Засідання перетворилося на запеклу суперечку, розділивши спеціалістів на два табори. Одні говорили про регуляцію клімату за допомогою надзвичайно великих фотоконвертерів, про фотоелектричні елементи, що, однак, не узгоджувалося з наявністю джерела холоду біля екватора. Проте найдивнішими виявилися результати аналізу всього радіоспектра Квінти за методом Фур’є[50]. Сліди будь-якої модуляції зникли, водночас потужність передавачів зросла. Радіолокаційна карта планети вказувала на сотні передавачів білого шуму, що зливався у безформні плямки. Квінта емітувала цей шум на всіх діапазонах хвиль. Він означав або передавання сигналів типу «білого шуму», тобто різновид зашифрованого зв’язку, замаскованого вдаваним хаосом, або штучно створений радіобезлад.

Бар Гораб вимагав негайної відповіді на запитання: ЩО слід передати на «Гермес» упродовж найближчих кільканадцяти годин — пізніше зв’язок з ним припиниться зовсім. А ще точніше: ДО ЧОГО мають бути готові розвідники, отже, ЯК мусять діяти, опинившись у системі Дзети?

Програма розвідки була розроблена вже давно, але не передбачала щойно виявлених феноменів. Передбачити це було абсолютно неможливо. Ніхто не хотів першим брати слово. Врешті астроматик Туїма, представник дорадчої групи SETI, явно вагаючись, сказав, що жодних корисних порад на «Гермес» передати не вдасться, натомість слід запропонувати перелік фактів та їхню гіпотетичну інтерпретацію, а вирішувати розвідники мають самі. Бар Гораб хотів вислухати всі гіпотези, попри їхню взаємну суперечливість.

— Хоч би чим були викликані зміни на Квінті, їх не можна сприймати як сигнали, спрямовані до нас, — сказав Туїма. — З цим ми всі згодні. Дехто вважає, що Квінта помітила нашу присутність і готується, на свій лад, прийняти «Гермес». Це припущення не спирається на реальні дані. Це просто, на мою думку, або вияв неспокою, або, просто кажучи, страху. Дуже старого, первісного страху, який породив колись поняття космічного вторгнення як катастрофи. Я вважаю подібне пояснення цих явищ безглуздим.

Бар Гораб зажадав конкретних доказів. А те, варто їм боятися чи ні, розвідники вирішать самі. Йдеться про механізм нових явищ.

— Колеги астрофізики мають конкретні гіпотези, отож можуть їх озвучити, — відказав Туїма, не зважаючи на іронію, приховану в словах командира, бо вона була адресована не йому.

— А саме? — спитав Бар Гораб.

Туїма вказав на Ністена й Ла-Піре.

— Перепади температури й альбедо[51] могли спричинити вторгнення у систему Квінти рою метеоритів, які стикалися зі штучними супутниками. Це, ймовірно, й викликало спалахи, — мовив Ністен.

— А як ти пояснюєш подібність спалахів на поверхні Квінти зі спектром Дзети?

— Можливо, частина супутників Квінти — це крижані брили, що відкололись од зовнішніх країв кільця. Вони відбивають сонячне світло в наш бік лише тоді, коли кут падіння та відбиття збігаються випадково: це можуть бути брили неправильної форми з різними обертовими моментами.

— А що ви скажете про пляму інею? — запитав командир. — Хто має припущення щодо її походження?

— Цього ми не розуміємо, хоч якийсь вірогідний механізм можна знайти...

— Як гіпотезу ad hoc[52], — перебив Туїма.

— Я говорив про це з хіміками, — озвався Лауґер. — Там могли виникнути ендотермічні реакції. Мені, щоправда, таке пояснення не до вподоби, хоч і є сполуки, спроможні поглинати тепло, вступаючи в реакцію. Явища, якими супроводжуються ці спалахи, примушують шукати інше пояснення — небезпечніше.

— Яке? — уточнив Бар Гораб.

— Неприродне, хоча це й не обов’язково свідчить про усвідомлені дії. Припустімо, це може бути велика аварія на якихось велетенських холодильних кріотронових установках. Подібно до пожежі на промисловому підприємстві, тільки зі знаком мінус. Але мені це також здається малоймовірним. Я не маю жодних конкретних доказів, щоби стверджувати це. А втім, їх не має ніхто. Проте вже сам незначний розрив у часі між усіма цими змінами вказує на те, що між ними є якийсь зв’язок.

— Цінність цієї гіпотези також мінусова, — зауважив хтось із фізиків.

— Не думаю. Приведення ряду невідомих до спільного невідомого знаменника — це набуток, а не втрата інформації, — усміхнувся Лауґер.

— Прошу, продовжуй, — звернувся до нього командир.

Лауґер підвівся.

