ЧАРЛІ [рвучко прокинувшись]: Чортові газети! Вперед, Рудий! Біжи, ніби за тобою сто чортів женуться!
[Усі біжать, чи то пак квапливо плетуться, до краю площі, де за рогом троє молодих хлопців безплатно роздають залишки афіш від ранкових газет. Чарлі і Рудий повертаються з великим стосом. П’ятеро чоловіків тісняться на лаві, чотирьох жінок і Глухого садовлять собі на коліна; а тоді з неабиякими труднощами (адже конструкцію доводиться будувати зсередини) огортають себе велетенським паперовим коконом у кілька шарів завтовшки, засовуючи краї собі за комір, притискаючи плечима до спинки лавки. Нарешті все закутано папером, так що з-під кокона стирчать тільки їхні голови і ступні. Для голів вони споруджують щось на кшталт ковпаків. Папір постійно відгинається та рветься, і всередину проникають пориви холодного вітру, але тепер хоч можна поспати п’ять хвилин поспіль. У цей час — між третьою і п’ятою ранку — поліція зазвичай не турбує сплячих на площі. Тепло розливається тілом і доходить навіть до кінчиків пальців. Чоловіки спідтишка дають волю рукам, чіпляючись до жінок під паперовою ковдрою. Але Дороті надто виснажена, щоб цим перейматися. До чверть на п’яту папір так пом’явся і порвався, що під ним уже надто холодно сидіти. Люди підводяться, лаються, відчувають, що ноги трохи відійшли, і, згорбившись, починають походжати туди-сюди парами, через кожні кілька кроків зупиняючись через виснаження. У всіх звело судомами животи від голоду. Взялися до бляшанки згущеного молока, яку припас Рудий, і тепер кожен вмочає у неї пальці і жадібно облизує їх, поки там нічого не лишається. Ті, що зовсім не мають грошей, ідуть до Грін-парку, де їх ніхто не потурбує аж до сьомої. А ті, хто зумів нашкребти хоч з півпенні, прямують до кафе Вілкінса, недалеко від Чарінг-Кросс-роуд. Усім відомо, що кафе відкривається не раніше п’ятої, але вже за двадцять п’ята там зібрався чималий натовп.]
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: У тебе є хоч півпенні, любонько? Паразити тільки на чотирьох дозволяють чайок ділити!
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [співає]: Рожеві ба-арви світанку-у...
РУДИЙ: Ти ба, той сон під газетами пішов мені на користь. [Співає.] У танку дівчину я кружляю...
ЧАРЛІ: Агов, хлопці! Ви тільки подивіться у те вікно! Подивіться, яка там пара, аж шибка запотіла! Дивіться, дивіться, як вода на чай кипить, а поруч цілі тарелі тостів і сендвічів з шинкою, а он на сковорідці сосиски смажаться! Ну що, скажете, шлунок не танцює сальто від такої краси?
ДОРОТІ: У мене є пенні. Мені ж за це наллють горнятко чаю, правда?
ХРЮКАЛО: Багацько ж сосисок ми накупимо на свої чотири пенси! Хіба півчашки чаю і пончик. Ото й увесь сніданок!
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Нащо тобі купляти ціле горнятко чаю на себе одну? У мене є півпенні, і в Татуня є пів пенні, докладемо до них твій пенні і купимо чашку на трьох. У старого, правда, болячки на губах, але яка в біса різниця? Ти просто пий біля ручки, от і все.
[Годинник б’є за чверть п’яту.]
МІСІС БЕНДІГО: Ставлю долар, у мого старого на сніданок смажена пікша. А бодай йому шматок у горлі застряг!
РУДИЙ [співає]: У танку дівчину я кружляю, а в самого сльози виступають...
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [співає]: Раннім ранком пісня моя досягне вух Твоїх!
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Тут добре ще тим, вони дають тобі трохи покімарити. Дозволяють голову на стіл покласти години до сьомої. Справжня благодать для нас, бродяг з Площі.
ЧАРЛІ [пускаючи слину, мов той пес]: Сосиски! Бісові сосиски! Грінки з сиром! Гарячі соковиті тости! І шмат вирізки у два дюйми завтовшки з картопелькою смаженою і пінтою пивця! О, чортів Ісусе!
