При цьому ні він, ні вона не промовили жодного слова.
Нам не треба було пояснювати, що відбувається. Переляк минув остаточно, замість нього прийшло якесь дивне відчуття, яке я тоді не міг пояснити. Внизу живота в мене защеміло, засвербіло, я відчув, як моєму кінцеві враз стало тісно, і не наважувався торкнутися його рукою, аби навести в штанях лад — боявся отут, при пацанах, обпаскудитися, не стриматися, вибухнути, наче ручна граната. Думаю, Заєць і Свиня відчували тоді те ж саме, бо витріщилися, затамувавши подих. Сам же я не наважувався дихнути настільки довго, що в якійсь момент відчув — зараз забракне повітря, закашляюся, нас помітять — і абзац котеняті. Тому обережно, дуже обережно, наче сапер на розмінуванні, випустив повітря через ніс і спробував далі дихати рівно.
Все, що сталося далі, сталося раптово і без жодного переходу. В якийсь момент жінка заверещала, смикнулася, відштовхнула від себе задом здорованя і розвернулася до нього обличчям. Ми сахнулися, ховаючись за стіну, та їм, очевидно, ніколи було роздивлятися довкола.
— Ти хто такий! — істерично крикнула вона. — Ти де взявся, паскуда! Ти для чого тут! Ти, скотина, скотина!
Почулися звуки, схожі на удари. Свиня визирнув першим, ми із Зайцем — за ним. Баба молотила свого кавалера кулаками по могутніх грудях. Його обличчя ми й далі не бачили, зате її я впізнав відразу, та й пацани, думаю, теж. Валька-алкоголічка, приймала на районі порожні пляшки, іншої роботи не було — вона скаржилася всім підряд, що суд позбавив її батьківських прав. Ми періодично приносили їй пляшок на карбованець, а то й на два — з-під лимонаду, пивні та молочні. Тихий, традиційно найбільш обізнаний з нас, якось повідав, що Валька колись була одружена з морським офіцером і працювала у ювелірці. Нам вона тоді видавалася дуже старою, хоча насправді їй — це вже потім стало відомо — було лише трошки за тридцять. Потім хтось у ювелірці на золоті погорів, а на Вальку, коли їй вірити, частину чогось там списали. За те, що вона чиїсь гріхи на себе взяла, їй ніби пообіцяли, що відмажуть, і таки відмазали — отримала умовно, тільки нормальної роботи для неї відтоді вже не було. Чоловік саме повернувся з рейсу, побачив таке діло — і розлучився. Дитину суд чомусь Вальці залишив. Хоча ясно, чому — який з морського офіцера батько? Ну, з того часу пішло-поїхало: баба бухати почала, в неї ночував хто попало, і, знову ж таки за відомостями Тихого, вона якийсь час навіть крадене переховувала. Зрештою сусіди не витримали, написали, що в неї в хаті притон, а там же дитина неповнолітня. Коротше, знову Валька під судом і дитину в неї забирають. Приїхав колишній батько з новою дружиною, вони дитину на себе оформили і з міста вивезли.
Чомусь нікому з нас не дивно було побачити тут Вальку, та ще за таким заняттям. Все ясно: десь зранку бухло знайшла, хоча тепер, після Указу, це проблематично. Значить, здоровань приніс. Слово за слово — похмелилася вона добренно, тут її й перемикає. Здоровань робить із нею, що хоче, а Валька раптом прозріває і починається в неї типова п'яна істерика.
Одним словом, картинку, ми побачили повчальну. Ну, за всіх не скажу, а для себе я побачене так визначив.
А тим часом події розвивалися ще швидше.
— Очі видряпаю! — кричала Валька і справді спробувала вчепитися здорованю в обличчя, Той відступив якось повільно. Складалося враження, що він поки не усвідомив зміну обставин. Валька сунула на нього, почала голосно матюкатися, а він лише задкував, застібаючи штани.
— Я ментам скажу! Я все про тебе ментам скажу, падлюка ти такая! Дебіл копчений! — розорялася Валька, і я навіть зі свого місця бачив, як блищать від справжньої люті її очі, заплилі від щоденного бухалова. — Ти де взявся! Думаєш, можна як останню! Гадина ти, гадина, дебіл!
А виглядало, що він і справді дебіл. Або гальмо страшенне. Причому мені здалося, що я його знаю. Таке одоробло ні з ким не сплутаєш, ось тільки де і коли бачив його…
Не реагуючи на Вальчині крики, здоровань — сорочка несвіжа, штани висять мішком, сандалі на босу ногу — нагнувся, і тільки тепер стало видно, що біля стіни валяється дерматинова сумка без ручок. Мужик нахилився, Вальчині кулаки відразу затарабанили по його неймовірно широкій спині. Та він не реагував, запхав лапу всередину сумки, а коли витягнув, то ми побачили здоровенний саморобний ніж.
Справжній різницький тесак, Їй-Богу не брешу. Чимось подібним — я сам бачив — мужики з сіл на базарі м’ясо рубають.
Валька не помічала ножа, вона далі билася в істериці і налітала на кривдника, наче розлючена кицька. Аж тут здоровань простягнув вперед ліву руку, зупинив жінку, зробив якийсь рух — і Валька полетіла до стінки, вдарилась об неї спиною, гикнула та просіла на землю.
Здоровань неквапом рушив до неї. Ми далі бачили лише його спину.
Мені заціпило. Горло наче хтось лещатами стиснув, ноги приросли до землі і, здається, віднялися. Я боявся повернути голову і подивитися на пацанів, лише просив подумки усіх святих, аби ніхто з них зараз не ворухнувся, не крикнув, не писнув, не привернув до нас увагу цього страшного здорованя.
А він, не довго думаючи, нахилився над Валькою, підняв її так само лівою рукою, і нахромив на ножаку. Не вдарив — саме нахромив. Так метелика булавкою пробивають, коли готують гербарій на урок природознавства.
У мене стало темно в очах. Але це не завадило побачити, як здоровань нахромив її на лезо ще раз, ще, ще. З горла, булькаючи, полилася кров, і здоровань відштовхнув жінку. Та ганчіркою впала на покришену цеглу, волосся закрило їй обличчя. Нахилившись, здоровань витер ножаку об її плаття.
— Мама, — почулося десь поруч, з лівого боку від мене, де приклеївся до стінки Заєць.
Це прозвучало не надто голосно, але в абсолютній тиші, яка раптово настала, навіть пищання комара сприйнялося за виття ментівської сирени. Я хотів присісти, заховатися, але ноги далі не слухалися.
Поруч щось зашурхотіло. Схоже, в когось з-під ноги вивернувся уламок цеглини.
— Мама, — вже голосніше повторив Заєць.
Здоровань, не випускаючи ножа з руки, поволі обернувся. Я вже знав, що побачу: вузенькі, близько посаджені очі, брови, що зрослися на переніссі, м’ясистий ніс, потворну нижню губу. Гриша Куйовда, так його називали. Тихий, який знає все, казав, що в нього діагноз «шизофренія», але в дурдомі його родичі тримати не хочуть. Кажуть, там платити треба, аби за ним хоч якось доглядали, а коли він не в лікарні, родичі за нього пенсію отримують. Плюс ще хтось допоміг влаштувати його на базар прибиральником. Щоранку і щовечора Гриша Куйовда базар мітлою мете.
Я міг би раніше його впізнати, тільки жив Гриша на протилежному кінці міста.
Все це промайнуло в голові блискавкою, поки здоровань-шизик повертався до нас обличчям. І хоча його погляд був затуманений, і я, і пацани знали: зараз він дивиться просто на нас.
Ми не могли зрушити з місця. А він не поспішав рухатися. Дивився просто перед собою, опустивши довгі здоровезні руки вздовж незграбного тулуба, і мій погляд був прикутий не до його потворного обличчя, а до величезного закривавленого ножа, затиснутого в кулак правиці.
Божевільний вбивця дивився не просто перед собою — він таки справді дивився на нас. У всякому разі, в наш бік. Не знаю, чи бачив він щось у цей момент — у його очах і далі стояла каламуть. Але раптом він труснув головою, опустив її, а коли підняв, то я з жахом помітив, що каламуть поволі щезає.
— Хто-о ту-ут? А-а? — він завжди говорив, розтягуючи слова, до того ж, трохи затинався. Я знав пацанів, які дуже любили його дражнити, бігаючи за ним, передражнюючи його манеру говорити й перекривляючи походон — Гриша Куйовда трохи волочив праву ногу.
Тепер — зуб даю — його погляд набув осмисленого виразу, і він уже не дивися на нас, а й бачив нас. Видно, Заєць теж це зрозумів, бо закричав, уже не особливо ховаючись:
— МАМА!
— Ма-ама, — повторив здоровань і зробив крок до нас.
Цього виявилося досить, аби мене розклинило. Не чекаючи, поки цей страшний чоловік зробить наступний крок, я розвернувся і рвонув недобудованим коридором прямо, потім — ліворуч, через якійсь отвір, ще стрибок — і ось я вже мчу, перетинаючи шкільний стадіон по діагоналі, а за мною — і я чую це! — несуться стрімголов Свиня і Заєць, Ігор Тихий і Юрко Литовченко, причому таких рекордних забігів від нас не міг добитися навіть фізрук.