— Добре, я скажу, що зможу. Немовля, несвідомо всміхаючись, робить це відповідно до передумов, які привели його на світ. Подібних статистичних передумов відомо багато: рожеві плями, котрі розрізняють його оченята, — то людські обличчя, а люди зазвичай позитивно реагують на усміх малої дитини і так далі.

— До чого ти ведеш?

— До того, що все завжди базується на визначених передумовах, хоча, здебільшого, це сприймають як само собою зрозуміле. Дискусія ведеться навколо реальних подій, і малоймовірно, щоб вони були незалежні одна від одної. Спалахи, хаотизація випромінювання, зміни альбедо Квінти, плазма на Місяці... Звідки вони взялися? Із цивілізаційної діяльності. Чи це щось пояснює? Навпаки: заплутує, бо ми за мовчазною згодою приймаємо тезу, що зможемо зрозуміти діяльність квінтян. Пригадайте, колись Марс вважали старим дідом, а Венеру — молодою дівчиною порівняно із Землею: прадідусі наших астрономів мимохіть припустили, що Земля така сама, як Марс і Венера, от тільки трохи молодша за першого і старша від другої. Звідси пішли канали Марса, дикі джунглі Венери й таке інше, аж поки все це перейшло у світ казок. Гадаю, ніщо не поводиться нерозумніше, ніж Розум. На Квінті можливі дії Розуму, а точніше — Розумів, неосяжних для нас через розмаїття проявів.

— Війна?

Голос долинув із глибини зали. Лауґер, продовжуючи стояти, вів далі:

— Війну не слід розуміти як низку об’єднаних процесів, що раз і назавжди розв’язують конфлікти — з нищівними наслідками. Командире, не розраховуй на осяяння. Коли ми не маємо ні вихідних даних, ні граничних, то ніщо не зможе перетворити невідоме у відоме. Допомогти «Гермесові» ми можемо лише тим, що попередимо його про небезпеку. Хочеш конкретнішої поради? Можлива лише така альтернатива: діяння розумних істот або нерозумні, або незрозумілі для нас, бо не вміщуються у категорії нашого мислення. Але це лише моє припущення, не більше.

Перед зануренням «Евридіки» локатори востаннє принесли звістку про «Гермес», показуючи, як він рухається по відрізку величезної гіперболи, безперервно підіймаючись над рукавом галактичної спіралі, аби у високому вакуумі летіти зі швидкістю, близькою до світлової. Врешті радіовідлуння почало надходити все рідше, а це означало, що на «Гермес» впливають релятивістичні ефекти і його бортовий час дедалі більше розходиться з часом «Евридіки». Зв’язок між кораблем-розвідником і головним кораблем перервався остаточно, коли сигнали автоматичного радіопередавача збільшили довжину хвиль, розтяглись у багатометрові пасма й ослабли так, що останній сигнал був зафіксований найчутливішим індикатором лише через сімдесят годин після старту. Це сталося тоді, коли Аїд, поцілений «Орфеєм»-самогубцем, зойкнув гравітаційним резонансом та відкрив темпоральні щелепи. Хоч би що могло трапитись із кораблем-розвідником і людьми, які в ньому перебували, відтепер це було таємницею на багато років.

Для тих, хто був занурений в ембріональний сон, подібний до смерті, позбавлений усяких видінь, і через це — відчуття часу, політ тривав недовго. Над білими саркофагами у тунелі ембріонатора крізь броньоване скло перископа світилась Альфа Гарпії, блакитний велетень, відірваний од інших зірок сузір’я асиметричним вибухом ще тоді, коли він був молодим сонцем і не врівноважився після ядерного спалення своїх надр. Після зникнення «Евридіки» GOD приступив до маневрування. Піднявшись над екліптикою «Гермес» каменем полетів до Аїда, віддаляючись од зірок, які були метою його подорожі, задля того, щоби потім, розігнавшись за рахунок гравітаційної потужності гіганта, наздогнати їх. Адже «Гермес» облетів колапсар так, що той дав йому своїм полем солідний розгін. Набувши майже світлової швидкості, «Гермес» висунув із бортів впускні отвори струменевих реакторів. Вакуум був такий високий, що тих атомів, які втягали реактори, не вистачило би для запалення, отож GOD додавав до водню тритій, аж поки розпочався синтез. Жерла двигунів, досі чорні, осяяв блиск полум’я, що пульсувало дедалі сильніше, швидше, яскравіше, аж поки в морок ударили вогняні стовпи гелію. Лазер «Евридіки» подав кораблеві-розвіднику меншу допомогу, ніж передбачали проектом, бо один із гіперголових бустерів дав погану тягу і кормове дзеркало відхилилось од курсу. А потім «Евридіка» щезла, немов поглинута порожнечею, але GOD швидко відновив втрати додатковою потужністю, запозиченою в Аїда.