— Не чекав я такого від Хруса, — кинув Терна, заходячи з Ґербертом до кормового ліфта. — А от командир — це людина на своєму місці! Я вже відчував, що на нас ось-ось накинуться колеги споріднених спеціальностей, насамперед наші «психонавти». Та командир відрізав усе це, як ножем...

Ліфт уже гальмував, вогні, що їх вони проминали, миготіли щоразу повільніше.

— Дай спокій Хрусові, — буркнув Ґерберт. — Коли хочеш знати, Араґо розмовляв із Горабом саме перед нарадою.

— Звідки знаєш?

— Від Харґнера. Араґо був у Гораба перед розмовою з нами.

— Ти вважаєш?..

— Не вважаю, але знаю одне: домініканець нам допоміг.

— Але як теолог.

— Я на цьому не знаюся. А от він знається і на медицині, й на теології. Як поєднати одне з іншим — це його клопіт. Ходімо перевдягатися, треба ще все приготувати й визначити час.

Перед операцією Ґерберт ще раз перечитав надісланий з голотеки протокол: найважчі планетарні машини спинилися під час роботи, бо їхні оптиметри виявили металевий предмет, у якому містилась органічна матерія. Отож з Бірнамського лісу було по черзі видобуто сім старих велетоходів, а з них — шість трупів. Два Діґлатори лежали за якихось кількасот метрів один від одного. Один виявився порожній, а в другому була людина у дзвоноподібному вітрифікаторі. Екскаватори восьмого покоління вгризлись у льодовик. Поруч із ними Діґлатор видавався карликом. Керівництво робіт вислало на пошуки інших жертв крокуючі бурильні установки з високочутливими біосенсорами, бо Бірнамська западина поглинула дев’ятьох осіб. Жодних слідів людини, яка покинула свій Діґлатор, знайдено не було. Обшивка велетоходів була деформована тиском крижаних обвалів, однак вітрифікатори збереглися напрочуд добре. Група контролю збиралась одразу ж повернути їх на Землю для реанімації, але це означало, що заморожені тіла довелося б тричі піддавати перезавантаженню: на старті малого маятникового корабля з Титана, на старті транспортної ракети Титан-Земля і при посадці на Землю. Просвітивши контейнери, контролери виявили важкі ушкодження усіх тіл, в тому числі переломи черепів, отож таке складне транспортування було визнане надто ризикованим. Тоді комусь спало на думку передати вітрифікатори «Евридіці». Адже там була найновіша реанімаційна апаратура, і водночас її стартове прискорення мало бути зовсім незначним з огляду на гігантську масу корабля. Виникла проблема з ідентифікацією загиблих, якої не можна було здійснити, не відкривши вітрифікаторів. Хрус, головний лікар «Евридіки», узгодив із керівництвом і штабом SETI[22], що точні дані й імена знайдених у льодовиках Титана людей будуть передані на корабель по радіо із Землі, бо виявилося, що всі комп’ютерні диски пам’яті демонтовані ще раніше й спочивали тепер в архівах швейцарської філії SETI. До моменту старту канали зв’язку були забиті, а хтось доповів, що ті дані не дуже важливі, й «Евридіка» покинула навколомісячну орбіту раніше, ніж лікарі схаменулися, що інформації про загиблих нема. Ґерберт звертався до командира, але це нічого не дало, бо корабель уже набирав швидкість, гнаний лазерами «Геркулеса», наче снаряд. На цій пусковій фазі Титан приймав усю силу світлової віддачі на себе, і планетологи вважали, що він може тріснути. Побоювання не справдились, однак прискорення йшло не так гладенько, як сподівалися проектанти. Оболонка Титана втягла «Геркулес» углиб літосфери, від бурхливих сейсмічних хвиль задвигтіли основи пускових лазерних установок, і хоча планета витримала цей землетрус, а точніше титанотрус, — світловий стовп тремтів та хитався. Довелося зменшити пускову силу, перечекати, поки згаснуть коливання, аж тоді знову наводити пошкоджені лазерні установки на дзеркальну корму корабля. Це порушило радіозв’язок, накопичило непередані вчасно відомості та, що найгірше, Титан сам зазнав дії вібрації, бо за два роки перед цим був виштовхнутий далі від Сатурна й загальмований так, щоби «Геркулес» міг увесь час розганяти «Евридіку» лазерним світлом. Сотні тисяч старих термоядерних головок, загнаних у надра Титана, зрештою нейтралізували ці коливання, хоча й не обійшлося без небажаних наслідків. Ось чому реаніматори ніяк не могли взятися до діла — впродовж кількох тижнів «Евридіка» то вловлювала, то знову губила сонячний стовп і, коли він поціляв у корму, струси поширювалися на весь корпус корабля.

