Один з грішників підійшов до стіни і підібрав із землі... розтрощений диктофон.
З нелюдським гарчанням і вереском троє грішників бігли назад, до скелі з бісичкою. Але так швидко злазити з пекельних шпичаків, як вилазити на них, вони не вміли. Стоячи на краю урвища, вони могли тільки спостерігати, як вже геть далеко Вельзепер несе на руках свою кохану. І вони нічого не можуть вдіяти. Грішники безсило завили, а потім чомусь хижо накинулися один на одного з кулаками.
Епілог
— Вже швидко розвидниться?
— Так, кохана.
— І буде небо?
— О, ти побачиш, яке воно прекрасне.
— І все буде добре?
— Так, мила, все буде чудово. Ми ж разом.
— Так, ми разом. А ще будуть оті... як ти казав?
— Цукерки, мій вогничку. Будуть цукерки. Ти навіть не уявляєш, які вони смачнючі!
— Любий, а вони не здивуються, що нас тепер тут двоє?
— Та ні. Думаю, що вони зрадіють. Тільки ж не забудь, що я тобі казав: цукерку спочатку треба розгорнути...
