Ми повинні звернути увагу на наші посіви. Чому, в лихого дідька, одне поле засівають пшеницею, друге — житом, третє — вівсом, четверте — ячменем? Ви накажіть прикажчикам, нехай вони змішають усі сорти насіння і сіють так, щоб на одному полі колосся пшениці було поряд із колоссям жита, вівса та ячменю. Тим самим ми заощадимо площу і не повинні будемо одного дня жати лише овес, другого — тільки жито, третього — ячмінь, четвертого — пшеницю.

Ми заощадимо час, а взимку, коли в людей немає роботи в полі, вони будуть перебирати обмолочене зерно й кидати його на чотири купи, залежно від сорту зерна. Пізніше ми вживемо й інших заходів перестороги, наприклад, проти граду. Зерно ми будемо висівати під великими навісами або під полотняними тентами. На південній стороні посіємо какао й каву, а також будемо зрощувати пшоно та крупу. Господарство зараз дуже занедбане, але я сподіваюсь, що нашими спільними зусиллями ми його поставимо на ноги. Що стосується птахівництва, то й тут ми повинні зробити переворот. Курчат треба розводити великих, а тому необхідно схрещувати гусей з курми й уважно стежити за тим, щоб півні не жерли курчат, як кабани — поросят. Свині залюбки валяються в багні, і це відбивається на смаку їхнього м’яса. Тому надалі ви всіх поросят покриєте чорним лаком і за кілька днів висушите їх біля печей. Вони валяються в багні лише тому, що їм не подобається їхня світла барва, їм хочеться бути чорними, а як ви їх полакуєте, вони перестануть валятися в багнюці й будуть завжди веселими. Для корів ми збудуємо лазні, щоб вони нам давали більше молока, бо чим здоровіша корова, тим смачніше й молоко. Отже, любий пане управителю, ми повинні діяти свідомо. А тепер — бувайте здорові й подумайте про те, що я вам сказав.

Пан управитель відразу ж побіг топитися.

СТАНОВА РІЗНИЦЯ

Панський ключник Ніклес із панським управителем Пасером були щирі приятелі. Вони день у день сиділи вдвох у Тіски, у великій сільській корчмі, де їх вважали такою нерозлучною двійкою, що завжди кожне знало: всі витівки, які баламутили село, — то діло ключника Ніклеса і управителя Пасера. Ключник дуже любив управителя, та все ж їх розділяло щось таке тяжке, що часом воно наводило похмуру тінь на Ніклесове обличчя. І та прикрість була така нестерпна, що вкидала ключника в найсильніший гнів, на який лишень здатна була його лагідна душа. Бо щоразу, коли вони в Тісчиній корчмі сиділи й пили удвох, а під кінець утинали одну зі своїх веселих витівок, яка здебільшого полягала в тому, що вони вночі хапали на вулиці сільського сторожа й кидали його у воду, по селу гомоніли водно, що «вчора ключник Ніклес налигався як свиня, та й пан управитель були трохи веселенькі».

Хоч як було очевидно, що настрій в обох був такий самісінько веселий, бо й випили вони порівну, і випите впливало на їхні голови однаково, та що вдієш — голос народу промовляв так: «Ключник Ніклес налигався як свиня, та й пан управитель були трохи веселенькі».

Тож чи варто дивуватися, що ключник палко жадав у цьому ділі переміни, а тому, коли згадував, що кажуть на селі, робився здержливий, і, поки управитель випивав три склянки пива, він випивав одну, отож кінчалося тим, що управитель увіллє в себе тридцять склянок, а ключник — тільки десять. Тобто відношення становило 3:1, і такого дня вони вже не витівали нічого. Ніклес підтримував пана управителя під руку, тихий, задумливий, пан управитель горлав на все село, батькував корчмаря Тіску, а Ніклес поводився надзвичайно пристойно, але другого дня однаково чув, як Тіску питають, чи багато вони там учора випили, а Тіска відповідає:

— Та, знаєте, ключник налигався як свиня, ну, й пан управитель були трохи веселенькі.

