— Але ж я маю рацію, правда? — продовжувала Рут. — Ти засмучена, тому що я спромоглась рухатися далі, завести нових друзів.

Дехто з ветеранів навіть імені твого не знає, і як їх можна звинувачувати? Ти ж ні з ким не розмовляєш, тільки з гейлшемцями. Але ж ти не думаєш, що я вічно триматиму тебе за руку. Ми вже тут майже два місяці.

Я не впіймалась на гачок, але натомість сказала:

— Не зважай на мене, не зважай на Гейлшем. Але ж ти постійно нехтуєш Томмі. Я за тобою спостерігала, ти вже робила це кілька разів цього тижня. Ти залишаєш його на мілині, він має покинутий вигляд. Це нечесно. Ви з Томмі повинні бути парою. Це означає, що ти повинна про нього дбати.

— Точно, Кеті, ми пара, як ти й кажеш. І якщо вже тобі так потрібно втручатись, то я тобі скажу. Ми з ним це обговорили і дійшли згоди. Якщо часом він не хоче нічого робити разом із Кріссі й Родні, то це його вибір. Я не змушуватиму його робити те, до чого він ще не готовий. Але ми домовились, що мене він стримувати не повинен. Однак дуже приємно, що ти непокоїшся.

Далі вона додала зовсім іншим тоном:

— Якщо про це подумати, гадаю, що ти не повинна так повільно заводити дружбу бодай із кимось з ветеранів.

Вона пильно на мене поглянула, а тоді засміялась, ніби кажучи: «Ми ж далі друзі, правда?». Але я не бачила нічого смішного в її останньому зауваженні. Я просто взяла свою книжку і пішла геть, не промовивши жодного слова.

Я повинна пояснити, чому мене так зачепило те, що сказала Рут. Ці перші місяці в Котеджах були дивними місяцями в нашій дружбі. Ми сварились через усі можливі дрібниці, але водночас довіряли одна одній дужче, ніж будь-коли раніше. Зокрема, ми з нею розмовляли на самоті — зазвичай у моїй кімнаті перед сном, на піддашші Чорної Стодоли. Вони були наче відголоском тих розмов у гуртожитській спальні, коли вимикали світло. Так чи інакше, річ у тому, що хоч скільки б сварилися вдень, перед сном ми з Рут завжди сиділи поруч на моєму матраці, сьорбаючи гарячі напої, обмінюючись найглибшими почуттями щодо нового життя, наче нічого й не було.

Ця щирість — навіть можна сказати, вся наша дружба — була можлива завдяки розумінню, що сказане протягом цих митей буде сприйнято з обережністю й повагою: що ми поважаємо конфіденційність, і хай як би сварились, не використаємо одна проти одної того, про що розмовляли перед сном. Гаразд, це ніколи не було поміж нами проговорено, але ми обидві мали це на увазі, і аж до історії з «Деніелом Дерондою» жодна з нас і приблизно не намагалась її порушити. Ось чому я не просто розсердилася, коли Рут сказала про те, що не з усіма друзями я заводжу дружбу повільно. Для мене це була зрада. Тому що не було жодного сумніву, що вона мала на увазі; вона посилалась на таємницю про мене і секс, яку я їй довірила.

Як ви й підозрюєте, секс у Котеджах відрізнявся від гейлшемського. Тут він був безпосереднішим, «дорослішим». Ніхто не пліткував і не гиготів на предмет того, хто із ким ним займався. Якщо ставало відомо, що у двох учнів був секс, ніхто не починав негайно обговорювати, чи стали вони справжньою парою. І якщо нова пара таки справді одного дня утворювалась, тут не починали базікати про це як про велику подію. Це просто приймали тихо, і з того часу, якщо вже говорили про когось одного, то з ним згадували відразу й другого — як, наприклад, у випадку з «Кріссі й Родні» або «Рут і Томмі». Якщо хтось хотів зайнятись із вами сексом, це теж відбувалось більш прямолінійно. Хлопець підходив і запитував, чи не хотіла б ти провести ніч у його кімнаті «для різноманітності», щось у такому дусі, невелика справа. Іноді це робилось тому, що хтось був зацікавлений поєднатися з тобою в пару; іноді — просто заради однієї ночі.

Як я сказала, атмосфера була більш зріла. Але згадуючи про це тепер, секс у Котеджах видається мені радше технічним. Можливо, якраз тому, що більше не було пліток і таємничості. А може, через холод.

