У кожному разі, повертаючись до основної думки, коли заходили такі розмови, саме Рут найчастіше заходила далі, ніж будь-хто інший, особливо коли поблизу були ветерани. Про офіси вона говорила ще з самого початку зими, але по-справжньому ця ідея набрала життєздатності, перетворившись на її «майбутнє мрії», того ранку, коли ми з нею пішли до села.
Це діялось під час нестерпно холодного періоду, коли наші квадратні газові обігрівачі створювали проблеми. Ми довго й нудно намагались їх розпалити, марно клацали вимикачами і дедалі дужче западали в зневіру, змушені покидати кімнати, які так і не вдавалося обігріти. Кефферс відмовлявся мати з цим справу, стверджував, що це не належить до його обов’язків, хоча врешті, коли стало по-справжньому холодно, він простягнув нам конверт із грошима і назву якогось пального, яке нам слід було купити. Тож ми з Рут зголосились піти до села, щоб його роздобути, і тому того морозяного ранку опинились на стежці. Ми дійшли до місця, де з обох боків здіймались високі живоплоти, а земля була вкрита замерзлим коров’ячим лайном, коли це Рут несподівано зупинилась кілька кроків позаду мене.
Я не відразу зрозуміла це, але врешті повернулась до неї. Вона хукала собі на пальці і дивилась додолу, захоплена чимось, що лежало біля її ніг. Я подумала, що це, можливо, якесь бідолашне створіння, яке загинуло від морозу, але наблизившись, побачила кольоровий журнал — не такий, як «журнали Стіва», а яскраве і веселе видання, які безкоштовно додають до газет. Він лежав, розкритий на розвороті з рекламою, і хоч папір намок, а в кутику застигло болото, ти міг усе нормально розгледіти. Реклама зображала прекрасний сучасний офіс відкритого планування, в якому працювало троє або четверо людей — вони начебто жартували одне з одним. Саме місце було осяйне, і люди в ньому теж були осяйні. Рут дивилась на зображення, а коли зауважила мене поруч, сказала:
— Оце було б відповідне місце для праці.
Тоді вона спохопилася — може, навіть розізлилась, що я її на такому впіймала — і рушила далі в набагато швидшому темпі, ніж доти.
Але вже за кілька вечорів, коли кілька з нас сиділо навколо каміна на фермі, Рут почала розповідати про ідеальний офіс, де вона хотіла б працювати, і я негайно його впізнала. Вона описала всі деталі — рослини, лискуче устаткування, крісла з механізмами обертання й коліщатками — і це було так яскраво, що вона говорила так і говорила, і ніхто її не перебивав. Я пильно придивлялася до неї, але їй, здавалось, не спадало на думку, що я можу здогадатись — можливо, вона й сама забула, звідкіля походив той образ. Вона почала навіть розповідати, що працівники її офісу будуть «людьми динамічного, енергійного типу», а я чітко пам’ятала, що ці слова були написані великими літерами згори над зображенням: «Ви — людина динамічного, енергійного типу?» — щось у цьому стилі. Звичайно, я нічого не сказала. Насправді, слухаючи її, я навіть почала думати, що, може, все це було здійсненне: може, одного дня ми змогли б переїхати до такого місця і далі бути всі разом.
Кріссі й Родні теж були того вечора, звісно, присутні — слухали, вбираючи кожне слово. А тоді, багато днів поспіль, Кріссі намагалась підштовхнути Рут, щоб та знову щось розповіла на цю тему. Вони сиділи в кутку кімнати, а я проходила повз і чула, як Кріссі запитувала:
— Ти впевнена, що ви не остогиднете одне одному, якщо будете працювати всі разом у такому місці? — вона страшенно хотіла, щоб Рут знову завела свою розповідь.
Особливість Кріссі була в тому (і це стосувалося багатьох ветеранів), що, незважаючи на її ледь покровительську манеру щодо нас з миті нашого приїзду, вона трепетала з приводу Гейлшема. Я далеко не відразу це зрозуміла. Візьмімо ситуацію з офісом Рут: сама Кріссі ніколи б не говорила про те, щоб працювати в будь-якому офісі, вже не кажучи про такий офіс. Але оскільки Рут походила з Гейлшема, ця ідея якимось чином могла начебто втілитись у реальність. Ось як Кріссі це бачила, і, гадаю, Рут час від часу докидала кілька слів, щоб підтримати уявлення, мовляв — авжеж, у певний таємничий спосіб щодо нас, учнів Гейлшема, застосовувались окремі правила. Мені ніколи не доводилось чути, щоб Рут брехала ветеранам. Вона радше не заперечувала певних речей, натякаючи на інші. Траплялись випадки, коли я могла конкретно її підставити. Але незважаючи на те, що іноді Рут видавалась зніченою, коли посеред котроїсь зі своїх історій перехоплювала мій погляд, вона все ж мала певність, що я її не видам. І, звісно, я цього не зробила.