Ніклес розумів, що в даному разі йдеться про велику станову різницю, що між ним і управителем пролягає справжня соціальна прірва — де ж би він, Ніклес, міг рівнятися з паном управителем! — проте помалу ним оволоділо палке бажання, щоб колись сказали таке:

— Еге, ключник був трохи веселенький, а пан управитель налигались як свиня.

Але бажання його не справджувалось. Як звикли люди казати, так і казали весь час — із пошани до пана управителя, хоч би ключник і зовсім мало випив. І коли вони вдвох із паном управителем, посидівши в корчмі з півгодини, вертались додому, до маєтку, то навіть від пана управителя Ніклес чув оте жорстоке слово, яке щоразу вкидало його в меланхолію:

— Правда, я сьогодні знов веселенький.

І врешті Ніклес пустився за водою, бо знав, що хоч обидва нап’ються однаково, то люди казатимуть, що він налигався як свиня, а пан управитель був веселенький. Хоч пан управитель ледве на ногах тримався, а він ішов поруч, як по ниточці, — однаково пан управитель буде тільки веселенький, а він неодмінно «налигався».

І от одного дня сталося так, що обидва були однакові — і пан управитель, і Ніклес. Обох уже підтинало, як кажуть у тих краях. Ключник пив цілковито усвідомлюючи, що все марно, а управитель — надто легковажно, певний своєї доброї репутації. Потім вони вийшли в село і, напівпритомні, схопили на майдані якогось чоловіка в мундирі й укинули його в ставок. То був один зі звичних жартів, за які пан управитель платив сільському сторожеві щовечора кухлем пива й сигарою. Кажуть, що від своєї долі ніхто не втече; не втекли й вони. То був не сільський сторож, а жандарм. Жандарм під час патрулювання; його захищає 81-й параграф карного кодексу, що недвозначно говорить про насильство над представниками влади, якого допускається кожен, хто здійме руку на службову особу.

З тої хвилини над головами обох зависла в’язниця. Такі справи розглядає окружний суд. Це вам уже не повітовий. Отож справа обох насильників розглядалась у Їчині, в окружному суді. Обидва вони виправдовувалися тим, що були п’яні, а за свідків виставили корчмаря, старосту, ще трьох хазяїнів із їхнього села, присутніх того вечора, коли кожен із двох випив свої тридцять склянок пива. Перший виступив як свідок корчмар Тіска.

— Ну, пане свідку, — спитав суддя, — скажіть нам, як воно було з паном Ніклесом. У якому стані він був, коли виходив із вашого закладу?

— Ласкавий пане і достойний суде, — поважно відповів Тіска. — Ніклес, ласкавий пане, Господом Богом присягаюся, налигався як свиня.

— А пан управитель Пасер, пане Тіско?

Корчмар увічливо поглянув на пана управителя і ревно промовив:

— Ласкавий пане і достойний суде, пан управитель були тоді веселенькі.

Так і записали. Потім виступила решта свідків; усі вони відповідали так само: «Ключник тоді налигався як свиня, а пан управитель були веселенькі».

Справа, таким чином, була яснісінька, і вирок складено відповідний. Пан управитель, оскільки він був усього лише «веселенький», дістав місяць, а п’яну свиню, тобто Ніклеса, відпустили на волю, бо він тоді не тямив, що робить. І ще одна річ утішила Ніклеса: після оголошення вироку пан управитель розпачливо вигукнув: «Господи, панове, таж і я тоді був як свиня!»

Але це вже нічого не змінило.

РЕКЛАМНА СЦЕНА

(Американська гумореска)

Однією з багатолюдних вулиць американського міста, назва якого не має для нас значення, надвечір, коли рух стає особливо жвавим, назустріч один одному йшли два чоловіки, приємні на вигляд, зі старанно поголеними обличчями.

Коли вони майже зіткнулися, добродій у сірому циліндрі спитав добродія у м’якому капелюсі:

— Пробачте, сер, чи не мав я честі коли-небудь зустрічатися з вами?

— Ні, сер, я вас не знаю, — відповів добродій у м’якому капелюсі.

— Це дивно! — голосно, щоб почули перехожі, вигукнув перший. — Отже, ви твердите, що ніколи мене не бачили?

— Ніколи, — здивовано повторив перший.