— Навряд. Хіба що колапс був вельми асиметричний... Запитаю в GODa. Сумніваюся, щоби гравізори встигли точно це зареєструвати... GODe!

— Я чую, — відповів комп’ютер. — Виявити рештки неможливо. Ударна хвиля, спричинена розкриттям зовнішньої оболонки Керра, кинула їх у бік афелію.

— А приблизно?

— Виникла неозначеність на парсек.

— Не може бути! — здивувався Поласар.

Накамура теж був здивований.

— Я не певен, чи доктор Ротмонт має слушність, — сказав GOD. — Можливо, я необ’єктивний, бо споріднений з «Гавриїлом» тісніше, ніж доктор Ротмонт. Окрім того, я обмежив його автономію за одержаними вказівками.

— Ступінь спорідненості тут ні до чого, — командир любив GODову кмітливість. — Кажи, що знаєш.

— Я припускаю, що «Гавриїл» хотів тільки зникнути. Обернутися на сингулярність. Він знав, що таким способом ні нам, ні їм не завдасть жодної шкоди, бо ймовірність зіткнення з цією сингулярністю практично нульова. Вона має 10⁵⁰ діаметра протона. Швидше зіткнуться дві мухи, одна з яких вилетіла з Парижа, а друга — з Нью-Йорка.

— Кого ти, власне, захищаєш? Доктора Ротмонта чи себе?

— Нікого не захищаю. Хоч я й не людина, але розмовляю з людьми. Імена «Гермес» та «Евридіка» походять із Греції. Тож нехай мої слова прозвучать, як колись під мурами Трої: оскільки ви не довіряєте тим, хто запрограмував і послав «Гавриїла», я клянусь олімпійцями, що виверт через колапс не було закладено в жоден блок пам’яті «Гавриїла». Він одержав максимум часу на прийняття рішення, тобто наносекундність еврези вздовж усіх її стовбурів, тобто 10³² — таким було основне число його комбінаторної множини. Як він скористався цією можливістю, не знаю, зате знаю, скільки в нього було часу на вирішення. Від трьох до чотирьох секунд. Занадто мало... Отож він опинився перед альтернативою: все або нічого. Якби не замкнув простору колапсом, то вибухнув би, як сто термоядерних бомб. Бо вивільнена під час короткого замикання сила була б вибухом. Тут він переборщив у протилежний бік, що гарантувало імплозію[70] в сингулярність і заодно всмоктало снаряди квінтян під оболонку Керра[71].

GOD замовк. Стірґард обвів поглядом членів екіпажу.

— Гаразд, я беру це до відома. «Гавриїл» віддав Богові душу. А в тому, чи він дав мат Квінті, ми ще пересвідчимося. Поки що залишаємося на місці. Хто чергує?

— Я, — сказав Темпе.

— Гаразд. Решта можуть іти спати. На випадок чого прошу мене розбудити.

— GOD не спить ніколи, — озвався GOD.

Залишившись у стерновій рубці наодинці з погашеними вогнями, пілот, мовби плавець у невидимій воді, обплив її вздовж матових, сліпих моніторів, здійнявся під стелю й, осяяний несподіваною ідеєю, відштовхнувся так, щоб долетіти до головного візоскопа.

— GODe, — негучно покликав він.

— Слухаю.

— Покажи мені ще раз останню фазу гонитви. У п’ятикратно сповільненому темпі.

— Оптично?

— Оптично, в інфрачервоних променях, але так, щоби зображення не дуже розмазувалося.

— Це справа смаку, — відповів GOD.

Тієї ж миті екран засвітився. Біля рамки вискочили цифри віддалеміра. Вони миготіли не так блискавично, як раніше.

— Дай сітку на зображення.

— Слухаю.

Стереометричне порізане зображення вкрилося білими хмарами. Зненацька воно заколивалося, немовби його заливала вода. Лінії геодезичної сітки почали вигинатися. Відстань між голкою «Гавриїла» та переслідувачами зменшувалася. Через уповільненість усе діялося, мов у краплині води під мікроскопом, коли до чорної пилинки зависі пливуть комоподібні бацили.

— Диференціальний віддалемір Доплера! — сказав пілот.

— Евклідів простір утрачає свої властивості, — відгукнувся GOD, але увімкнув диференціатор.

