За повідомленнями офіційних газет, у поліцейському відділенні після того, як вивісили оголошення, запанувало велике пожвавлення. Кілька сот людей, що хотіли заробити тисячу крон, обіцяних тому, хто відшукає сліди вбивці, з ранку до вечора обтяжували поліцейський апарат. З департаменту поліції вийшов наказ: усі показання дбайливо записати й надіслати в департамент з тим, щоб на підставі перевірених поліцейських методів можна було встановити особу вбивці, комбінувати, збирати нитки й намотувати їх на один клубок, як поетично писали офіційні газети.

Велетенський будинок департаменту поліції не міг умістити всіх добровільних свідків, і господарча частина департаменту почала серйозно замислюватися над тим, що доведеться, мабуть, найняти додаткове приміщення.

Показання дбайливо записувались, і ввечері начальник поліції дістав пакет рясно списаного паперу. З усього цього начальник департаменту намагався зробити висновки, комбінувати, збирати нитки й намотувати їх на один клубок (я знову повторюю цю чудову фразу) — і з цього клубка плести панчохи вбивці, якого розшукують.

Поліцейський комісар Рейхель намагався прочитати своєму начальникові найважливіші показання, що надійшли з відділення.

Але це було нелегке завдання, бо між показаннями траплялися й такі, на розгляд яких потрібно було витратити кілька годин, а деякі зовсім не можна було розібрати.

— «Карел Вигналек, приватний службовець, повідомляє, — читав поліцейський комісар, — що підштанки такого ж кольору, які були на вбивці, він бачив за три дні до вбивства на одному незнайомому перехожому, що попросив у нього прикурити. З цього він робить висновок, що вбивця належить до бідних верств і, можливо, був знайомий з убитою старою жінкою, в якої позичив підштанки. Можливо, що під час передачі підштанків між ними виникла суперечка, яка закінчилася смертю старої».

Вацлав Хохлатий пише у своєму листі:

«Вельмишановний пане начальник департаменту поліції!

Убиту знав мій колишній товариш по службі в армії. Я служив у одинадцятому полку, і наш батальйон був переведений у Ровиці. Там лише гори, скелі й височини. У горах пасеться худоба. Головним чином корови, пане начальнику поліції. Мій знайомий, що знав убиту, в армії служив уже третій рік і мав дуже хорошу пам’ять.

Але він, маючи чин капрала, був невитриманий і міг за одне лише слово вбити людину. Тож я й подумав, якби він посварився з тією жінкою, то вбив би її напевне, бо якось він казав мені, що такі жінки йому не до вподоби. Він помер два роки тому природною смертю під час бійки».

«Допит бакалійника з Довгої вулиці Гофмайєра, який з’явився добровільно. Вбитої він не знав. У Карліні був за все життя лише двічі. Останнього разу був там, коли виникла пожежа на Кржижковій фабриці. Ось як це було. Опівдні, як завжди в неділю, він пішов до шинку грати в карти.

Він ніколи в житті не шахраював. Раптом з боку віадука лунає крик: „Пожежа!“ І справді! Не встиг він добігти до Кржижкової фабрики, як вона палала — аж любо подивитися! Потім підійшли війська й оточили вулицю. Відтоді він ніколи не був у Карліні й нічого не знає про вбивство. За марно витрачений час він вимагає п’ять крон».

— Я наказав його заарештувати, — зауважив поліцейський комісар і читав далі: — Віктор Безвага повідомляє:

«Я бачив молоток, виставлений у поліцейському департаменті. Як фахівець-коваль можу заприсягтися, що той молоток не ковальський, і цим самим я відхиляю підозру, яка могла впасти на наш цех. Разом з тим прошу прискорити затвердження статуту освітнього товариства ковалів, який було надіслано на ваш розгляд десять років тому і який ще й досі не затверджений з причини невідкладних справ по вбивствах».

— Ось тут, прошу пробачення, записано показання одного прикажчика, який багато років працював у Карліні. Він сказав, що Карлін належить до міст, де злочин сумісний з чесністю. За ці слова я заарештував його.

