З таким матеріалом уже можна працювати. А яка це насолода спостерігати трепет цих бідолах, коли їх викликають до суду і допитують з усією суворістю та докладністю!
А чого тільки Камейка не натерпівся від цих Шафранеків! Деяких з них треба було силою тягти, чи, говорячи офіційною мовою, приводити під конвоєм. Саме так було з Алоїзом, Беноном, Артуром, Вілемом, Карлом і Антоніном Шафранеками, а також з Філоменою Шафранек (ця стара жінка страшенно ревла, коли по неї о шостій годині ранку прийшли жандарми). Двом Шафранекам — Міхалу й Богуславу — це коштувало посади, бо поліцейські прийшли по них прямо на службу, а наймача це дуже вразило.
Але все це дурниці — треба ж було дотримуватися юридичної процедури.
Після цього пан Камейка в адресній книзі виявив двадцятьох Шафранеків у Пльзні. В Клатових їх було десятеро.
Одне слово, судовим установам усієї Чехії було що робити з тими Шафранеками. У Младій Болеславі допитали чотирьох, у Коліні — вісьмох, у Горжицях — одного.
— У Високому Миті немає жодного Шафранека, — констатував пан Камейка. А одного дня, прийшовши додому, він переможно сказав дружині: — У Пешті їх аж восьмеро!
Цих Шафранеків допитували в місцевих судах, а пан Камейка потирав руки:
— Щоб мене чорти вхопили, коли я не доведу цієї справи до успішного кінця!
За літо в окружному суді було заведено шістсот двадцять дев’ять нових папок, і для літери «Ш» довелося поставити нову шафу і найняти ще одного писаря. Восени пан Камейка перекинувся на Моравію…
— Не можна втрачати ані хвилини, — казав він своїм підлеглим. — Зараз ми візьмемося за Брно, потім — за Оломоуц, а далі все піде наче по маслу. Один за одним переберемо окружні суди, а потім опрацюємо Силезію. О панове, з судовим апаратом можна зробити що завгодно!
І незабаром під літерою «Ш» в реєстратурі додалося ще п’ятсот шістдесят шість справ. Писарям снилися лише Шафранеки.
Одного дня пан Камейка промовив з виглядом переможця:
— Тепер візьмемося за Відень. Звернемося по допомогу до поліції. Треба берегти кожну хвилину. Телеграфуйте у Відень, чи немає там Шафранеків?
Шафранеки знайшлися. Віденська поліція привела до празького окружного суду одного Шафранека, одного Шаффранека і одного Шафрана.
З волі небес усі вони були шановними комерсантами і не знали, про що й думати, коли їх схопили вночі й на другий день відвезли в Прагу. Про це вам, мабуть, відомо, бо в парламенті було зроблено запит про цей випадок.
Пан Камейка сяяв:
— Усе йде як по маслу, — говорив він, — ось побачите, я таки розшукаю спадкоємців Франтішека Шафранека. Тепер звернемося по допомогу ще в консульства.
У Німеччині знайшлося триста чотирнадцять Шафранеків, у Франції — двоє, в Англії — дев’ять, у Росії — тринадцять, у Туреччині виявили одного Шафранекбея, в Іспанії — жодного, зате в Америці — аж вісімнадцять. Із Австралії відповідь не надійшла, з Пекіна прийшла відповідь, що таких імен там немає.
— Панове, — радісно звернувся пан Камейка до свої підлеглих, — справа починає вияснятися. Побачите, не мине й двох років, як ми відшукаємо спадкоємців. Але ми не повинні послаблювати нашу увагу до цієї справи. Треба знову писати до судів, розслідувати, шукати, не заспокоюючись ні на хвилину. Витрати становлять лише одинадцять тисяч крон — це справжня дурниця в порівнянні з важливістю такої юридичної процедури.
І розшуки тривали. Але одного разу пан Камейка прийшов у канцелярію в дуже врочистому настрої і сказав писареві Шміду:
— Зареєструйте, прошу вас, мою претензію на спадщину Франтішека Шафранека. Не смійтеся, прошу вас, ні, я не збожеволів, панове. Будьте ласкаві, зробіть мені допит за всіма правилами. Моє ім’я? Відповідаю: Ян Камейка. Чи був я в родинних стосунках із покійним Франтішеком Шафранеком? Відповідаю, панове: був. