У нього серце розірвалось від такої фінансової драми.

ЮВІЛЕЙ СЛУЖНИЦІ ГАННИ

Голова Товариства сприяння домашнім служницям, радниця пані Краусова, готувалася до завтрашнього виступу з вітальною промовою.

Бачите, секретарка товариства радниця Тіхова має служницю Ганну, яка п’ятдесят років працює на родину й вигляділа за цей час два покоління Тіхових. Завтра вона відзначатиме п’ятдесятирічний ювілей вірної, бездоганної служби. Їй сімдесят п’ять, вона завжди була стримана й зроду нічим потай не поживилася.

Завтра в товаристві Ганна отримає золотий хрестик, десять золотих крон, чашку шоколаду та два тістечка. Та це не все. Ганна вислухає ще привітання пані Краусової, а від господині дістане в подарунок молитовник.

Якби ж хоч промова була готова. Тож пані Краусова має напружувати собі мозок задля якоїсь там служниці. Купу паперу вже списала, а нічого не виходить.

На хвилину замислившись, пані Краусова пройшлася по кімнаті. Про що вона має говорити? Що тепер служниці організовуються, домагаються вільних вечорів і вихідних днів? Нині через них із глузду з’їдеш. Раніше кожній можна було дати ляпаса й поставити на своє місце, а тепер вони за це поскаржаться на вас у суд.

Пані радниця сіла за письмовий стіл і потерла лоб каблучкою від мігрені.

«А яка в неї служниця? Ця нікчема має милого, що постачає їй книжки. Жахливо, вона хоче стати освіченою!» — Пані радниці стало так прикро, що вона знову потерла лоб каблучкою від мігрені.

«Даремно я обурююся замість обдумувати завтрашній виступ. Скільки разів я вже виступала в товаристві!.. Цього ж разу хотілося б додати щось нове, але неодмінно почати з Господа Бога. Бог завжди дбає про служниць. Молись і працюй! От якби ж я знала, як це буде по-латинському. Запитаю в чоловіка, як тільки прийде додому. Безперечно, так і почну: „Молись і працюй!“

Пані радниця почала писати:

„Молись і працюй! Яка чудова думка! Без молитви неможливо добре працювати, бути чесним… А наша ювілярка саме і є втіленням цієї істини. П’ятдесят років вона старанно молилась і працювала, і Бог допоміг їй подолати життєві труднощі. Сьогодні вона відзначає свій ювілей — п’ятдесят років невтомної праці. І неабияка винагорода чекає її на небі й на землі“. (На небі — милість Божа, а на землі — золотий хрестик, десять золотих крон, чашка шоколаду та два тістечка).

Молись і працюй! Наша ювілярка Ганна п’ятдесят років працювала й тепер бачить наслідки своїх старань (десять золотих крон дорівнюють п’ятистам крейцерам — по десять крейцерів за кожний рік сумлінної праці). П’ятдесят років вона старанно молилася, ніколи не танцювала, до театру не ходила, ніяких книжок не читала. Знала лише молитовник, який вчив неодмінної покори, поваги й любові до господарів. Упродовж усіх п’ятдесяти років молитовник спрямовував її до єдиної мети: молись і працюй! Вона була завбачливою, не викинула до вбиральні жодної хазяйської ложки, не тішила себе марними надіями, не дружила з іншими служницями, уникала зайвих розмов, не розпускала пліток про своїх господарів, і молитви додавали їй сили. Шановні дами, погляньте на цю стареньку! Вона була переконана в користі смирення, переборювала лихі бажання, була справді набожна, мовчазна, покірна, часто задумувалася над людською бідністю, а у вільні хвилини розмірковувала про смерть, про судний день і кару за гріхи. Покірною та безвідмовною знало її два покоління у славнозвісній сім’ї пана Тіхого. Щира серцем і думками, вона була вдячна за кожний шматок, одержаний від добрих господарів, завжди цілувала щедру руку пана або пані. Такою була Ганна впродовж п’ятдесяти років. Ніколи нічого не вкрала і свято берегла все, що їй довіряли. Працюючи за п’ять гульденів на місяць, вона заощаджувала всі гроші, крім тих, що витрачала на вечерю та поїздки на Святу гору, куди вибирається щороку з дозволу господарів. А звідти ще й подарунки їм привозить, що свідчить про чистоту її душі.