Важливим є допит пані Крафтової, удови повітового начальника. Вона свідчить:

«На мою думку, вбивця — не чоловічої статі. Мені здається, що вбивство вчинила особа жіночої статі, жінка, нещаслива в шлюбі, яка не бачила іншого виходу для себе, окрім шибениці.

У мене немає прямої підозри, але все ж таки Анна Тржехова, яка мешкає поряд з нами й виливає брудну воду в раковину, здається мені, може зробити все що завгодно. Останніми днями вона ходить замислена, а в той вечір, коли сталося вбивство, вона повернула мені борг у десять крон, хоча вдень, коли я просила повернути гроші, вона відповіла мені брутальною лайкою. Сума в десять крон збігається із сумою, означеною в поліцейському повідомленні».

— Я наказав заарештувати Анну Тржехову, — сказав поліцейський комісар.

— Добре зробили, — відповів начальник департаменту і схопився за голову. — Читайте далі!

— Ось перед нами протокол якогось Мирослава Гофріхтера, який прийшов зі свідками, щоб довести своє алібі. Він заявив, що стару не вбивав, і почав вимагати тисячу крон за те, що скерував поліцію на правильний слід, довівши свою непричетність до вбивства.

Далі йде протокол допиту добровільного свідка Матоушека. Він вважає, що стара покінчила життя самогубством.

— Можливо, що й так, — сказав начальник департаменту, збуджено ходячи по кімнаті.

— Далі йде лист дзвонаря костьолу святого Криштофа. Він вимагає тисячу крон за те, що має підозру на одного члена їхньої організації, який уже два місяці не платить внесків.

«Звертаю увагу на підозрілий зв’язок убивства з останнім отруєнням, — пише чиновник Миржинога. — Необхідно встановити, чи не був куплений цей молоток у якійсь крамниці, де продається ціанистий калій. Чи не помітили на молотку слідів ціанистого калію, чи справді молоток зроблений з чистого заліза без різних домішок? Вважаю за необхідне звернути вашу увагу на цю важливу обставину, бо вона поведе безпосередньо по слідах убивці».

Начальник департаменту стукнув себе по лобі й вигукнув:

— Цей чоловік має рацію! Одразу видно, що він чиновник. Місцевий комісар може взяти приклад з цього листа. Необхідно зараз же зробити хімічне дослідження молотка.

На цьому в той день слідство закінчилося на превелике задоволення всіх службовців департаменту. Передусім натрапили на сліди кількох людей, які не вчинили вбивства, і кількох, які могли його вчинити. Потім допитали кількох чоловік, про яких говорили, що вони скуповують крадені речі, і дослідили зв’язок між молотком і ціанистим калієм. Нарешті, подзвонили в Богніци й запитали, чи не впіймали там убивцю.

Відповідь надійшла негайно: «Ні, не впіймали».

— Ми також іще не впіймали, — підкреслив начальник департаменту глибокодумно.

А комісар після тривалих розшуків знайшов ще один лист:

«Вельмишановна президіє департаменту поліції! Звертаю вашу увагу на чорнильні олівці. Ізолюйте всіх, у кого є чорнильні олівці. Це по-перше. По-друге, заарештуйте всіх, хто не причетний до вбивства, і таким чином ви ізолюєте вбивцю. Потім уже ви його спіймаєте легко. Цей випадок можна порівняти із задачею, як найлегше й найшвидше зловити шістьох левів: зловіте їх десять, а чотири відпустіть на волю…»

На підставі цього останнього листа поліцейський департамент склав план своїх посилених розшуків.

ЯК Я ТОРГУВАВ СОБАКАМИ

Я здавна любив усяких тварин. У дитинстві я приносив додому мишей, одного разу навіть бавився з дохлою кішкою цілий день, не пішовши до школи.

Мене цікавили також плазуни. Якось я спіймав у лісовій скелі гадюку і хотів був однести її у постіль тітці Анні, яку я не любив. На щастя, мене зустрів лісник і, встановивши, що ця змія отруйна, вбив її і відніс, щоб дістати винагороду. З вісімнадцяти до двадцяти чотирьох років я цікавився великими тваринами — мене захоплювали верблюди та слони всіх видів.