Пригадуючи секс у Котеджах, я згадую, що це відбувалося в холодних кімнатах, у цілковитій темряві, зазвичай — під тонною ковдр. І ці ковдри не були навіть ковдрами, а дивним набором — старими шторами, навіть шматками килима. Іноді було так холодно, що доводилось накидати згори цілі скирти речей, тож займаючись сексом під ними, здавалося, на тебе тисне гора, тож ти до кінця не мала певності, чи робиш це з хлопцем, чи з усіма цими речами.

У кожному разі, сталося так, що невдовзі після того, як я потрапила до Котеджів, я провела кілька окремих ночей із різними хлопцями. Я цього не планувала. Я збиралась не поспішати, можливо, створити пару з кимось, кого я уважно виберу. Раніше я ні з ким не була в парі і, спостерігаючи певний час за Рут і Томмі, відчувала, що мені було б цікаво спробувати й самій. Таким був мій план, але коли секс на одну ніч повторився кілька разів, я почала трохи непокоїтись. Ось чому я вирішила того вечора розповісти про це Рут.

То були звичні вечірні посиденьки. Ми принесли собі чашки з чаєм до моєї кімнати і сиділи пліч-о-пліч на моєму матраці, трохи схиливши голови, щоб не впиратись у крокви. Ми розмовляли про різних хлопців у Котеджах, про те, чи хтось із них міг мені підійти. Рут поводилась у своєму найкращому стилі: підбадьорювала, жартувала, поводилась мудро й тактовно. Ось чому я вирішила розповісти їй про одноразові стосунки. Розповіла, що це зазвичай відбувалось, хоч я не надто вже й хотіла; і що незважаючи на те, що я не могла мати від цього дітей, секс якось дивно впливав на мої почуття — саме так, як застерігала міс Емілі. Тоді я сказала:

— Рут, я хотіла тебе запитати. У тебе буває так, ніби ти просто неодмінно мусиш це зробити? Мало не з ким завгодно?

Рут стенула плечима, тоді мовила:

— У мене є пара. Тому, коли мені цього хочеться, я просто роблю це з Томмі.

— Звичайно. Можливо, це тільки зі мною так. Можливо, зі мною щось не в порядку в цих справах. Тому що іноді я відчуваю дуже-дуже сильну потребу.

— Це дивно, Кеті.

Вона зміряла мене стурбованим поглядом, і я ще більше занепокоїлась.

— Отож у тебе такого не буває ніколи.

Вона знову стенула плечима.

— Не настільки, щоб я могла зробити це з будь-ким. Те, що ти розповідаєш, справді якось дивно звучить, Кеті. Але, може, за якийсь час це вляжеться.

— Іноді це не трапляється дуже довго. Тоді раптом як накриє. Так було першого разу. Він почав до мене приставати, і я хотіла, щоб він відчепився. І раптом — як навалилось, ні з того ні з сього. Я просто мусила це зробити.

Рут похитала головою.

— Це справді дивно звучить. Але, мабуть, це мине. Можливо, це якось пов’язано з тим, що ми тут їмо іншу їжу.

Вона не надто мені допомогла, але принаймні поспівчувала, тож мені стало трохи краще. Ось чому таким ударом стало те, що Рут несподівано порушила цю тему посеред сварки, яка сталась того дня на полі. Гаразд, нас, мабуть, ніхто не підслухав, та все ж у тому, що вона зробила, було щось некрасиве. Протягом тих перших місяців у Котеджах наша дружба залишалась непорушною — принаймні з мого боку, — тому що я знала про існування двох різних Рут. Одна Рут завжди намагалась вразити ветеранів, яка, не сумніваючись, ігнорувала мене, Томмі, будь-кого з решти, якщо вважала, що ми псуємо її стиль. Ця Рут не надто мені подобалась, вона кривлялась і вдавала, ця Рут робила жест «постукування по ліктю». Але та Рут, яка сиділа поруч у моїй маленькій кімнатці на піддашші, випроставши ноги через край мого матраца, тримаючи паруючу чашку обома долонями, — це була Рут із Гейлшема, і хоч що б трапилося протягом дня, я могла просто почати з нею з того місця, на якому ми зупинились минулого разу, коли отак сиділи разом. І до того дня на полі я мала чітке розуміння того, що ці дві Рут не об’єднаються в одну; що я можу цілковито довіряти тій, якій звіряла свої таємниці перед сном. Ось чому, коли вона сказала про те, що «принаймні з деким із ветеранів я швидко заводжу дружбу», я так засмутилась. Ось чому я просто взяла книжку і відійшла.