Я зніяковіла. Потім намацала в кишені некролог і збентежено видушила з себе:

— Вибачте, п’яницею з пухкими руками.

— Звідки родом?

— Мидловари, район Глубока.

— Коли народилась?

— У тисяча вісімсот вісімдесят третьому.

І тут мене поглинуло море вічності.

Книжка видатного чеського гумориста й сатирика Ярослава Гашека (1883–1923), яку пропонуємо нинішньому українському читачеві, є унікальною з-поміж численних дотеперішніх видань, котрі побачили світ упродовж майже століття, відколи на наших теренах появилась у Києві власноручно підготовлена до друку автором, який мешкав на вулиці Володимирській, повість про пригоди свого невгамовного вояка Швейка.

Московські радянські видавці в передмовах до багатотомників Я. Гашека пишалися, що загальні наклади видань його творів сягають майже десяти мільйонів примірників на вісімнадцяти мовах братніх народів СРСР. (Залишимо в дужках неприємне для них запитання, чи так само тріумфально виходили книжки Гашека мовами кримсько-татарського, чеченського, інгуського, литовського, латвійського, естонського й інших «братніх» народів у степах Казахстану, на Печорі й Колимі, в сибірській тайзі, куди їх регулярно й масово запроторювали?) Отже, не все так просто й урочисто було з популяризацією світової сатирично-гумористичної класики, хоча, звичайно, колишні мільйонні наклади не можуть не вразити свідомості нинішнього обивателя, котрий, либонь, і не здогадується, що тепер ось цю тисячу примірників Гашека українською мовою доводиться видавати за такими скаженими цінами на папір і поліграфію, що, зачувши про них, навіть і сам невтомний у жартах празький чарівник сміху залився б сльозами.

Проте облишимо цю феєричну тему як безнадійний закид політикам до наступних виборів, а повернімося до гумористичних перлин нещасливого в житті, але ощасливленого посмертною славою літератора, котрий, хоча ніколи й не мав власного письмового стола й навіть маленької власної квартири, але написане ним «на коліні» в гостях чи за кухлем пива у празькій забігайлівці ось уже ціле століття чарує світ.

Ця книжка відрізняється від усіх попередніх тим, що в ній уперше зібрані з достатньою повнотою найкращі зразки його малої сатирично-гумористичної прози, котру наш читач у такій «концентрації» ще жодного разу не тримав у руках. Річ у тім, що окремі київські видання Гашека були переважно вельми куцими за кількістю вміщених творів, а в єдиному солідному двотомнику, що вийшов у «Дніпрі» до 100-річчя від дня народження письменника, було не дуже доладно перемішано стільки різнорідного матеріалу (почасти й такого, що жодного стосунку до сатири та гумору не мав), що справжні шедеври веселого жанру губилися серед його численних мандрівних замальовок, нарисів чи напрочуд «безкомпромісної» публіцистики часів горезвісного «комісарування» у похідних друкарнях Червоної армії.

Взагалі проблема укладання вибраних творів Гашека — задавнений головний біль упорядників: і тих, які вперто дотримувалися хронологічних засад, і тих, які хотіли бачити в Гашекові не чеського національного генія, а передовсім свіжоспеченого на пекельно-гарячій московській пательні заблуканого інтернаціоналіста, котрого невдовзі по кривавій російській вакханалії відрядили шпигувати на рідних теренах задля перетворення солодкої ленінської казки на реальну сталінську бувальщину. Слава Богу, не вийшло з Гашека ні Ріхарда Зорге, ні Кіма Філбі. Вийшов автор геніального «Швейка», а ще — безпрецедентної пародійної історії створеної ним самим «партії поміркованого прогресу в межах закону» і багатьох шедеврів малої сатирично-гумористичної прози.

Подані в цій книзі твори засвідчують, яким унікальним хистом володів цей великий мандрівник, богемник, містифікатор, артист, а головне — незрівнянний знавець секретів комізму, чарівник короткої дотепної оповідки.

