Всупереч численним небезпекам, на які завжди наражався майор ...де Коверлі, наймаючи квартири, єдине своє поранення, за іронією долі, він отримав, очоливши тріумфальну процесію на вулицях звільненого Рима, коли йому мало не вибив око квіткою, пожбуреною з близької відстані, якийсь обшарпаний п'яний дідок-реготун, що, мов Сатана, скочив, злорадно хихикаючи, до машини майора ...де Коверлі, грубо й непоштиво схопив його величаву сиву голову, притягнув до губ, що різко відгонили вином, сиром і часником, і глузливо чмокнув його в обидві щоки, а далі сплигнув униз і з глухим, хрипким реготом зник у веселій, святковій юрбі. Майор ...де Коверлі, спартанець у скруті, навіть не здригнувся протягом усього того жахливого випробування. І лише коли повернувся на Піанозу, завершивши свої справи в Римі, звернувся по медичну допомогу.

Він твердо вирішив бачити світ обома очима і тому попросив у Дока Деніки прозору пов’язку на око, щоб мати можливість і далі метати підкови, викрадати італійських робітників і винаймати квартири, користуючись непошкодженим зором. Для льотчиків ескадрильї майор ...де Коверлі був титаном, хоч ніхто ніколи не наважився йому про це сказати. Єдиний, хто все-таки насмілився заговорити з ним, був Майло Майндербайндер, котрий на своєму другому тижні в ескадрильї підійшов до майданчика для метання підків і підняв високо в руці варене куряче яйце, так, щоб його побачив майор ...де Коверлі. Вражений таким зухвальством Майла, майор ...де Коверлі випростався і зосередив на ньому весь гнів розлютованого обличчя з важко навислим кам'яним чолом і велетенським кряжем горбатого носа, що раптом метнувся розгнівано в бік Майла, мов футбольний захисник. Майло вистояв, прикриваючись вареним яйцем, яке підняв перед своїм лицем, мовби магічний амулет. За хвилину буря почала вщухати й небезпека минула.

— Що це? — нарешті спитав майор ...де Коверлі.

— Яйце, — відповів Майло.

— Яке яйце? — спитав майор ...де Коверлі.

— Зварене яйце, — відповів Майло.

— Яке зварене яйце? — спитав майор ...де Коверлі.

— Свіжозварене яйце, — відповів Майло.

— Звідки беруться свіжі яйця? — спитав майор ...де Коверлі.

— Від курки, — відповів Майло.

— А де та курка? — спитав майор ...де Коверлі.

— Курка на Мальті.

— Скільки курей на Мальті?

— Курей стільки, що вистачить свіжих яєць для кожного офіцера в ескадрильї по п'ять центів за штуку з фонду їдальні, — відповів Майло.

— Я завжди любив свіжі яйця, — зізнався майор ...де Коверлі.

— Якби у моєму розпорядженні був літак, я міг би раз на тиждень літати туди і привозити стільки свіжих яєць, скільки нам потрібно. Зрештою, до Мальти недалеко.

— До Мальти недалеко, — зауважив майор...де Коверлі. — Ви могли б раз на тиждень літати туди і привозити стільки свіжих яєць, скільки нам потрібно.

— Так, — погодився Майло. — Гадаю, я б це зробив, якби тільки хтось захотів і виділив у моє розпорядження літак.

— Мені подобається яєшня зі свіжих яєць, — згадав майор ...де Коверлі. — На свіжому маслі.

— В Сицилії я можу знайти стільки масла, скільки треба, по двадцять п’ять центів за фунт, — відповів Майло. — Двадцять п’ять центів за фунт свіжого масла — це недорого. У фонді їдальні вистачить грошей і на масло, так що частину ми зможемо перепродати іншим ескадрильям і наше отримати майже задарма.

— Як тебе звати, синку? — спитав майор ...де Коверлі.

— Мене звати Майло Майндербайндер, сер. Мені двадцять сім років.

— Ти добрий начальник їдальні, Майле.

— Я не начальник їдальні, сер.

— Ти добрий начальник їдальні, Майле.

— Дякую, сер. Я зроблю все можливе, щоб стати добрим начальником їдальні.

— Хай благословить тебе Господь, хлопчику. Візьми-но підкову.

— Дякую, сер. Що мені з нею робити?

— Кинь її.

— Куди?

— Он на той кілочок. Потім підніми і кинь на оцей кілочок. Це гра, розумієш? Завжди піднімаєш підкову.

— Так, сер. Розумію. А по скільки зараз підкови?

