– Мільйон баксів, – заявила Даніка. Чоллі поставив Будду на підлогу, й вони вдарили по руках.
Двері відчинились, і з’явився сяючий Лотто з бісеринками поту на скронях. Через порожню вітальню було видно, як Матильда промайнула у ванну кімнату й швидко зачинила за собою двері, наче блакитний метелик морфо склав свої крила. Даніка насилу стрималася, щоб не лизнути Лотто, коли чмокала його в щоку. Солона, о Боже, смачна, як гарячий м’який крендель. Вона завжди до нього нерівно дихала.
– Сто тисяч вітань. Плачу й сміюся. Повзаю й літаю. Ласкаво прошу, – радісно зустрів їх Лотто. Оце так! У них було зовсім мало речей. Книжкові полиці, зроблені зі шлакоблоків і фанери, диванчик із загальної кімнати з коледжу. Хиткий стіл і стільці, призначені для патіо. Але відчувалося, що в цьому місці оселилося щастя. Даніка почула укол заздрощів.
– По-спартанськи, – відзначив Чоллі й встановив гігантського Будду на камінній полиці, звідки він сяяв на всю білу кімнату. Чоллі протер черево статуї, потім пішов на кухню, де вичавив на себе увесь балончик засобу для миття посуду і вихлюпав не одну пригорщу води, щоб змити сморід від сміттєвого контейнера. Звідти він спостерігав за потоком позерів, лицемірів і веселих марґіналів, із якими йому доводилося конкурувати відтоді, як Лотто відправили в школу-інтернат, а потім у коледж; його друг прийняв його, коли в Чоллі не було нікого. А ще цей противний пай-хлопчик Семюел, який видавав себе за кращого друга Лотто. Ще чого! Хоч би як Чоллі ображав Семюела, той і виду не подавав: Чоллі відчував, що для Семюела він ніщо, щось не більше слимака, не варте його уваги. Лотто був найвищий з усіх, випромінював потужні промені радості й тепла, й усі, хто заходив, мружились, засліплені його усмішкою. Вони понаносили теракотових горщиків із в’юнкими рослинами, блоків пива по шість пляшок, книжок, пляшок із вином. Яппі в зародку, що наслідували звичаї своїх батьків. Через двадцять років у них будуть заміські будинки, діти з пафосними іменами, позиченими з книжок, і уроками тенісу, жахливі автомобілі й шури-мури з молоденькими гарячими практикантками. Гори бюджетних грошей, піна, шум, розруха й ніякого пуття.
– Через двадцять років, – тихо промовив Чоллі, – ось де ви всі в мене будете.
Він пирхнув. Зачаєна ненависть тліла в ньому.
Матильда стояла біля холодильника, невдоволено дивлячись на брудну калюжу навколо ніг Чоллі, плями від води на його шортах кольору хакі. У неї на підборідді була малинова подряпина, яка просвічувала крізь крем-пудру.
– Привіт, занудо, – буркнув він.
– Привіт, злючко, – відповіла вона.
– Ти цілуєш мого друга оцим своїм брудним ротом? – поцікавився він, але вона тільки відчинила холодильник і дістала звідти миску з хумусом і дві пляшки пива, одну дала йому. Він відчував, як від неї пахне: розмарином від шовковистого білявого волосся, милом, – безпомилкова прикмета сексу. Ну ось. Він же казав.
– Піди потусуйся, – запросила вона, відходячи. – Та пильнуй, щоб тебе хто не побив, Чоллі.
– Щоб я ризикнув зруйнувати оцю досконалість? – спитав він, вказуючи на своє обличчя. – Та ніколи.
У гарячому просторі тіла рухалися, мов риби в акваріумі. У спальні збилася групка дівчат. Вони милувалися ірисами у вікні над їхніми головами.
– Як вони можуть собі це дозволити? – пробурмотіла Наталі. Вона була така збуджена перед приходом – Лотто й Матильда такі гламурні! – що, виходячи з дому, кілька разів приклалася до пляшки й зараз була зовсім п’яна.
– Регульована орендна плата, – пояснила дівчина в шкіряній міні-спідниці, озираючись довкола й шукаючи когось, хто б її порятував. Інші швиденько втекли, щойно Наталі до них приєдналася: вона була з тих, із ким приємно повеселитись і трохи хильнути на вечірці в коледжі, але зараз, у дорослому житті, вона тільки те й робила, що скаржилася на нестачу грошей. Це набридало. Вони всі були бідні й бідними мали залишитися й після закінчення коледжу, і нічого тут не вдієш. Міні-спідниця вчепилась у веснянкувату дівчину, яка йшла повз них. Усі троє свого часу переспали з Лотто. Кожна з них таємно сподівалася, що саме її він любив найбільше.
– Авжеж, – погодилася Наталі. – Але в Матильди навіть немає роботи. Я ще розумію, що вони могли б заплатити, якби вона продовжувала працювати моделлю, але ж вона відхопила чоловіка й кинула роботу, бла-бла-бла, хто знає. От я б не кинула роботу моделлю, якби в мене хтось був. А Лотто актор, і хоча ми всі знаємо, що він дивовижний, він же не збирається зніматися в наступному фільмі Тома Круза чи щось таке. Я про цю його жахливу шкіру. Тільки без образ! Ні, звісно, він неймовірно талановитий, та йому було б важко зводити кінці з кінцями навіть як члену профспілки Еквіті, а він же туди не входить.
Дівчата здивовано подивилися на Наталі, побачили її вирячені очі, невищипані вусики, зітхнули.
– Ти що, не в курсі? – здивувалася Міні-спідниця. – Лотто – спадкоємець цілого довбаного статку. Розлив води в пляшки. Ну, знаєш, оця вода Hamlin Springs? То це вони. Його мати начебто володіє всією Флоридою. Вона – чортзна-скількильйонерша. Вони спокійно могли б купити чотирикімнатну квартиру зі швейцаром на вході у Верхньому Іст-Сайді на самий лише дріб’язок у своїх кишенях.
– Це просто якесь приниження, що вони живуть ось так, – зауважила Веснянкувата. – Він – найкращий.
– А вона – навпаки, – промовила Наталі, стишивши голос. Дівчата зробили крок уперед і нахилилися, щоб краще чути. Долучення до Святих Таїнств із чуток. – Матильда – це таємниця за сімома печатками. У неї навіть не було друзів у коледжі. Я в тому сенсі, що в усіх у коледжі зазвичай бувають друзі. Звідки вона взялася? Ніхто навіть гадки не має.
– Я знаю, – заявила Міні-спідниця. – Вона така тиха й спокійна. Снігова Королева. А Лотто – найгомінкіший. Теплий, сексуальний. Протилежності.
– Я не розумію, якщо чесно, – сказала Веснянкувата.
– Ех, перший шлюб, – зітхнула Міні-спідниця.
– А уявіть, що там вилізе, з отих каструль, коли вони розбіжаться! – припустила Веснянкувата. Вони засміялися.
Ну що ж, подумала Наталі. Тепер усе ясно. І квартира, і те, як Лотто й Матильда пливуть за власною течією. Ясно, звідки оця сміливість обрати творчу професію, нарцисизм. Наталі колись хотіла стати скульптором, і в неї таки добре виходило. Якось вона зварила з нержавійки майже триметрову спіраль ДНК, яку виставили в науковому крилі її школи. Вона мріяла будувати величезні рухомі скульптури, як-от гіроскопи й флюгери, що крутилися б од вітру. Але її батьки мали рацію стосовно отримання роботи.
Вона вивчала економіку й іспанську мову в Васарі, але все це була суха логіка. До того ж їй доводилося винаймати чиюсь занюхану конуру в Квінсі до кінця практики. У її єдиній парі черевиків на високих підборах була дірка, яку вона мусила щоночі заліплювати суперклеєм. Хіба це життя? Зовсім не те, що їй обіцяли при вступі. Зовсім не те було в рекламних проспектах, які вона розглядала у своїй провінції, наче якась «синя панчоха» порножурнали: навчання у Васарі, веселі, щасливі студенти, чудові перспективи. Натомість максимум, що їй світило в майбутньому, це ось така тьмяна квартирка з поганим пивом.
Крізь прочинені до вітальні двері вона бачила, як Лотто сміється з якогось жарту Семюела Харріса, сина найодіознішого сенатора у Вашингтоні. Цей сенатор, витративши весь свій запас емпатії, щоб одружитися з дивовижною жінкою, чомусь вирішив, що іншим робити свій власний вибір – зась! Він був проти іммігрантів, проти жінок, проти геїв, і це тільки початок списку. Треба віддати належне Семюелу, який став оплотом лібералів у кампусі. Та все ж Лотто й Семюел завдячували вродженому почуттю поблажливості, властивому аристократам, а саме – Семюеловій матері з вічно мокрим носом. Вона змусила Наталі відчути себе цілковитим лайном, бо та якось висякалась у її обідню серветку, коли недовго зустрічалася з Семюелом. Лотто хоча б вистачало шарму виявляти зацікавленість. Семюел лише підкреслював свою перевагу. У Наталі було велике бажання запустити своїм черевиком Doc Marten в їхні тупі багатенькі фізіономії. Вона судомно зітхнула.