Вона ж сама казала, що не потребує ні їжі, ні питва, аби лиш мати змогу невпинно Бога хвалити. Тоді вона набагато щасливіша, ніж тепер, коли мусить турбуватися про себе».

Пані радниця з хвилину перепочивала. Як прекрасно все це завтра прозвучить! Про її виступ безперечно напишуть у «Католицьких новінах». Звичайно, можна буде видати й брошуру під назвою «Звернення до служниць». Можливо, хоч тоді, згадавши про ангельське життя ювілярки, інші облишать викидати до вбиральні хазяйські ложки.

Тут увійшла служниця пані Краусової й доповіла:

— Пані радниця Тіхова.

Слідом за нею до кімнати ввалилася напахчена пані Тіхова і з плачем кинулася в обійми голови товариства:

— Уявіть собі, яка ганьба. Наша ювілярка щойно вмерла!

Тут вона перестала плакати і злісно повела далі:

— Учора ввечері я послала її в підвал по вугілля. Самі розумієте, шкода вигнати стару в сімдесят п’ять років, але, якщо ти в мене живеш, то мусиш працювати! А вона, негідниця, впала зі сходів з повним мішком вугілля й розбилась так, що до ранку й дух спустила. І треба ж було цьому скоїтись перед самим святкуванням ювілею. Ох, яка ганьба… А я з цієї нагоди замовила собі розкішну сукню… Похорон обійдеться мені принаймні у тридцять гульденів, а в небіжчиці на книжці лише двадцять п’ять.

Радниця Краусова знову потерла лоб каблучкою від мігрені, кинула оком на списаний папір і зітхнула:

— Схоже, що вона утнула це навмисно!

СУМНА ДОЛЯ ВИНАХІДНИКА

Пан Гафнер, член-засновник товариства винахідників, здійснив кілька відкриттів, проте вони не принесли йому бажаного успіху.

З’ясувалося, що більшість із них повторювали такі давні винаходи, як сотворіння світу. Так, наприклад, він «винайшов» тачку й зробив відкриття, що сичужну закваску можна використовувати для виготовлення сиру. Єдина новація полягала в тому, що сичуг був у вигляді порошку, а тачка поставлена на ресори, причому колеса пропонувалося обмотати дротом і спорядити гумовими шинами.

Невдачі зазнав пан Гафнер і з винаходом драбини, в якої відгвинчуються щаблі, бокові трубки вкладаються одна в одну, а вся драбина цілком уміщається в саквояж, щоб кожний охочий міг прихопити її з собою у подорож.

В інтересах громадян патентування та розповсюдження цього винаходу було заборонено, оскільки пристосування могло добре прислужитися грабіжникам і злодіям.

Після фіаско з драбиною в пана Гафнера народилась ідея масажної щітки зі скляною щетиною, котра врізалася винахідникові в голову за першої ж спроби причесатися, так що довелося відвезти нещасного до шпиталю та скальпувати, аби вилучити щетину.

Перебування у шпиталі справило на пана Гафнера незабутнє враження, і він почав цікавитися проблемами гігієни.

Після вдосконалення кліщів для висмикування зубів його було звинувачено у причиненні тілесних пошкоджень, позаяк, випробовуючи інструмент на одній зі своїх слухачок, видер їй півдесни.

Дія «послаблювальних пиріжків», які пан Гафнер випік в одного пекаря і якими почастував деяких своїх знайомих, що потерпали від закрепів, була така жахлива, що міський лікар розпорядився закрити всі школи, вважаючи, що в місто занесена азіатська холера. Крім цього, бідного винахідника звинуватили в замаху на вбивство, але, на щастя, судді визнали його несповна розуму. Ця обставина наштовхнула його на думку створити начеревний пояс проти вродженого кретинізму, спадкового ідіотизму й раптових нападів недоумства, коріння яких приховане в розпусному способі життя.

Цього разу пан Гафнер з усією ґрунтовністю взявся за справу й передовсім продумав її з торговельно-рекламної точки зору.

Винахідник зазнайомився з молодиком, який пописував рекламні статейки для найрізноманітніших фірм — то про маргарин, то про гумові каблуки, прилади для гоління й навіть про супові приправи.