На жаль, нам поки що не все вдалося відшукати для здійснення зовсім нових перекладів досі не виданих в Україні творів Гашека. Сподіватимемося, що це лише початок, який дасть змогу в майбутньому докладніше домалювати портрет цього фантастично талановитого, винятково щирого, небувало працьовитого й вічно молодого чеха (помер у 39 років!), вірного сина свого прекрасного «голубиного народу», як назвав його один із великих його будителів від двохсотлітнього підневільного животіння. Ярослав Гашек і своїм життям, і своєю творчістю показав, що його народ невичерпний талантами, непохитний мужністю, безстрашний у смертельному протистоянні. Письменників такого народу має читати кожен свідомий українець у часи незавершеної боротьби за власне велике, Богом дане історичне майбутнє.

Моя сповідь. — «Ческе слово» (вечірній випуск), 28.01.1921.

Стор. 5. «28 жовтня» — празька газета, що виходила у 1920–1923 рр. За редакцією Модрачека (1871–1960) і Гудця (1873–1957), ініціаторів публічного паплюження Гашека після його повернення на батьківщину.

Стор. 6. …прелатом у премонстрантів… — тобто володарем одного з найвищих титулів католицького духовенства. Премонстранти — духовний католицький орден привілейованої частини духовенства; заснований у XII ст.

Стор. 7. «Науковий словник» Отто — чеська енциклопедія, котру видавав Отто в 1888–1908 рр. і яка доповнювалася в 1930–1940 рр.

Князь Тун-Гогенштейн Франтішек Антонін (1847–1916) — австрійський державний діяч; у роки 1889–1896 і 1911–1915 — намісник Чехії, в 1898–1899 рр. — прем’єр-міністр Австрії.

Стор. 8. …ту дівчину… вбив не Гільзер, а я. Йдеться про резонансний процес у справі єврея Леопольда Гільзера із закарпатського містечка Польна, котрого звинувачували у вбивстві Анежки Грузової, скоєному нібито з ритуальною метою (1899–1900 рр.).

Стор. 9. Партія прогресивних соціалістів — нечисленна партія правого спрямування, очолювана Модрачеком і Гудцем. Проіснувала чотири роки (1919–1923).

Повість про портрет імператора Франца-Йосифа. — «Чехослован», 17.07.1916.

У зв’язку публікацією цього оповідання Гашека було звинувачено військовим судом австро-угорської армії в «образі Величності» і він мав бути суворо покараний. Гашек уник покарання, оскільки перебував за межами Австро-Угорщини.

Стор. 11. «Народна політіка» («Національна політика») — празька газета; виходила в 1883–1945 рр.;

«Глас народа» («Голос нації») — тижневик партії старочехів, який видавав Й. Є. Баштірж.

Стор. 15. Кустоцца. — 24.06.1866 р. під Кустоцею (Ломбардія) австрійські війська завдали поразки італійській армії.

Ківер піхотинця Трунця. — «Карікатури», 12.10.1909.

При публікації частина тексту була вилучена цензурою. Пізніше текст було відновлено за редакційними відбитками шпальт.

Жертва вуличної лотереї. — «Вілімкув гуморістіцкі календарж» («Гумористичний календар Вілімека»), Прага, Й. Р. Вілімек, 1915.

Стор. 24. …дасть на «Матицю» — тут імовірно йдеться про «Матіца ческа», чеське патріотичне товариство, котре ставило своїм завданням розвиток чеської національної культури; засноване в 1831 р.

Доісторична мавпа. — «Гуморістіцке лісти», 24.01.1911.

Непристойні календарі. — «Карікатури», 11.01.1910.

Стор. 34. Австрійський Катон (Катон Старший, Марк Порцій; 234–149 до н.е.) — римський полководець і державний діяч, його ім’я стало символом непримиренності до будь-яких порушень законів і моралі.

Стор. 35. Троїстий союз — військово-політичний союз Німеччини, Австро-Угорщини й Італії (1882 р.).

Трієст — великий торговельний порт на північному сході Італії. Трієнт — (нині — Тренто) — місто на півночі Італії. Вигідне географічне розташування цих міст на перетині торговельних шляхів і досить розвинена промисловість робили їх постійним об’єктом загарбницьких зазіхань різних держав. За Сен-Жерменським договором 1919 р. обидва міста відійшли до Італії.