Таємниці дотримано цілковито, а вечірньої газети продано шістдесят тисяч примірників.

Публікація фотографії з Тонічки в ілюстрованому випуску мала той наслідок, що перукарі зранку почали заробляти грубі гроші.

Одружені урядовці, в яких було по кілька дітей, приходили зголити бороди та вуса.

Двісті жонатих урядовців, що мали по кілька дітей, старанно сховали від дружин газету з портретом Тонічки.

Триста дружин зажадали розлучення, доводячи чоловікову невірність разючою подібністю між ним і Тонічкою.

Дев’яносто чоловіків призналися, що вони є батьками Тонічки:

— Вам що, ваша дружина на дачі, а от я схожий на Тонічку.

Далі до редакції почали надходити листи з погрозами.

Продано понад сто тисяч примірників газети.

Дружина кожного урядовця в Чехії купила собі примірник.

Бог його відає, чим воно скінчиться… І ніхто того не знає, тільки один складач із друкарні сказав мені, що в них є вже наготовані заголовки дописів: «Батько Тонічки в розпачі», «Таємна мати відібрала собі життя».

— І знов ми непогано заробимо, — додав з усмішкою складач.

ЗАГАДКОВЕ ЗНИКНЕННЯ ПРОРОКА ІЛЛІ

У місті Галаті в Сирії недавно виявили свиток папірусу, розшифровка якого була пов’язана з немалими труднощами. І все-таки вченим удалося досягнути успіху, і цивілізований світ збагатився ще однією перлиною давньої писемності.

Вочевидь свиток — це судовий звіт із газети, що виходила в Ізраїлі часів царя Ахава. Його повний текст публікується нижче:

«Читачі нашої газети, певна річ, іще пам’ятають про загадкове зникнення пророка Іллі, котрий востаннє був помічений у школі пророків у Галгалі, де о десятій ранку з’їв на сніданок шматок ослячої ковбаси. До третьої години він дійшов до Віфлеєма, де зустрівся з Єлисеєм. Як стверджує Єлисей, пророк Ілля був у веселому настрої, а дорогою вельми приємно бесідував із поселянами, що працювали в полі. Так вони дійшли до самого Єрихона, разом спустилися до Йордану, щоб до вечора досягти Ізраїля. До міста ще приблизно залишалося близько двох годин шляху, коли подорожні підійшли до великого лісу, улюбленого місця заміських прогулянок тамтешніх жителів. На невеликій лісовій галявині гралися й пустували кілька хлопчаків із недалекого села Банбофа. Побачивши пана пророка Іллю, котрий, як це видно зі світлини, опублікованої в позаминулому числі, був лисий, діти здійняли крик: „Лисий! Лисий!“ Тоді, за показаннями школярів Єгу і Набота, пророк Ілля свиснув, і з лісової гущавини негайно вийшли два ведмеді, котрі розтерзали й розірвали вісьмох пустунів, а потім утекли назад до лісу. А пророк, забачивши наслідки свого необдуманого вчинку, зник і донині не затриманий. Його спільник Єлисей, утримуваний під вартою, запевняє, нібито пророк Ілля на вогненній колісниці вознісся в небо, що здається, є порожнім словоблуддям, котре переслідує єдину мету — навести органи розшуку на неправильний слід.

Батьки розтерзаних і розірваних школярів, вимагаючи відшкодування, негайно подали на пророка Іллю позовну скаргу. І вчорашній судовий розгляд переконав нас у тому, що їхня головна мета — зідрати з усього, що сталося, капітал, усі позивачі були євреї, а тому не доводиться дивуватися, що процес вони розглядають як достеменне золоте дно. Пророку Іллі належить дім № 247 в Ізраїлі і дім № 8 у Віфлеємі. Суд погодився з адвокатами потерпілих і з огляду на відсутність відповідача заочно конфіскував його майно, щоб відшкодувати збиток, визначенню розмірів якого і було присвячене вчорашнє засідання.