Вічка сітки тремтіли й вигинались, однак він приблизно визначив відстань. Коми були за кількасот метрів від «Гавриїла». Тоді величезний обшир планети під п’ятіркою скупчених чорних цяток раптово почав розростатися, щоб одразу ж після цього повернутися до звичного вигляду, але всі чорні цятки зникли. Місце, де вони темніли хвилину тому, тремтіло, наче марево. Потім спалахнуло сліпучим пурпуром, наче фонтан світної крові, яка, зблиснувши ясно-червоним пухирем, побуріла й згасла. Хмари, на тисячі миль розкидані вибухом, ліниво клубочилися над поверхнею океану, темнішою за континентальний берег на сході. Вікно зяяло й далі, розчинене навстіж, але порожнє.

— Гравіметри! — сказав пілот.

— Слухаю.

Зображення не змінилося, тільки геодезичні лінії почали звиватися посередині, мовби клубок переплутаних ниток.

— Мікрогравіскопія! GODe, ти ж знаєш, що мені треба!

— Слухаю.

GOD говорив як завжди безбарвним голосом, однак пілотові вчулися нотки зухвальства. Немовби машина, яка перевершувала його своєю кмітливістю, виконувала накази з підкресленою нехіттю. Клубок переплутаних геодезичних ліній ледь помітно затремтів; трем сколихнув густу сітку й щез. Геодезична плутанина почала розпрямлятися. На тлі білої планети з вирвою у хмарах, схожою на величезне око циклона, знову проступила прямокутна сітка гравітаційних координант.

— «Гавриїл» вистрелив у себе теравольтовими нуклонами, так? — уточнив пілот.

— Так.

— Де він узяв додаткову енергію? Адже в нього була надто мала маса для того, щоби стиснути відстань до розмірів мікродірки...

— Тератрон при замиканні діє як сидератор. Убирає в себе енергію ззовні.

— Виникає дефіцит?

— Так.

— У вигляді негативної енергії?

— Еге ж.

— У якому радіусі?

— Із надсвітловою швидкістю в позапросторі — «Гавриїл» узяв її в радіусі мільйона кілометрів.

— Чому цього не відчули ні Квінта, ні її Місяць, ні ми?

— Бо це квантова позика в проміжку Голенбаха. Пояснювати далі?

— Необов’язково, — відповів пілот. — Оскільки колапс стався впродовж мільйонної часточки наносекунди, то виникли два концентричні горизонти ефектів Рамана-Керра[72].

— Так, — мовив GOD.

Він не вмів дивуватись, однак пілот відчув у цьому слові повагу.

— Це означає, що сингулярності, яка залишилася від «Гавриїла», вже нема в цьому світі. Полічи, щоби переконатися, чи я маю слушність.

— Я вже полічив, — відповів GOD, — з імовірністю один до ста тисяч — сингулярності нема.

— Тоді навіщо ти розповідав оту баєчку про мух? — запитав пілот.

— Імовірність усе-таки не нульова. За геодезичними рухами, колапс має сильне геліофугальне бокове випинання і, звівши маси всіх тіл системи до точок, можна вирахувати фокус, де викинуло ті їхні ракети...

— Макротунельним ефектом. Так?

— Еге ж.

— Розмазування не може сягати розмірів парсека. Воно мусить бути коротшим. Рахувати вмієш?

— Умію.

— Отже?

— Прокладання тунелю відбувається з певного ймовірністю, а незалежні ймовірності множаться.

— Перекладімо це мовою здорового глузду. Крім Дзети, в цій системі налічується дев’ять планет. Виникає нелінійна система рівнянь, яка не піддається інтегруванню, але планети перейняли обертовий момент протосонця, й масу всієї системи можна перевести у центр.

— Це дуже неточно.

— Неточно, але не на парсек.

— Ви що, належите до так званих феноменальних рахівників? — запитав GOD.

— Ні. Я народився в ті часи, коли рахували й без комп’ютерів. Інакше кажучи, рахували приблизно. Ті з моїх колег, які не вміли цього робити, повмирали молодими. Чого мовчиш?

— Не знаю, що казати.

— Скажи, що ти — не є непогрішним.

— Я — не є непогрішним.

— І не повинен називати себе GODом.

— То не я так себе назвав.

— Навіть жінка не здатна перебалакати комп’ютера. GODe, ти повинен вирахувати дистрибуцію ймовірності вздовж цього твого парсека — вона має бути двомодальна. Цей район нанесеш на зоряну карту і вранці передаси командирові разом з поясненням, що тобі не хотілося цього вираховувати.