Після глибоких зондувань магнітного підґрунтя улоговини Стірґард звелів GODові скласти схему виявленої там мережі з вузлами, від яких глибоко під літосферу вели численні вертикальні шахти. І не дуже здивувався, ознайомившись із поданим висновком. Призначення цієї гігантської установки було незрозуміле, однак не виникало сумніву, що роботи перервано в повному розпалі, й усі входи, які вели до штреків і шахт, було закрито чи, точніше, засипано за допомогою вибухів, після того, як у тунель і колодязь скинули все важке устаткування. Плазматичне мікросонце живили термоелектричні перетворювачі завдяки системі магнетоводів, черпаючи енергію з глибин літосфери, — близько 50 кілометрів під зовнішньою оболонкою місячної кори.

Хоча Стірґард і послав туди важкі всюдиходи для ґрунтовніших досліджень та дочекався їхнього повернення, він звелів швидко стартувати. Зачаровані розмірами «підземного» енергетичного комплексу, фізики раді були б залишитися тут надовше, можливо, навіть відкрити засипані тунелі, та Стірґард не дозволив. Його пантеличили спіймані супутники, бентежило й будівництво, розпочате на пустищі з таким розмахом; але ще незрозумілішим було, чому припинено ці роботи. «Наче в панічній евакуації», — подумав він, одначе фізикам не сказав нічого. Думку, що раптом сяйнула йому в голові, залишив при собі.

Детальне дослідження невідомої технології було марною справою, її фрагменти, як скалки розбитого дзеркала, не давали суцільного зображення. Вони стали невиразним наслідком того, що його розбило.

Дилема полягала не в знаряддях цієї цивілізації, а в ній самій. І саме тієї хвилини, коли Стірґард, усвідомлюючи це, відчув на своїх плечах усю вагу дорученого йому завдання, Араґо запитав через інтерком, чи можна зайти на розмову.

— Якщо ненадовго, то можна: менш як за годину ми стартуємо, — відповів Стірґард, хоч і не мав ніякого бажання зараз розмовляти з ченцем.

Араґо зайшов буквально за хвилину.

— Сподіваюсь, я вам не завадив...

— Звичайно, завадили, ваша світлосте, — відповів Стірґард, не підводячись, і показав духовному отцеві на крісло. — Однак, враховуючи характер вашої... місії, слухаю.

— Я тут без виняткових повноважень і не виконую жодної місії. Мене просто послано на моє місце, так само як вас на ваше, — спокійно мовив домініканець. — З однією лише різницею: від моїх рішень не залежить нічого. А від ваших залежить усе.

— Я про це знаю.

— Жителі цієї планети — все одно, що живий організм, який можна всіляко досліджувати, але який не можна запитувати про сенс його існування.

— Медуза на таке запитання справді не відповість, зате людина...

Стірґард глянув на домініканця більш ніж зацікавлено, немовби чекаючи серйозної відповіді.

— Людина — так, але не людство. Медузи не відповідають ні за що. А кожен з нас відповідає за все, що робить.

— Я здогадуюся, що має на увазі ваша світлість. Ви хочете знати, яке я прийняв рішення.

— Так.

— Ми піднімемо забороло.

— Вимагатимете контакту?

— Так.

— А якщо вони неспроможні виконати цю вимогу?

Стірґард роздратовано підвівся — Араґо розгадав його прихований намір. Стоячи біля ченця так близько, що майже торкався його колін, він тихо запитав:

— Що ж нам тоді робити?

Араґо підвівся, взяв його правицю й стиснув її.

— Ця справа в добрих руках, — сказав він і вийшов.

