І знов, як у інших класах, розчинялися двері, директор на порозі гучно сякався й знов заводив мову про занепад моральності в Стародавньому Римі та про катастрофу, яка настала потім.

Так обійшли вони всі класи, аж до сьомого, куди й законовчителеві, і директорові нелегко було наважитись увійти. То був якраз найгірший клас, він сіяв таку розбещеність у всій гімназії, що на міському пляжі бешкетники без ніякої пошани до чинів притопили статського радника Калоуса, інспектора шкіл.

А тим часом статський радник Калоус якраз приїхав інспектувати гімназію!

Уже давно серед учнів гімназії стала помітна та розбещеність, якась ніби здичавілість. А з ними ж іще в четвертому класі проходили вірші Овідія Назона, що змальовують золотий вік! Та пуття було мало. Вони ж могли увібрати в серце ті рядки, де оповідалось, як люди жили без гріхів. Та вони воліли чинити неподобства й навіть запхали в пальто одному класному наставникові якісь онучі. Хоч вони гойдались у човнах класичної освіти на морях греків і римлян, проте на річці, що текла через те повітове місто, заскочили двох третьокласників, які пливли в балії, викраденій з подвір’я дому викладача фізики й ботаніки. Балія тихо пливла річкою в надвечірньому світлі. А назустріч відпливла від другого берега ще одна — з перським екіпажем. Звичайно, тими персами теж були третьокласники.

І почався морський бій при Саламіні, такий, що й у прегарних творах Корнелія Непота не прочитаєш. Під час зіткнення двох бойових балій у балії греків, хоч це й суперечило історичній правді, випав чіп, який за нормальних умов, на суходолі, служить для випускання з балії води. Але тут сталось якраз навпаки. Балія пішла на дно. Та оскільки вона належала викладачеві, це визнали найтяжчим порушенням шкільної дисципліни, хоча міністерство освіти досі ще не видало наказу, який забороняв би вживати балії панів учителів як плавучі засоби. Двох винуватців виключили з гімназії, а двоє втопились, і то, як казав пан законовчитель, було їхнє щастя, бо інакше вони дістали б «незадовільно» з поведінки і теж були б виключені.

Виключення з гімназії — це кара, яка постійно висіла над усіма в цій похмурій будівлі.

Одного дня виключено п’ятикласника Мженка, який, не зваживши на категоричну заборону дирекції, взяв участь у футбольному матчі. Бо директор, сам слабий на хронічний ревматизм, став запеклим ворогом усяких рухливих ігор молоді. Програму фізкультури він намагався обмежувати, а врешті дозволив гімназистам купатись тільки на міському пляжі. Заборону купатися підтримував насамперед пан законовчитель, який заявляв, що купання за межами міста шкодить моральності учнів.

І ось стався той жахливий інцидент, коли панові інспекторові у воді надавали «пастушків».

Гадаю, кожному відомо, що означає вислів «дати пастушка». Це невинна розвага, яка полягає в тому, що купальники притоплюють один одного з головою.

І жертвою цієї розваги став пан інспектор шкіл, статський радник Калоус, що приїхав інспектувати гімназію.

Була субота, пообідній час, і гімназисти подалися на пляж освіжитися.

Скінчились цілотижневі тортури алгеброю, латиною, грецькою мовою, геометрією та всім іншим, коли в задушних класних кімнатах гімназисти під загрозою незадовільної оцінки готуються до життя, відмінюючи грецькі та латинські слова.

Зате річкова вода враз змивала з них свідомість рабської залежності від шкільної системи за весь тиждень. Вони стрибали у воду — першокласники, другокласники, третьокласники, четвертокласники, старшокласники — веселі й щасливі. Стрибали з драбинки, сміялися від радощів у холодних струменях чистої води.

А над ними сонце в блакитній високості, а довкола — дерева, зелень лісів, за річкою луки. Та ось на пляж прийшов якийсь незнайомий пан, роздягся і, сопучи, поліз у воду.

Біля нього саме стрибнув у річку шестикласник Шетелік.

Вода спінилась, високо злетіли бризки, і незнайомий чоловік закричав:

— Бешкетники, що це ви виробляєте!

Бурх! Прямо перед ним сторчголов стрибнув у воду четвертокласник Матуха.

