Проте панна Анна не вписалася в плани видавців, а їхні останні зауваження про неї не враховували суворих реалій. Для наших компаньйонів настали страшні часи, бо Анна Брумлікова заповзялася вголос прочитувати їм усі свої романи. Одного разу вони, щоб уникнути цього катування, навіть зачинили її в кабінеті, але письменниця вибила двері й догнала їх у кав’ярні, де, ніби нічого й не сталося, знову взялася розвивати перед ними теми своїх нових народних романів. Їм ніде не вдавалося сховатися, вона знаходила їх повсюди — чи то в найбруднішому трактирі в дунайському порту, чи то у найвишуканішому ресторані. Дрібнички, які вона їм читала, були надзвичайно трагічні, зворушливі, і зло в них завжди каралося за заслугами.
Один слюсар із ремонту машин, який украв у свого господаря велосипед, щоб можна було його використати як заставу під час гри в карти, украй цинічно баляндрасив про свій «подвиг» на квартирі коханки, як раптом перекинув на себе каструлю з окропом і смертельно ошпарився.
Барон, спокусник викладачки технікуму, що пообіцяв їй одружитися, під час прощальної розмови на її квартирі, диявольськи реготав над сльозами спокушеної жертви, але підсковзнувся на порозі, грудьми впав на робочий столик з незакінченим рукоділлям, і в’язальний крючок протнув йому серце.
Син, який хотів виманити в матері, вдови-пралі, останні зекономлені гроші і який під час сварки вдарив матінку, невдовзі, коли виходив із дому, був розчавлений вантажівкою.
Приборкувач хижаків, зальоти якого перша балерина цирку рішуче відкинула, зі злочинним задумом заманив її в клітку з білими ведмедями, але сам потрапив їм на зуби; причому бідолашна балерина стояла на колінах серед білих ведмедів над недоїденими рештками віроломного залицяльника і з її вуст чулася молитва, що зливалася з ревищем хижаків.
Пан Гаррах і пан Гавелка під час голосного читання вже не плакали, вони репетували на всю горлянку. Потім у них пішла піна з рота, і вони тільки скавчали.
Щоб уникнути знущання, тепер вони проводили всі дні на Дунаї, катаючись у найнятому човні. І почувалися в безпеці до того самого моменту, поки не помітили, що до них, розсікаючи воду потужними гребками, в синьому купальнику наближається панна Брумлікова; в зубах, як собака, що несе господареві палку, вона тримала знайомий їм зошит у чорній коленкоровій палітурці з червоною крайкою.
Фірма «Гаррах і Гавелка» почала відчайдушно гребти щонайдалі, проте панна Анна теж додала швидкості й невідворотно їх наздоганяла.
Коли вона почала перелазити в човен, пан Гаррах підвівся, перехрестився і гепнув її веслом по голові.
Вона випустила з рота зошит зі своїми сюжетами, і він поплив рівною поверхнею Дунаю на південь, де й потонув остаточно.
Але провидіння не примусило себе довго чекати. На Дунаї якраз випробовували новий гідроплан. Він пролітав прямо над човном фірми «Гаррах і Гавелка».
Пропелер зніс голови обом компаньйонам.
Так закінчила своє існування фірма «Гаррах і Гавелка».
НАЙВІДОМІШИЙ ЧЕСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК ЯРОСЛАВ ГАШЕК
Оскільки я вже не раз, оповідаючи історію партії поміркованого прогресу в межах законності, згадував свою особу, то відчуваю, що треба відкинути недоречну скромність і безсторонньо, як годиться, покритикувати самого себе перед усією широкою громадськістю.
Як проводир партії поміркованого прогресу в межах законності та кандидат від цієї партії, я повинен оцінювати свою поведінку, свої дії якнайоб’єктивніше й водночас наочно, щоб ні від кого не втаїлася жодна чудова риса моєї вдачі. Так, справді, у моєму житті бувають хвилини, коли я, у захваті від якогось власного подвигу, шепочу сам до себе: «Господи, який же я молодчага!» Та яка мені з того користь, коли про це не знатиме весь світ? Нехай і весь світ прийде до такої думки, хай людство належно оцінить мене — не тільки мої великі заслуги та надзвичайні здібності, а насамперед мій казковий талант і незрівнянно цільну вдачу. Може, хтось зауважить, що написання цього дифірамба краще було б доручити комусь іншому, відповіднішому для цього завдання, і не чинити такого насильства над своєю скромністю, самого себе вихваляючи.
На це я відповідаю: але ж я знаю сам себе краще, ніж будь-хто, а тому й не напишу про себе нічого такого, що не відповідало б дійсності, бо це було б просто курям на сміх, якби я, пишучи сам про себе, щось перебільшував. Тому я щоразу, коли треба себе похвалити, вживаю виразів якнайскромніших, одначе твердо стою на тому, що скромність, звісно, прикрашає чоловіка, але справжньому чоловікові прикраси не личать, а тому й не слід бути скромним надміру. Відкиньмо нарешті всю сентиментальність, за яку нас прозвали «голубиним народом», і будьмо чоловіками. Не стидаймося публічно признаватись у своїх перевагах! Як це прекрасно, коли я вмію сміливо сказати: «Панове, я геній!» — там, де недоречно скромний чоловік сказав би: «Панове, я тварюка».
Крім того, розумна людина завжди мудро вилазить наперед, тоді як людина скромна й церемонна сидить десь у сортирі, поки її щасливіший ближній, належно себе оцінивши, займає гідне себе становище в громадському житті. Церемонність — найгірша риса людської вдачі. Це шахрайство, прикрите плащем скромності, і саме для мене, людини з такими незмірними заслугами перед усією чеською літературою, політикою та громадським життям, було б ганьбою, було б злочином супроти чеського народу, якби я полишив його в непевності щодо того, геній я чи ні.
Тому я й тверджу навпростець: історії всього людства відома тільки одна особа, така універсально досконала, і це я. От візьміть, наприклад, будь-яке з моїх надзвичайно талановитих оповідань. Що ви побачите, гортаючи сторінку за сторінкою? Ви бачите, що кожне речення там має свій глибокий зміст, кожне слово стоїть на своєму місці, все в цілковитій згоді з дійсністю; коли я змальовую пейзаж, то ви бачите його перед собою, немов сфотографований, а дійові особи, яких я виводжу перед вами в майстерно зітканій фабулі, постають перед вашими очима, мов живі. Та й чеська мова в моїх літературних творах бездоганна, вона переважає чистотою навіть мову Кралицької біблії, і прочитати бодай рядок із моїх творів — це справжня насолода. Коли ви це зробите, то самі відчуєте, який чар вливається вам у душу, як вам стає тепло на серці, і ви з блаженною усмішкою носитимете мою книжку весь час при собі. Скільки разів я на власні очі бачив, як люди з досадою кидали газету, бо в ній не було нічого мого! Ба, навіть і сам я часто так чиню, бо й я належу до своїх шанувальників і нітрохи з цим не криюся. Кожен свій надрукований твір я доручаю прочитати мені вголос моїй дружині Ярмілі, наймилішій і найрозумнішій жінці в цілому світі, і за кожним реченням не можу стримати вигуку справедливого подиву: «От чудово, от прекрасно! Та й мудра ж голова в цього пана Ярослава Гашека!» Це я, звичайно, зауважую лиш мимохідь, бо це якраз знамените свідчення того, яке захоплення викликають мої літературні твори в читацьких колах, і я певен, що тисячі й тисячі людей роблять так із не меншим захватом, і їхній захват такий дорогий мені тому, що він струмить із сердець вельми інтелігентної маси, для якої я назавжди лишусь найславетнішим письменником світу. Я — живий доказ того, які брехливі інсинуації розповсюджують несумлінні критики, твердячи, ніби у нас нема жодного письменника світового значення.
А тепер я дам коротеньку оцінку своїй вдачі. У людини, що пише такі прекрасні твори, і душа мусить бути так само прекрасна. Тож під час наступних виборів до державної ради напевне з’явиться такий шанс, що я, будучи одноголосно обраний депутатом від котроїсь округи чи й кількох округ, нарешті врятую австрійський парламент від страшної ганьби; бо хіба ж це не ганьба, що в ньому й досі не засідає найблагородніша людина в усій австро-угорській монархії! Чи треба ще тлумачити, що під цією найблагороднішою людиною я маю на увазі себе? І, нарешті, я рішуче заявляю, що й ці рядки — одне з моїх великих, благородних діянь, бо що може бути прекраснішого, ніж коли людина цілком некорисливо піднесе когось на вершину слави? Цей розділ також розкриє очі багатьом людям, які, може, шукають у цій книжці, в цій великій історії збиранину пасквілів та обурливої критики численних громадських діячів. Бо коли ці рядки — пасквіль, то я вже й не знаю, що таке пасквіль!
