Він очуняв на підлозі з розквашеним носом і тим самісіньким нестерпним головним болем, який він досі симулював. У палаті стояв страшний галас. Сестра Дакет заливалась слізьми, а Йосаріан, примостившись поруч із нею на краєчку ліжка, винувато її втішав. Розгніваний полковник, начальник шпиталю, волав на Йосаріана, що не дозволить своїм пацієнтам чіплятися з непристойними вільностями до своїх медсестер.

— Чого ви до нього причепились? — жалісливо спитав Данбар з підлоги, кривлячись від болю в скронях, що пульсував від звуків його власного голосу. — Він нічого такого не зробив.

— Я про вас кажу! — гаркнув на весь голос худий, статечний полковник. — І вас покарають за скоєне.

— Чого ви до нього причепились? — вигукнув Йосаріан. — Він лише гепнувся головою об підлогу.

— І про вас також кажу! — заявив полковник, люто обертаючись до Йосаріана. — Ви ще пошкодуєте, що хапали сестру Дакет за груди.

— Я не хапав сестри Дакет за груди, — відказав Йосаріан.

— Це я схопив її за груди, — сказав Данбар.

— Ви що, обидва подуріли? — пронизливо крикнув зблідлий лікар, задкуючи до дверей.

— Так, він справді псих, лікарю, — запевнив його Данбар. — Щоночі йому сниться, ніби він тримає в руках живу рибу.

Полковник застиг на місці, елегантно скривившись від здивування й відрази, і в палаті запала тиша.

— Що йому сниться? — перепитав він.

— Йому сниться, ніби він тримає в руках живу рибу.

— Яку рибу? — суворо спитав лікар Йосаріана.

— Не знаю, — відповів Йосаріан. — Я не розрізняю риб.

— В якій руці ви її тримаєте?

— Це залежить, — відповів Йосаріан.

— Це залежить від риби, — додав Данбар послужливо.

Полковник обернувся й підозріливо вирячився на Данбара.

— Справді? А звідки ви стільки про це знаєте?

— Бо я з’являюся в тих снах, — відповів Данбар без тіні посмішки.

Полковник розгублено почервонів. Він втупився в обох приятелів з холодною, затятою образою.

— Встаньте з підлоги й лягайте в ліжко, — наказав він Данбарові крізь стиснуті губи. — І щоб я більше не чув про цей сон від жодного з вас. У мене в штаті є спеціаліст, який вислуховує отакі бридкі нісенітниці, як ваша.

— А чому, на вашу думку, — вкрадливо посміхаючись, обережно спитав майор Сандерсон, коренастий штатний психіатр, до якого полковник скерував Йосаріана, — полковник Ферредж вважає ваш сон бридким?

Йосаріан чемно відповів:

— Мабуть, є щось бридке або в моєму сні, або в полковникові Ферреджі.

— Прекрасно сказано, — похвалив майор Сандерсон у скрипучих солдатських черевиках і з чорною, як сажа, щіткою волосся на голові. — Не знаю чому, — звірився він, — але полковник Ферредж завжди нагадує мені морську чайку. Розумієте, він не дуже вірить у психіатрію.

— А ви не любите морських чайок? — спитав Йосаріан.

— Ні, не дуже, — зізнався майор Сандерсон, різко, нервово засміявшись, і заходився любовно погладжувати своє відвисле подвійне підборіддя, немовби там була довга борідка. — Як на мене, ваш сон чудовий, і я сподіваюсь, він буде часто повторюватися і ми зможемо й далі його обговорювати. Хочете сигарету? — він усміхнувся, коли Йосаріан відмовився. — А чому, на вашу думку, — багатозначно запитав він, — у вас така гостра відраза до сигарети з моїх рук?

— Секунду тому я докурив сигарету. Вона досі тліє у вашій попільничці.

Майор Сандерсон хихикнув.

— Дуже оригінальне пояснення. Але я сподіваюся, ми незабаром знайдемо істинну причину. — Він зав'язав на подвійний бантик шнурок черевика, а тоді взяв зі столу й поклав собі на коліна жовтий блокнот у лінійку. — Ця риба, яку ви бачите вві сні. Поговорімо про неї. Риба завжди та сама, так?

— Не знаю, — відповів Йосаріан. — Я не розрізняю риб.

— Що нагадує вам ця риба?

— Іншу рибу.

— А що нагадує вам та інша риба?

— Іншу рибу.

Майор Сандерсон розчаровано відхилився на спинку крісла.

— Ви любите рибу?

— Не особливо.