— Що це ви робите, паскудники! — розлючено загорлав чоловік. — Ану, марш із води, всі! Чуєте?

Відповіддю йому був загальний сміх.

— Чого зволите? — звернувся до нього восьмикласник Смрчка.

— Геть з води, гайда вчити уроки, негідники, будьте раді, що маєте вільну годину, коли можна вдома старанно…

Він не доказав. Хтось під водою підбив йому ноги, і він, борсаючись, поринув із головою. Тоді звівся й закричав, пирхаючи водою:

— Нещасні, я статський радник! Марш з води, усі до одного, шибеники!..

Яке їм було діло до статського радника? У воді він рівний їм. Ще не доказав він, як хтось підплинув під нього знизу. Статський радник захлинувся й виборсався на поверхню. Але ззаду хтось повалив його знову, і йому дали «пастушка».

— Нещасні, — встиг він вигукнути, — я інспектор шкіл, почекайте-но до понеділка!

Тільки-но він це сказав, як усі першокласники, другокласники, третьокласники, четвертокласники та старшокласники з неймовірною швидкістю порснули під водою в усі боки геть від нього й почали ховатись у кабінах роздягальні та блискавично одягатися. А пан інспектор шкіл намагався схопити кого-небудь із них. Він щодуху плив до кабін, безперестану гукаючи: «Я інспектор шкіл, почекайте-но до понеділка!»

Нарешті він таки наздогнав другокласника Шпірека, який не вмів добре плавати й хлюпався у воді перед інспектором шкіл, наче п’яний матрос, що впав з палуби в море й утікає від акули.

Пан інспектор шкіл, статський радник Калоус, доплив до хлопця, вхопив його за ногу, притягнув до себе, а тоді за плавки потягнув його поруч із собою. Бідолаха тільки просився, щоб інспектор його не втопив, такий страх охопив його душу від слів «інспектор шкіл». Але його тягли далі, аж поки він зміг стати ногами на мілке дно. Поки йшли до роздягальні, він, плачучи, виказав усе. Бешкетники були з усіх класів, і він їх розпізнає. Сюди всі гімназисти ходять купатись.

— Ну, — грізним голосом сказав інспектор шкіл, — у понеділок я тебе викличу й ходитиму з тобою по всіх класах. Та я й сам їх упізнаю. По півкласу виключимо!

Просто з пляжу він подався до директора гімназії, у неділю показався в церкві, потім зайшов до винного погребка, а в понеділок від тої пори, коли по класах зачитали циркуляр і коли директор із законовчителем обійшли всі класи, виголошуючи проповіді проти розбещеності, його не було видно. Коли стали питати, чи хто не бачив такого й такого добродія, люди відповідали, що хтось такий ішов до передмістя Жабаків, де є два доми розпусти; але через те передмістя проходить і дорога до недалекої романтичної руїни в лісі, і ця обставина була вирішальною в здогадах про те, куди подівся пан статський радник й інспектор шкіл.

Дивна примха долі того ж таки дня привела до Жабаків і пана законовчителя. Він увійшов до будиночка з зеленими віконницями, що належав родині Піхів. Його провели до другої кімнати, для ліпших гостей.

Ступивши на поріг, пан законовчитель жахнувся: на канапі сидів інспектор шкіл, а поряд — одна панночка з Німеччини.

Інспектор звів на нього посоловілі очі. Але пан законовчитель не розгубився і сказав:

— Вибачте, я прийшов спитати вас, що нам робити з тими хуліганами.

— Виключимо кількох паскудників! — розкричався статський радник.

— Ну, то я дуже радий, — відказав законовчитель і, обернувшись до «мадам», щось шепнув їй.

За хвилину ввійшла Міра в розкішному «ампірі». Хоч це й розвеселило його, але від своїх намірів він не відступився. За рекомендацією статського радника він домігся, щоб із гімназії виключили шестикласника Шетеліка, що стрибнув у воду перед інспектором, та восьмикласника Смрчка, який спитав пана інспектора, чого той зволить.

Так скінчилася пригода статського радника й інспектора шкіл.

СЛУЖБОВА ЗАПОПАДЛИВІСТЬ ШТЕПАНА БРИХА, ЗБИРАЧА ПОДАТКІВ НА ПРАЗЬКІМ МОСТУ