Після старту командир спрямував новозакамуфльований корабель на стаціонарну орбіту Місяця над півкулею, невидимою з Квінти, і по черзі викликав до себе товаришів, щоб кожний пояснив йому, як він розуміє нову ситуацію й що зробив би на його місці. Думки розійшлися. Накамура дотримувався космічної гіпотези. Рівень квінтянської технології передбачав високий рівень розвитку астрономії. Дзета зі своїми планетами летить крізь міжплечове розширення галактичної спіралі й за якихось п’ять тисяч років небезпечно наблизиться до Гадеса. Точно визначити критичне зближення не можна, бо тут нерозв’язна проблема взаємного впливу багатьох мас. Некатастрофічний пасаж повз колапсар, однак, малоймовірний. Цивілізація, над якою нависла небезпека, намагається рятуватися. З’являються різноманітні проекти: переселитися на Місяць, перетворити його на керовану планету й перенести в систему Ети Гарпії, до якої лише чотири світлових роки. І, що найістотніше, — вона віддаляється від колапсара. На початковій фазі реалізації цього проекту ресурси науки й енергії виявляються недостатніми. Можливо також, що частина цивілізації, один блок держав, виступає за цей проект, а другий опирається йому. Як відомо, експерти з різних галузей дуже рідко доходять повної згоди в найскладнішому. Виникає інший проект — еміграція або, інакше кажучи, астрономічна втеча. Ця концепція викликає кризу: населення Квінти, безперечно, можна рахувати на мільярди, й для будівництва флоту, здатного здійснити Exodus[64] усіх із планетної колиски, не вистачить корабельних верфей. Якщо вдатися до земної аналогії, то окремі держави значно відрізняються своїм промисловим потенціалом. Провідна група будує космічний флот для себе, покинувши роботи на Місяці. Можливо, ті, хто працює на верф’ях, переконані, що рятувальні кораблі призначені не для них, і вдаються до саботажу. Можливо, це викликає репресії, безпорядки, анархічні інциденти й пропагандистську радіовійну. Через це й той проект зупинено на початковому етапі, а незліченна кількість супутників, які блукають системою, — то його невдалі сліди. Незважаючи на те, що ця оцінка ситуації вельми гіпотетична, її не варт зовсім відкидати. Тому треба негайно сконтактувати із Квінтою. Сидеральна інженерія, переслана квінтянам, може їх урятувати.

Поласар, обізнаний з концепцією японця, бачив у ній перекручені факти, надумані для того, щоби підперти ними припущення про планетарну еміграцію. Сидеральна інженерія не з’являється наче грім з ясного неба. Потужність, яку використовує астоносферична установка на Місяці, на три порядки відрізняться від потужності, що робить гравітологію доступною для промислового застосування. Крім того, ніщо не свідчить, що квінтяни визнали систему Ети гостинною. Ета через кілька мільйонів років витратить увесь свій водень, унаслідок чого стане червоним гігантом. І, нарешті, Накамура так попереставляв дані руху Гарпії і Гадеса в проміжку гравітаційної невизначеності, що ймовірність критичного проходження Дзети поблизу колапсара скоротилася до п’ятдесяти століть. Якщо врахувати пертурбації, спричинені спіральними відгалуженнями Галактики, то на пасаж чекає запізнення двісті з лишком тисяч років. Повідомлення про те, що катастрофа настане через двісті п’ятдесят століть, може викликати паніку лише серед нерозсудливих істот. Наука в пелюшках — саме такою була земна наука дев’ятнадцятого століття — може визнавати, що її прогрес наближається до межі. Зріла наука, хоча й не владна передбачити свої майбутні відкриття, знає, що вони зростають у показниковій прогресії. З часом можна буде за кілька років здобути значно більше знань, аніж за всі попередні тисячоліття. Невідомо, що відбувається на Квінті, але контакт із нею треба встановити. Це ризиковано та, разом з тим, необхідно.

Кірстінґ вважав «усе можливим». Висока технологія не заперечує релігійних вірувань. Піраміди єгиптян й ацтеків також не відкрили б гостям з інших світів свого призначення, як і готичні собори. Знахідки на Місяці можуть бути продуктом якоїсь віри. Культ сонця — та ще й штучного. Вівтар з ядерної плазми. Предмет поклоніння. Символ могутності або влади над матерією — й воднораз схизми, віровідступництва, єресі. Не хрестові походи, а радіовійни. Електромагнітне насильство для «конверсії» єретиків чи, радше, їхніх інформаційних сакральних машин: Deus est in Machina[65]. Не можна сказати, що це було ймовірне чи прямодоказове. Символ віри, так само як і витвори ідеології, не відкриває свого сенсу пришельцям із чужих країв. Фізика не знищує метафізику. Щоби дійти до єдності намірів людей різних земних культур та епох, треба принаймні знати: матеріальне буття ніде не вважалося найосновнішим чинником, який забезпечує людське існування. Це припущення можна потрактувати як курйоз. Передбачити, що технологія завжди розходиться із Sacrum[66]. Але технологія завше має супертехнологічну мету. А коли Sacrum зникає, прогалину, яка виникає в культурі, щось мусить заповнити. Кірстінґ так побожно ставився до прихильників інженерії, що Стірґард ледве дослухав його до кінця. Ну, а контакт? Певна річ, він, Кірстінґ, теж за контакт.