Такі були обставини, в яких Кріссі й Родні повідомили, начебто бачили «ймовірне я» Рут, і тепер вам, сподіваюсь, зрозуміло, чому я намагалась зберігати обачність. Мені не дуже хотілось, щоб Рут їхала з ними до Норфолка, хоча я й не могла пояснити, чому саме. І щойно не залишилось сумнівів у тому, що вона поїде, я сказала, що приєднаюся до них. Спершу вона начебто не дуже зраділа, і натякнула навіть, що й Томмі не дозволить поїхати. Але врешті ми поїхали всі разом, уп’ятьох: Кріссі, Родні, Рут, Томмі і я.
Розділ тринадцятий
Родні, який мав водійські права, домовився, що позичить на день машину в робітників ферми з Мічлі, кілька кілометрів униз дорогою від нас. Він постійно робив так раніше, але цього разу домовленість увірвалась за день до нашого планованого від’їзду. Хоча все владналось доволі просто — Родні пішов на ферму і домовився про іншу машину, — цікаво було спостерігати, як Рут поводилась протягом цих кількох годин, поки здавалось, що мандрівка може зірватись.
До тієї миті вона вдавала, ніби все це такий жарт, що вона їде тільки для того, щоб зробити приємне Кріссі. І вона постійно базікала, що ми надто мало випробовуємо власну свободу, відколи покинули Гейлшем; що вона все одно завжди хотіла вирушити до Норфолка, щоб «відшукати всі наші загублені речі». Іншими словами, вона просто-таки з ніг збивалась, намагаючись продемонструвати, що не ставиться всерйоз до перспективи побачити своє «імовірне я».
Того дня перед нашим виїздом, як я пам’ятаю, ми з Рут ходили на прогулянку, а коли повернулись, на кухні ферми Фіона з кількома ветеранами готувала величезне рагу. І саме Фіона, не відриваючись від своєї справи, повідомила, що з ферми приходив хлопець з повідомленням. Рут стояла просто переді мною, тому я не бачила її обличчя, але вся її постать ніби закам’яніла. Не промовивши й слова, вона повернулась, проминула мене і вийшла з котеджу. Я мигцем побачила її обличчя і усвідомила, як вона засмутилася. Фіона почала говорити щось на зразок: «Ох, я не знала…». Але я швидко відповіла:
— Рут не тому засмутилась. Причина в іншому, дещо сталося ще раніше.
Ці слова не були найкращим виходом, але нічого розумнішого в ту мить я не придумала.
Врешті, як я вже казала, транспортна криза розв’язалась, і раннього ранку наступного дня в повній темряві ми вп’ятьох влізли до побитого, але цілком достойного автомобіля «Rover». Кріссі сиділа спереду, поруч із Родні, а ми втрьох — на задньому сидінні. Це видавалось чимось природним, і ми розташувались так, навіть не думаючи. Але вже за кілька хвилин, щойно Родні вивіз нас із темних звивистих стежок на справжню дорогу, Рут, яка сиділа посередині, схилилась уперед, поклала руки на передні сидіння і почала розмовляти з ветеранами. Вона робила це так, що ми з Томмі, з обох боків від неї, не могли розчути жодного слова з їхньої розмови, а через те, що вона сиділа між нами, ми не могли розмовляти між собою чи навіть бачити одне одного. Іноді, дуже рідко, вона відхилялась назад, я намагалась завести якусь бесіду між нами трьома, але Рут її не підхоплювала, і невдовзі вже знову тягнулася вперед і встромляла обличчя між двома передніми сидіннями.
Приблизно за годину, коли починало світати, ми зупинились, щоб розім’яти ноги і дати Родні можливість попісяти. Ми зупинились біля великого порожнього поля, перестрибнули рівчак і кілька хвилин розтирали руки і дивились на пару, що здіймалась від наших подихів. Якоїсь миті я зауважила, що Рут відійшла від нас і дивиться через усе поле на схід сонця. Тож я підійшла до неї і запропонувала помінятись зі мною місцями, якщо вона зацікавлена розмовляти лише з ветеранами. Так вона зможе розмовляти з Кріссі, і ми з Томмі теж зможемо поговорити, поки в дорозі. Я ще навіть не договорила, як почула шепотіння Рут:
