуддя — ото й усе, що Ріццолі їй завинила.

Але вона відчувала і гнів, коли результати її важкої роботи привласнювалися колегами. Багато разів бачила, як чоловіки виходили вперед і зверхньо вимагали віддати їм справи, які вона розбудувала з нуля. Зараз вона такого дозволити не могла.

— Я вдячна за пропозицію допомогти, — сказала зрештою, — але гадаю, що зараз у нас усе під контролем. Якщо ви будете нам потрібні, я повідомлю.

Розвернулася й відійшла від нього.

— Здається, ви не розумієте ситуацію, — сказав Дін. — Ми тепер в одній команді.

— Не пригадую, щоб зверталася до ФБР по допомогу.

— Усе узгоджено з вашим шефом, лейтенантом Маркеттом. Хочете переконатися? — запитав він, простягаючи їй свій телефон.

— Я маю власний телефон, дякую.

— Тоді прошу зателефонувати йому, щоб ми не гаяли час на боротьбу за територію.

Вона була ошелешена тим, як легко він увійшов у гру. І тим, як точно вона його оцінила. Цей чоловік був не з тих, хто спокійно стоятиме за лаштунками.

Вона вийняла телефон і стала тиснути на кнопки. Але ще до того, як Маркетт відповів, Ріццолі почула, як її кличе Дауд.

— Детектив Сліпер, — сказав Дауд, давши їй рацію.

— Ріццолі, — кинула вона, натиснувши кнопку.

Крізь потріскування долинув голос Сліпера:

— Варто було б вам повернутися сюди.

— Що там у вас?

— Е-е-е… Краще б ви самі подивилися. Ми приблизно за п’ятдесят ярдів на північ від місця, де знайшли друге тіло.

«Друге тіло?»

Ріццолі тицьнула рацію Дауду й кинулася до лісу. Вона так поспішала, що не одразу помітила Гебріела Діна, який ішов за нею. Лише почувши, як тріснула гілочка, вона озирнулася й побачила, що він зовсім поряд. Обличчя в нього було похмуре і відсторонене. Ріццолі почувалася надто знервованою, щоб сперечатися з ним, тому просто пішла далі.

Вона побачила чоловіків, які понуро стояли під деревами, наче плакальники на похоронах, але німі. Сліпер озирнувся на неї, і вони зустрілися поглядом.

— Вони щойно закінчили перший обхід із металодетекторами, — сказав він. — Експерт саме прямував назад до поля для гольфу, коли спрацював сигнал.

Ріццолі увійшла в коло й сіла навпочіпки, щоб роздивитися, що вони знайшли.

Череп лежав окремо від тіла, яке всохло майже до самого скелета. Золота коронка зблиснула в забитому брудом роті, мов зуб пірата. Ріццолі не побачила ані одягу, ані його решток — лише голі кістки, на яких ще де-не-де лишилися шматки гнилої плоті. Пасма каштанового волосся поприлипали до листя — схоже, тіло було жіночим.

Ріццолі підвелася, уважно дивлячись під ноги. Комарі обліпили її обличчя й пили кров, але вона не зважала на біль і бачила лише опале листя й густий підлісок. Пасторальний краєвид, на який вона зараз дивилася із жахом.

«Скільки ще мертвих жінок лежить у цих хащах?»

— Це його звалище.

Вона озирнулася й подивилася на Гебріела Діна. Це він сказав. Він сидів навпочіпки за кілька футів від неї та просіював листя руками, одягненими в рукавиці. Ріццолі навіть не бачила, коли він устиг їх натягнути. І от він підвівся, зустрівшись із нею поглядом.

— Ваш убивця уже користувався цим місцем, — сказав Дін. — І, можливо, скористається знову.

— Якщо ми його не сполохнемо.

— У цьому й складність. Тримати все в секреті. Якщо ви не сполохаєте його, є шанси, що він повернеться. Не для того, щоб викинути тут наступне тіло, а просто щоб побути. Знову відчути збудження.

— Ви з відділу аналізу поведінки, правда?

Не відповідаючи на її запитання, він озирнувся й подивився на фахівців, які вишикувалися в хащі.

— Якщо вдасться приховати це від преси, у нас, можливо, є шанс. Однак ми мусимо подбати про це зараз.

«Ми». За допомогою самого лише цього слова він став її союзником — без її прохань і згоди. І от він стояв тут і роздавав накази. А найбільше дратувало те, що всі інші слухали їхню розмову й розуміли, що її авторитет піддається сумніву.

Лише Корсак зі своєю звичною безпардонністю насмілився втрутитися.

— Даруйте, детективе Ріццолі, — сказав він. — Що це за чоловік?

— Агент ФБР, — відповіла вона, не відводячи погляду від Діна.

— А чи міг би мені хтось пояснити, коли ця справа встигла потрапити під федеральну юрисдикцію?

— Не встигла, — сказала Ріццолі. — І агент Дін уже збирається йти. Хто його проведе?

Вони з Діном дивилися в очі одне одному. Потім він віддав їй честь, мовчки визнаючи, що програв цей раунд.

— Я сам зможу знайти дорогу.