— Мені ніхто не наказував.

— Я тобі наказую. Зрозумів?

— Так.

На цьому нічна розмова в рубці керування закінчилася.

Математично надзвичайно малоймовірне має ту особливість, що воно все ж таки іноді трапляється. Від трьох переслідувачів, усмоктаних углиб стисненого простору й викинутих гравітаційною релаксацією в напрямку афелію, не залишилося й сліду, однак четвертого «Гермес» знайшов і взяв на борт тільки через вісім діб. GOD пояснив цей справді рідкісний випадок витонченою версією топологічного аналізу із застосуванням трансфінальних дериватів ергодики, але Накамура, який довідався від Стірґарда про нічну дискусію пілота з GODом, зауважив: до того, що сталося насправді, завжди можна підігнати розрахунки спритними прийомами, відомими кожному, хто займається прикладною математикою. Коли підйомники втягували на борт корабля розпоротий і зім’ятий кістяк переслідувача, Накамура, прагнучи задовольнити власну цікавість, запитав пілота, як той дійшов такого чудового висновку. Темпе засміявся.

— Математик з мене нікудишній. Якщо я про це й розмірковував, то не знаю, чи правильно. Не пригадую, хто й коли переконав мене: якщо людина хоче визначити ймовірність власного народження, то, вертаючись по генеалогічному дереву до батьків, бабусь, дідусів, прадідів, вона отримає ймовірність, близьку до нуля. Якщо не батьки зустрілися випадково, то діди. А коли дійдеш до середньовіччя, то безлік цілком імовірних подій, які унеможливили б усі інші зачаття й пологи, необхідні для того, щоб вона народилася, більша за безлік усіх атомів у космосі. Іншими словами, кожен з нас не має анінайменшого сумніву, що він існує, хоча цього жодною стохастикою[73] не вдалося би передбачити кількасот років тому.

— Звісна річ, але який стосунок це має до ефектів сингулярності в проміжку Ґоленбаха?

— Уявлення не маю. Мабуть, ніякого. На сингулярностях я не розуміюся.

— На них ніхто не розуміється. Папський представник, можливо, сказав би, що це було осяяння згори.

— Згори? Навряд. Просто я уважно придивився до загибелі «Гавриїла». Я знав, що він не хотів знищувати своїх переслідувачів, через те робив усе що міг, аби не затягти їх під горизонт Керра. Я бачив — ці винищувачі не йшли ідеально прямо за «Гавриїлом». Якщо вони відрізнялися дистанцією, то могли відрізнятись і долею.

— І на цій підставі...

Японець усміхнувся й собі.

— Не тільки. Розрахункова потужність має свою межу. Межа ця називається limes computibilitatis. GOD стоїть на цій межі. Він не чіпає розрахунків, про які йому відомо, що вони транскомп’ютабільні, й він їх не вгризе. Тому навіть не пробував цього зробити, а я мав таке щастя. Що каже фізика про щастя?

— Те саме, що й про оплески однією рукою, — відповів японець.

— То із дзену?

— Так. А тепер прошу за мною — вас чекає винагорода за знахідку.

У сяйві вогнів посеред зали, на дюралевій плиті чорнів каркас, схожий на обвуглену рибину. Секція виявила відому вже дрібноклітинну будову, люмінові двигуни приводу значної потужності й розплавлений пристрій у носовій частині. На думку Поласара, це був лазеромет, але Накамура вважав, що це радше особливий тип світлового вогнегасника тяги, оскільки йшлося про полонення «Гавриїла», а не про його деструкцію. Поласар запропонував викинути з корабля ці сорокаметрові рештки, бо вони разом зі спійманими раніше зайняли майже півзали. Навіщо обертати залу на склад мотлоху? Ель Салям запротестував. Він хотів зберегти бодай один екземпляр, найкраще — останній, хоча, коли командир запитав його, яка в цьому потреба, він не зміг виставити жодного раціонального аргументу. Розв’язувати проблему довелося Стірґардові. Вважаючи, що становище радикально змінилося, він хотів почути від своїх людей, який крок вони вважають тепер найкращим. Після викинення за борт решток супутників мала відбутися нарада. Обидва фізики пішли спершу до Ротмонта, щоб, як сердито кинув Поласар, «підготувати вступну доповідь і поглибити бібліографію».