Ці труднощі, пов’язані зі сейсмічними струсами Титана, пошкодження кількох бустерних батарей примусили відкласти операцію. І багато хто з учасників польоту вважав, що повернути до життя знайдених мерців — справа майже безнадійна. З кожним днем в умовах уже постійних перевантажень та збільшення швидкості зв’язок із Землею дедалі слабшав. До того ж приймали насамперед ті радіограми, від яких залежав успіх експедиції. Втім на «Евридіку» все ж передали із Землі імена п’ятьох загиблих, їхні фотографії та біографії, проте цього було замало для розпізнання. Під час вітрифікації, яка була подібною до вибуху, лицьові частини черепів деформувалися. Повторні ядерні вибухи всередині кріотейнерів здерли із заморожених людей одяг, який вони мали під скафандрами. Рештки цього одягу були витиснені киснем крізь тріщини скафандрів до азотних домовин і перетворилися на порох. Тривали якісь розмови і про те, чи не можна було б отримати із Землі відбитки пальців померлих та їхні стоматологічні карти, однак коли все це надіслали, то виникла ще більша плутанина. Зрештою, так ніхто і не дізнався, що призвело до такого безладу — чи то постійне суперництво між Ґраалем і Роембденом, чи якісь інші причини. В усякім разі, комп’ютерні журнали робіт на Титані були неточні, а частина збережених дисків пам’яті постраждала або зникла в архівах, не потрапивши до швейцарської філії. Пощастило з’ясувати єдине: чоловік, що міг ожити на «Евридіці», мав колись одне із шести прізвищ: Ансель, Навада, Піркс, Кохлер, Парвіс, Іллюма. Лікарям лишалося сподіватися тільки на те, що, вийшовши з післяреанімаційної амнезії, врятований упізнає своє прізвище в списку, якщо не зможе пригадати його самостійно. На це розраховували Хрус і Терна. Ґерберт, психотонік, мав щодо цього сумніви. Отож після визначення часу майбутньої операції Ґерберт поділився своїми сумнівами з командиром. Практичний і розважливий Бар Гораб визнав, що слід іще раз обстежити вміст вітрифікаторів, тепер уже звільнених від тіл загиблих.

— Найкраще з цим впоралися би криміналісти, — зауважив він, — та коли вже їх нема в нас на борту, то вам допоможуть... — Бар Гораб замовк, повагавшись, а тоді сказав: — Лакатос і Б’єла, — і додав з усмішкою: — Фізики також у чомусь подібні до детективів.

Отож до головної лабораторії було піднято почорнілий, немов обпалений, кріотейнер, схожий на циліндричний саркофаг. Його обхопили масивними лещатами, наклали на зовнішні гаки ключі, й він почав поволі розкриватись уздовж, пронизливо скрегочучи. З-під відхиленого віка трупи зяяла чорна порожнеча. Скафандр був зібганий — адже його власник разом із азотною брилою, в якій застиг, ось уже кілька тижнів спочивав у рідкому гелії. Лакатос і Б’єла дістали порожній скафандр і поклали на низький металевий стіл. Щоправда, оглянули скафандр ще тоді, коли витягали тіло, однак не знайшли нічого, крім обмерзлих клаптів тканини, заплутаних у кабелях кліматизаційного обладнання. Тепер вони від’єднали вкритий памороззю скафандр од кільця, за яке кріпився шолом, і розпороли його вздовж — аж до великих черевиків. Із спорохнявілого ганчір’я видобули спіральні труби й частини розбитих кисневих змійовиків, уважно оглянули кожну дрібницю під лупою. А наостанок Б’єла вліз із ліхтариком у руках до циліндричного кріотейнера. Щоби полегшити його завдання, маніпулятор розрізав броню й широко її розсунув. Скафандр тріснув у місцях спайок — там, де рукава з’єднувалися з оболонкою корпусу. Це сталося через те, що Діґлатор деформувався під тиском Бірнамського льодовика, який увесь час розростався і сповзав на велетохід, або через раптову вітрифікацію. Якщо вміщена сюди людина мала при собі особисті речі, вони могли вилетіти крізь розриви скафандра й разом зі струменями застигаючого азоту та крові потрапити до контейнера — саме в той момент, коли на його відкритий перед цим отвір спадало вистрілене згори забороло, ковпак зі спеціальної сталі, навіки ув’язнюючи того, хто гинув у скафандрі.