— Круто вправо!

Маквот зреагував миттєво. Під скрипучий рев моторів він поклав машину на крило і безжально розвернув її, геть від подвійної вогненної смуги трасуючих снарядів, що мало не поцілили в них, але які вчасно помітив Йосаріан. Потім Йосаріан наказав Маквоту набрати висоту, і вони піднімалися все вище й вище, аж поки нарешті не вирвались у спокійне діамантово-синє небо, всуціль сонячне та чисте й облямоване вдалині вузенькою білою смужкою легкого пуху. Повітря заспокійливо бриніло, обтікаючи циліндричні шибки його кабіни, і він переможно передихнув, але машина знову набрала швидкості, й він наказав Маквоту взяти ліворуч, а далі пірнути круто вниз, зауважуючи, з миттєвим нападом радості, як грибоподібні стовпища зенітних розривів виросли просто в нього над головою і за правим плечем, саме там, де би він зараз був, якби не повернув ліворуч і не пішов у піке. Ще одним грубим окликом він звелів Маквоту вирівняти літак, а далі знову йти вверх, до нерівної блакитної латки незадимленого повітря, якраз коли скинуті бомби почали вибухати. Перша впала у двір, саме туди, куди він цілив, а далі решта бомб, скинуті з його та інших літаків ланки, почали вибухати швидким каскадом жовтогарячих спалахів по дахах будинків, які вмить осідали широкою, спіненою хвилею рожевого, сірого і вугільно-чорного диму, що бурливо котився навсібіч і судомно здригався у своїх надрах, немов від сильних ударів червоних, білих та золотих блискавок.

— Ну ти тільки глянь на це, — вголос замилувався Аарфі, стоячи поруч з Йосаріаном, його повне, сферичне обличчя сяяло від захвату. — Мабуть, там справді були склади боєприпасів.

Йосаріан зовсім забув про Аарфі.

— Йди геть! — закричав він до нього. — Геть звідси!

Аарфі чемно всміхнувся і великодушним жестом запросив Йосаріана подивитися на ціль унизу. Йосаріан шалено замахав руками, показуючи на вхід до лазу і підштовхуючи туди Аарфі.

— Забирайся назад! — нестямно закричав він. — Назад іди!

Аарфі добродушно знизав плечима.

— Я тебе не чую, — пояснив він.

Йосаріан ухопив його за парашутні лямки і попхав спиною до лазу, але тут літаком так трусонуло, що в Йосаріана заторохтіли кості й зупинилося серце. Він вирішив, що їм усім кінець.

— Вгору! — заверещав він до Маквота через переговорний пристрій, коли зрозумів, що досі живий. — Вгору, вилупку! Вгору! Вгору! Вгору! Вгору!

Літак знову різко пішов угору, швидко й натужно набираючи висоту, поки Йосаріан не вирівняв його, ще раз гаркнувши на Маквота, а далі ще раз безжально розвернув його з креном на сорок п’ять градусів, від чого Йосаріанові нутрощі, з кволим гиком, мало не вивалились назовні і, не відчуваючи власної ваги, він повиснув у повітрі, а тоді Маквот знову на коротку мить вирівняв літак, розвернув через праве крило і кинув у круте піке. Вони мчали крізь нескінченне, примарне клоччя чорного диму, кіптява, що висіла в повітрі, липнула до гладкого плексигласового носа літака, як зловісна, волога, темна пара до Йосаріанових щік. Серце знову стукотіло від болючого жаху, а літак кидався то вгору, то вниз крізь сліпі зграї вибухів, що смертоносно шугали за ним у небо, а потім мляво обвисали. Піт струменів йому по шиї і, мов теплий слиз, стікав по грудях до живота. На якусь мить він усвідомив, що поруч уже немає літаків з його ланки, але далі вже думав лише про себе. Горло боліло, мов свіжа рана, що ятрилася від кожної команди, яку він надривно викрикував до Маквота. Щоразу, коли Маквот змінював напрямок, гул моторів зростав до оглушливого, скаженого реву. А далеко попереду небо кишіло спалахами зенітних снарядів, випущених новими батареями, що пристрілювалися до висоти і по-садистськи чекали моменту, коли літак опиниться в межах досяжності.

Раптом машину знову штурхонуло від ще одного сильного вибуху, який мало не перевернув її, і носова кабіна відразу ж наповнилася солодкуватим синім димом. Щось горіло! Йосаріан метнувся до рятівного лазу, та врізався в Аарфі, який чиркнув сірником і безтурботно запалював свою люльку. Йосаріан шоковано і збентежено витріщився на свого усміхненого кругловидого штурмана. Ясно, що хтось із них збожеволів.

— О господи! — зойкнув він, глянувши на Аарфі з виразом страдницького здивування. — Забирайся звідси до дідька! Ти здурів? Забирайся!

— Що? — спитав Аарфі.

— Забирайся! — Йосаріан істерично заверещав і став кулаками виштовхувати Аарфі з кабіни. — Забирайся звідси!