І справді, ця трійка прагнула виробити спільну позицію, бо з моменту загибелі «Гавриїла» серед екіпажу можна було помітити симптоми розколу.

Важко сказати, хто перший вимовив слова «демонстрація сили». Гаррах висловився за таку тактику відразу, Ель Салям — із застереженнями, фізики з Ротмонтом були проти, а Стірґард, хоча він тільки слухав, здавалося, був на їхньому боці. Інші утрималися від обговорення. Під час наради думки обох груп різко розійшлися. Кірстінґ, мабуть, сам того не бажаючи, підтримав прихильників демонстрації сили.

— Насильство — аргумент неспростовний, — заявив нарешті Стірґард. — У мене є три застереження проти цієї стратегії, і кожне з них — запитання. Чи ми справді маємо перевагу? Чи може такий шантаж сприяти встановленню контакту? І чи будемо готові здійснити наші погрози, якщо квінтяни нам не підкоряться? Запитання риторичні. Ніхто з нас не зможе на них відповісти. Наслідки стратегії, яка спирається на демонстрацію сили, передбачити важко. Якщо хтось дотримується іншої думки, то нехай висловиться.

Десять осіб у каюті командира вичікувально перезиралися.

— Стосовно мене й Ель Саляма, — озвався Гаррах, — то хочемо, щоби командир запропонував свою альтернативу. Ми жодної альтернативи не бачимо. Вважаємо, що ми — в безвиході. Мабуть, це всі розуміють. Погрози, демонстрація сили, шантаж — ці слова звучать просто гидко. Реалізовані, вони можуть призвести до катастрофічних наслідків. Наша перевага важить зараз найменше. Справа не в тому, володіємо ми цією перевагою чи ні, а в тому, чи думатимуть так вони і чи здадуться нам без бою.

— Бою?.. — луною повторив чернець.

— Сутички. Зіткнення. Так для вас, отче, звучить краще? Евфемізмів, себто будь-яких пом’якшувальних слів, треба уникати. Погроза силою, байдуже, якого вона роду, мусить бути реальна, бо погрози, за якими не стоїть шанс виконання, тактично й стратегічно нічого не варті.

— Недомовок теж слід уникати, — кивнув головою Стірґард. — Щоправда, можливий також блеф...

— Ні, — запротестував Кірстінґ. — Блеф передбачає бодай мінімум обізнаності з правилами гри. Ми ж не знаємо жодних правил.

— Гаразд, — погодився Стірґард. — Припустімо, ми маємо солідну перевагу й можемо її продемонструвати, не завдаючи їм безпосередньо ніякої шкоди. Це була б явна погроза. Якщо такі вмовляння ні до чого не приведуть, Гарраху, то, за твоєю версією, ми змушені будемо дати їм бій, або, як мінімум, прийняти його й відбити. Це не дуже сприятливі передумови для порозуміння.

— Справді, не дуже, — підтримав командира Накамура. — Це найгірша з вихідних позицій, які тільки можна уявити. Але іншого виходу в нас нема.

— Чи можна мені докинути слово? — озвався Араґо. — Ми не знаємо, чому вони намагалися захопити «Гавриїла». Найімовірніше, аби зробити з ним те саме, що зробили ми з двома їхніми супутниками поблизу Юнони. А ми не вважаємо себе агресорами. Ми хотіли ознайомитися з творіннями їхньої техніки. Вони хотіли ознайомитися з нашими. Це — проста симетрія. Отож не треба говорити про показову деструкцію, демонстрацію сили, війну. Помилка — то не обов’язково злочин. Але вона може бути й злочином.

— Тут нема ніякої симетрії, — заперечив Кірстінґ. — Загалом ми послали вісім мільйонів бітів інформації. Сигнали з «Посла» ми подавали впродовж більш як сімдесяти годин на всіх смугах. Ми передали коди й інструкції для розшифрування. Послали спускний апарат без жодного грама вибухівки. Що стосується переданих відомостей — ми повідомили координати нашої Сонячної системи, надіслали зображення Землі, контур виникнення земної біосфери, дані про антропогенез — цілу енциклопедію. І фізичні сталі, поширені в усьому космосі, що їх вони мають добре знати.

— Але про сидеральну інженерію, про ґоленбахівську фораміністику, про одиниці Гайзенберґа там, мабуть, не було ні слова, правда ж? — запитав Ротмонт.