[Чарлі кидається вперед, протискується крізь юрмище людей і смикає ручку скляних дверей. Увесь натовп, чоловік сорок, напирає, намагаючись узяти двері штурмом, але з того боку їх притримує містер Вілкінс, власник кафе. Він погрожує їм крізь скло. Дехто притискається грудьми й обличчями до шибки, ніби їх зігріває один вигляд смакоти всередині. З радісними криками із сусідньої вулички вибігають Флоррі та ще чотири дівчини (з відносно свіжими силами, адже частину ночі дівчата провели в ліжку) у супроводі гурту хлопців у синіх костюмах. Усі разом вони з такою силою навалюються ззаду, що натовп подається вперед і мало не висаджує двері. Містер Вілкінс сердито відчиняє двері і відпихає передні ряди. У холодному повітрі розливається запах сосисок, копченої риби, кави і свіжоспеченого хліба.]
МОЛОДЕЧІ ГОЛОСИ ДЕСЬ ПОЗАДУ: Чому він не може відчинити раніше п’ятої? Ми з голоду подохнемо без свого чаю! Вибивай двері! [і так далі]
МІСТЕР ВІЛКІНС: Ану, геть! Геть звідси, я сказав! Інакше, Богом присягаюся, нікого з вас не пущу!
ДІВЧАЧІ ГОЛОСИ ІЗ ЗАДНІХ РЯДІВ: Мі-і-істере Вілкінсе! Ну, мі-і-істере Вілкінсе! Любчику, впустіть нас! Ми вас за так поцілуємо. Ну, любчику! [і так далі]
МІСТЕР ВІЛКІНС: Ану, геть! Раніше п’ятої не відчиняємо, і ви це чудово знаєте. [Грюкає дверима.]
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: О святий Ісусе! Це найдовші десять хвилин за всю цю чортову ніч! Що ж, можна заодно і ногам дати відпочити. [Сідає навпочіпки на шахтарський манер. Багато хто бере з неї приклад.]
РУДИЙ: У кого є півпенні? Я готовий скластися на пончик.
МОЛОДІ ГОЛОСИ [імітують військовий оркестр і співають]:
Лиш!., музики грали;
!.. !.. І тобі того ж!
ДОРОТІ [до місіс МакЕллігот]: Ви тільки подивіться на нас! Ви тільки подивіться! Що це за одяг? А що за обличчя?
МІСІС БЕНДІГО: Та й ти не Грета Гарбо, якщо вже на те пішло.
МІСІС ВЕЙН: Ет, як же повільно час тягнеться, коли ждеш свого чайку.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [наспівує]: Бо душа наша змішалася з порохом, і живіт наш волочиться по землі[65]!
ЧАРЛІ: Копчений оселедець! Гори копчених оселедців! Я крізь шибку відчуваю той запах.
РУДИЙ [співає]:
У танку дівчину я кружля-а-аю,
А в самого сльози виступа-а-ають,
Бо не тебе руки мої обійма-а-ають!
[Минає хтозна-скільки часу. Годинник б’є п’яту годину. Здається, минає ще ціла вічність. Тоді двері раптом відчиняються, і люди кидаються досередини, поспішаючи зайняти кутові столики. Мало не непритомніючи від жари, падають на стільці й простягаються на столах, всіма порами вбираючи тепло та запахи їжі.]
МІСТЕР ВІЛКІНС: Так! Правила ви знаєте. І жодних мені викрутасів цього ранку! До сьомої спіть, якщо хочете, але щоб опісля я нічого такого не бачив. Як почую, що хтось хропе, одразу викину геть. А тепер за роботу, розливайте чай, дівчата!
ОГЛУШЛИВИЙ ХОР ГОЛОСІВ: Дві чашки чаю сюди! Нам на чотирьох велику кружку чаю і пончик! Копченої рибки! Мі-і-істере Вілкінсе! А по чім сосиски? Дві скибки! Мі-і-істере Вілкінсе! Паперу цигарку скрутити не знайдеться? Копченої рибки! [і так далі]
МІСТЕР ВІЛКІНС: Ану, цить! Кінчайте цей балаган, інакше нікого не будемо обслуговувати.
МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Чуєш, як кров до пальців прилила, любонько?
МІСІС ВЕЙН: Як грубо він з нами розмовляє! Таку поведінку не назвеш джентльменською.
ХРЮКАЛО: Чорт, як дошкуляє же голод. От зараза! Парочку б сосисок для щастя!
ПОВІЇ [хором]: Копченої рибки! І хутчій! Мі-і-істере Вілкінсе! Копченої рибки на всіх! І пончик!
ЧАРЛІ: Непогано! Хоч нанюхаєшся ароматів. Це набагато краще, ніж на тій клятій Площі.
РУДИЙ: Агов, Глухий! Ти своє вже випив! Давай сюди чашку.
МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [наспівує]: Наші вуста були повні веселощів, а язик — співів[66]!..