— Тоді чому, на вашу думку, у вас така нездорова відраза до риби? — спитав майор Сандерсон переможним тоном.

— Бо вона надто пісна, — відповів Йосаріан. — І надто кістлява.

Майор Сандерсон кивнув з розумінням, усміхнувшись мило і нещиро.

— Дуже цікаве пояснення. Але ми незабаром знайдемо істинну причину, я сподіваюсь. А та риба вам подобається? Та, яку ви тримаєте в руці?

— Вона також не викликає в мене ніяких почуттів.

— Значить, не подобається? Відчуваєте до неї якусь ворожість або агресію?

— Ні, анітрохи. Насправді, риба мені радше подобається.

— Отже, подобається.

— О, ні. Вона не викликає в мене жодних почуттів.

— Але щойно ви сказали, що вона вам подобається. А тепер кажете, що не маєте до неї жодних почуттів. Я підловив вас на суперечності. Хіба не бачите?

— Так, сер. Гадаю, ви підловили мене на суперечності.

Товстим чорним олівцем майор Сандерсон гордо вивів у своєму блокноті: «Суперечність».

— А чому, на вашу думку, — продовжив він, дописавши, і підвів очі, — ви висловили ці два суперечливих твердження щодо вашої емоційної реакції на рибу?

— Мабуть, у мене до неї амбівалентне ставлення.

Майор Сандерсон скочив на рівні ноги від радощів, почувши слова «амбівалентне ставлення».

— То ви все розумієте! — вигукнув він, в екстазі заламуючи руки. — Ох, ви навіть не уявляєте собі, яким самотнім я тут почуваюсь: щодня розмовляю з пацієнтами, які нічого не тямлять у психіатрії, намагаюсь лікувати людей, яким байдуже до мене і до моєї роботи! Через це в мене з’явилося жахливе відчуття неповноцінності. — Тінь тривоги промайнула на його обличчі. — Я не можу його позбутись.

— Справді? — спитав Йосаріан, не знаючи, що ще сказати. — Чому ви звинувачуєте себе за прогалини в чиїйсь освіті?

— Це дурість, я знаю, — занепокоєно відповів майор Сандерсон і силувано всміхнувся. — Але мене завжди дуже хвилювало, що про мене думають інші. Я досяг статевої зрілості трохи пізніше за інших хлопців-однолітків, і через це в мене... ну, багато всіляких проблем. Знаю, що мені буде дуже приємно обговорити їх з вами. Мені так кортить це зробити, що аж не хочеться відволікатися на ваші проблеми, але боюся, що мушу. Полковник Ферредж розсердився б, якби довідався, що весь час ми витратили на мене. Зараз я вам покажу кілька чорнильних плям і подивимося, що нагадають вам певні форми й кольори.

— Не марнуйте часу, лікарю. Мені все нагадує секс.

— Справді? — радісно вигукнув майор Сандерсон, наче не повірив власним вухам. — Нарешті ми підходимо до суті справи. А чи сняться вам повноцінні сексуальні сни?

— Мій сон з рибою — це сон про секс.

— Ні, я маю на увазі справжні сексуальні сни... такі, коли хапаєш якусь голу суку за горло і щипаєш її або б’єш по лиці, аж поки не заллється кров’ю, а потім кидаєшся на неї і ґвалтуєш, а сам ридма ридаєш, бо кохаєш її і ненавидиш настільки сильно, що не знаєш, що ще вдіяти. Ось про такі сексуальні сни я люблю поговорити. У вас бувають отакі сексуальні сни?

Йосаріан задумався на мить з мудрим виглядом.

— Це і є сон про рибу, — вирішив він.

Майор Сандерсон відсахнувся, мовби йому дали ляпаса.

— Так, звісно, — холодно погодився він, і його ставлення враз змінилось на роздратовану неприязнь. — Але бажано, щоб ви наснили сон подібний до того, і тоді подивимось, якою буде ваша реакція. На сьогодні все. Бажано також, щоб вам приснилися й відповіді на деякі з моїх запитань. Ви ж розумієте, ці розмови мені так само неприємні, як і вам.

— Я перекажу це Данбарові, — відповів Йосаріан.

— Данбарові?

— Він усе це почав. Це був його сон.

— Ах, Данбар, — майор Сандерсон хмикнув, упевненість повернулась до нього. — Б’юсь об заклад, Данбар — це той злісний тип, який робить усі ті капості, які завжди приписують вам, еге ж?

— Він не такий уже й злісний.

— А проте ви захищатимете його до самої смерті, так?

— Не аж так довго.

Майор Сандерсон єхидно посміхнувся й записав у блокноті: «Данбар».