— Я нічого не чую! — простодушно крикнув Аарфі з виразом легкого й докірливого подиву. — Говори голосніше.

— Геть з моєї кабіни! — розпачливо верескнув Йосаріан. — Нас хочуть знищити! Хіба не розумієш? Нас хочуть знищити!

— Який брати курс, до дідька? — дико закричав Маквот у переговорний пристрій зболеним, верескливим голосом. — Який курс?

— Вліво! Вліво, клятий сучий сину! Круто вліво!

Аарфі підповз до Йосаріана з-за спини і штрикнув його в ребра мундштуком своєї люльки. Йосаріан заіржав і підскочив аж до стелі, тоді, обернувшись, упав на коліна, блідий як крейда і тремтячи від злості. Аарфі підбадьорливо моргнув йому і кумедно кивнув великим пальцем через плече в бік Маквота.

— Яка муха його вкусила? — спитав він сміючись.

Йосаріана охопило химерне відчуття спотвореної реальності.

— Ти заберешся звідси? — благально заскавчав він і щосили штовхнув Аарфі. — Ти глухий чи що? Повертайся в літак! — А до Маквота він крикнув: — Униз! Униз!

Вони ще раз занурились у скрегіт і гуркіт масивного шквалу зенітного вогню, але Аарфі нишком підібрався до Йосаріана і знову штрикнув його в ребра. Йосаріан шарахнувся і гиготнув, мов кінь.

— Я далі нічого не чую, — сказав Аарфі.

— Я сказав, геть звідси! — закричав Йосаріан і розплакався. Він почав щосили гамселити Аарфі кулаками. — Геть від мене! Геть!

Лупцювати Аарфі було те саме, що бити кулаками погано надутий гумовий мішок. М’яка, нечутлива маса не чинила опору, взагалі не реагувала на удари, тож невдовзі Йосаріанів запал згас і руки знеможено опустилися. Принизливе почуття власної немочі охопило його, і він мало не розплакався від жалю до себе самого.

— Що ти сказав? — запитав Аарфі.

— Геть від мене, — відповів Йосаріан благально. — Повертайся назад у літак.

— Я далі нічого не чую.

— Не переймайся, — завив Йосаріан, — не переймайся. Просто лиши мене в спокої.

— Не перейматися чим?

Йосаріан став бити себе по чолі. Він ухопив Аарфі за барки, міцно впершись ногами, потягнув його в кінець носового відсіку і кинув біля входу до лазу, як роздутий і громіздкий лантух. Якраз коли він поліз назад на своє місце, снаряд, мов потужний ляпас, вибухнув у нього над самим вухом, і десь у вцілілому закутку його свідомості ворухнувся подив, що їх таки не вбило. Вони знову набирали висоту. Мотори заревіли, наче від болю, і повітря в кабіні наповнилось їдким чадом перегрітого машинного масла і тухлим смородом пального. Аж тут Йосаріан зненацька побачив, що йде сніг!

Тисячі дрібненьких клаптиків білого паперу, немов сніжинки, кружляли всередині кабіни настільки густо, що коли він кліпав очима від подиву, вони липнули до вій, а при кожному вдиху лізли в ніздрі й до рота. Спантеличений, він різко обернувся і побачив, як Аарфі, з гордою усмішкою від вуха до вуха, показує йому, піднявши вгору, пошматовану карту. Чималий уламок зенітного снаряда розпанахав підлогу кабіни разом з велетенською купою Аарфієвих карт і вирвався крізь стелю за кілька дюймів від їхніх голів. Радість Аарфі була безмежна.

— Ти тільки глянь на це, — промимрив він, грайливо помахуючи двома товстими пальцями до Йосаріана крізь дірку в карті. — Ти тільки глянь на це.

Від його радісного вдоволення Йосаріан онімів. Аарфі здавався моторошним людожером у кошмарному сні — ні не пораниш його, ні не втечеш, і Йосаріан боявся його з різних причин, але був надто переляканий, аби в них розібратися. Вітер, зі свистом вриваючись крізь рвану пробоїну в підлозі, крутив міріади клаптиків паперу, що трималися в повітрі, мов часточки алебастру в скляному прес-пап’є, що лише посилювало враження якоїсь глянцевої, підводної нереальності. Все виглядало химерним, надто крикливим і гротескним. Голова тріщала від пронизливого шуму, який нещадно буравив йому вуха. Це ошалілий Маквот незв’язно благав дати йому курс. Зі страдницькою цікавістю Йосаріан втупився у сферичне обличчя Аарфі, що безхмарно й байдужно всміхався до нього крізь завірюху білих паперових клаптиків, і дійшов висновку, що Аарфі є шаленим безумцем. Тим часом праворуч, якраз на висоті літака, один за одним вибухнули вісім снарядів, далі ще вісім, і ще вісім, і остання група підтягнулася лівіше й розірвалася точно по курсу літака.