Ми не схильні приймати той чи той бік, але все-таки думаємо, що головна вина падає на голови самих нещасних жертв цієї скорботної події. Із причин більш ніж позверхнього виховання діти нині не поважають заслужених людей. Діти зачитуються самими поліційними романами, в яких потоками ллється кров, відвідують театральні спектаклі, які теж аж ніяк не можуть влити шляхетність у їхні душі. Та й кінематограф вносить у це свою помітну лепту. Чесні діячі народні, до яких належав і загадково пропалий пророк Ілля, невідомі нашій молоді. Допоки ж наша молодь буде захоплюватися порнографічними листівками, замість яких їй уже давно слід було б присвячувати свій час фотографіям видатних людей. Якби це було так, велика трагедія, що розігралася біля Банбофи, стала б, звичайно, неможливою. Попереднє слідство встановило, що згадані ведмеді були абсолютно ручними і теж належали панові пророку Іллі, котрий колись подорожував з ними по всій Палестині. Ступивши згодом на стезю пророка, він із вдячністю відпустив їх на свободу в лісі поблизу Банбофи (попередньо, звичайно, заручившись згодою шановного Всепалестинського комітету). Отже, загадка поки що не могла бути повністю розкрита, позаяк головний свідок і обвинувачуваний пророк Ілля відсутній. Були поширені чутки, нібито він наклав на себе руки — втопився у Мертвому морі. Із приводу цього ми можемо говорити лише про те, що вже писали раніше, а саме, що всі ці чутки надто сміхотворні, бо щільність води Мертвого моря вчетверо перевищує щільність морської води, і втопитися в ньому він, отже, просто ніяк не міг. Адже, на поверхні Мертвого моря можна дуже зручно виспатись! Більш імовірно, що пан Ілля утік до Фінікії, звідки неодмінно невдовзі приємно вразить нас однією з тих змістовних і захопливих політичних передовиць, які завжди користуються таким успіхом у наших читачів.

Засідання суду почалося близько восьмої ранку. Першим зі своїми домаганнями виступив пан Метцелес, хлопчик якого був розтерзаний ведмедями.

— На скільки ви оцінюєте заподіяну вам шкоду?

— Пане праведний, що значить — на скільки? Це така шкода, що я вже ніколи не стану на ноги! Адже мій Арон був такий гарний хлопчик, і на ньому було двоє штанів, — а! що я говорю… — четверо штанів, чотири жилетки, п’ять піджаків, у кожній кишені був годинник, і всього цього, Боже праведний, нема! Хлопця нема, штанів нема, жилеток нема, піджаків нема, годинників теж нема!

— Послухайте, пане Метцелес, не могло ж у той фатальний день на ньому бути стільки всього надіто?!

— Боже праведний, як же так — не могло?! На ньому було ще більше! Вісім штанів, вісім жилеток, вісім піджаків, у кожній кишені годинник, ланцюжок і золота монета… тобто, панове судді, три золоті монети!

— Послухайте, пане Метцелес, здається, ви добряче нагородили зайвого. Скажіть-но нам щиро, як було насправді.

— Я нагородив зайвого?! Єгова свідок, що я кажу таку саму правду, як чисті наші серця. Боже праведний, ви бачите, я плачу, я плачу… Діло було так. Арон каже: „Татусю, дорогий мій татусю, я йду трохи прогулятися“. А я його так любив, так любив, і було прохолодно, і тому я йому кажу: „Ароне, надінь ще одні штани, одну жилетку, один піджак, і ось тобі двоє годинників, щоб ти знав, коли повернутися додому“.

— А навіщо двоє?

— Боже праведний, один він засунув у кишеню жилетки, а коли надів другу, цей другий засунув у неї, щоб не треба було розстібатися. Тут приходить матінка, дорога наша матінка, і каже: „Ароне, на вулиці зимно, надінь іще одні штани, одну жилетку і піджак, і годинник іще один, щоб тобі не потрібно було розстібатися“. Потім прийшла бабуся і сказала, „Ароне, надінь ще одні штани, одну жилетку і один піджак, і візьми ось цей мій годинник, щоб знати, котра година“. Після цього зайшов брат, один брат, другий брат, третій брат, четвертий брат.

Голова суду (іронічно):

— А що сестри?

— Слава тобі Господи, сестри у нього були також, одна сестра, друга, третя, четверта, п’ята, потім він ще мав одного дядька, другого дядька, третього дядька й цілих три тітки, і всі йому сказали: „Надінь ще одні штани“ — ой, що я кажу! — сказали: надінь двоє штанів, дві жилетки, два піджаки і годинник». І Арон усіх послухав: татуся, матінку, дідуся, бабусю, чотирьох братів і п’ять сестер, трьох дядів і трьох тіток. Разом, панове судді: дев’ятнадцять штанів, дев’ятнадцять жилеток, дев’ятнадцять піджаків, дев’ятнадцять годинників і дев’ятнадцять золотих монет. Єгова праведний, вони його зжерли разом з усім цим добром, і тепер я жебрак, зовсім жебрак і тому вимагаю, щоб відшкодувати збиток, одну тонну срібла за ці речі, за переляк — другу тонну, за це нещастя — третю, за горе і печаль — четверту, за ці сльози — п’яту, і за те, що я втратив годувальника, — шосту.