Середземноморські пасати рознесли на далекі відстані екзотичний аромат свіжих яєць, що шкварчали в озерці свіжого вершкового масла, приманивши назад до ескадрильї генерала Дрідла, який пригнав на Піанозу з вовчим апетитом у супроводі особистої медсестри, яка всюди його супроводжувала, і свого зятя, полковника Мудуса. Спочатку генерал Дрідл поглинав усю їжу лише в їдальні у Майла. Потім три інші ескадрильї полку генерала Каткарта передали свої їдальні під оруду Майла і виділили по літаку з пілотом, аби він і їм міг постачати свіжі яйця й масло. Майлові літаки сім разів на тиждень курсували туди й назад, оскільки всі офіцери чотирьох ескадрилій почали поглинати свіжі яйця в ненаситній оргії поїдання свіжий яєць. Генерал Дрідл поглинав свіжі яйця на сніданок, на обід і на вечерю, а між трапезами поглинав ще кілька свіжих яєць, аж поки Майло не відкрив багаті ринки свіжої телятини, яловичини, качок, баранячих котлет, грибів, броколі, південноафриканських лобстерів, креветок, шинки, пудингів, винограду, морозива, полуниць та артишоків. У дивізії генерала Дрідла були ще три полки, і всі вони, сповнені заздрощів, відправляли свої літаки до Мальти по свіжі яйця, але виявилося, що свіжі яйця продавалися там по сім центів за штуку. Оскільки в Майла вони могли купити яйця по п’ять центів за штуку, доцільніше було передати свої їдальні до його синдикату, виділивши по літаку з пілотом для довозу всіх тих добрих продуктів, які він також обіцяв їм постачати.

Усіх окрилив такий поворот подій, а найбільше — полковника Каткарта, який вважав, що здобув листок до вінка своєї слави. Він жваво вітався з Майлом при кожній зустрічі і, в припливі покаянної щедрості, раптом рекомендував майора Майора на підвищення. Подання було тут же відхилено у штабі Двадцять сьомої повітряної армії колишнім РПК Вінтерґріном, який нагадав йому в безцеремонній записці без підпису, що в армії є лиш один майор Майор Майор Майор і командування не має намірів його втрачати через підвищення, аби тільки догодити полковникові Каткарту. Полковника Каткарта зачепила така гостра догана, і він винувато затаївся в кабінеті, болісно переживаючи лиху годину. У цій плямі на репутації він звинуватив майора Майора і вирішив того ж таки дня розжалувати його в лейтенанти.

— Мабуть, не дадуть цього зробити, — зауважив підполковник Корн з поблажливою усмішкою, смакуючи ситуацію. — 3 тієї самої причини, чому не дадуть його підвищити. Окрім того, виглядатимеш по-дурному, прохаючи його розжалувати до лейтенанта відразу після того, як попросив підвищити до мого звання.

Полковник Каткарт відчув себе зв’язаним по руках і ногах. Набагато успішнішим було його подання на медаль для Йосаріана після краху над Феррарою, коли міст через річку По простояв неушкодженим ще цілих сім днів після того, як полковник Каткарт зголосився його знищити. Дев’ять вильотів зробили його люди за шість днів, але міст зруйнували аж під час десятого вильоту на сьомий день, коли Йосаріан, вдруге повівши на ціль свою ланку з шести літаків, занапастив Крафта разом з його екіпажем.

Йосаріан обережно пішов на другий захід, бо тоді ще був хоробрий. Він не відривав очей від прицілу, аж поки не випустив усі бомби, а коли підвів голову, то побачив, що кабіна його літака залита дивною жовтогарячою загравою. Спершу йому здалося, що то горить його машина. Та потім він помітив прямо над собою літак з палаючим двигуном і закричав у переговорний пристрій до Маквота різко повернути ліворуч. За якусь мить у літака Крафта відірвало крило. Охоплені полум’ям уламки пішли донизу: спочатку фюзеляж, далі крило, що якийсь час іще кружляло в повітрі, а злива металевих уламків лунко задріботіла по кабіні над самою головою Йосаріана і безперервні кахи! кахи! кахи! зенітних вибухів далі стугоніли довкола.

На землі, під десятками похмурих поглядів, пригнічений Йосаріан пішов передати дані повітряної розвідки капітану Блеку, що стояв біля зеленого дощаного барака інструкторської, і довідався, що всередині на нього вже чекають полковник Каткарт і підполковник Корн. На порозі, блокуючи вхід, стояв блідий майор Денбі і мовчки, помахом руки, усіх відганяв. Йосаріан валився з ніг від утоми і мріяв лиш про одне — скинути з себе липкий одяг. Він переступив поріг інструкторської кімнати зі змішаними почуттями, не знаючи, як йому ставитися до смерті Крафта і його людей, адже всі вони загинули в далині самотніх і німих передсмертних мук саме в ту хвилину, коли сам він загруз по вуха в тій-таки ницій, болючій дилемі обов’язку і вічного прокляття.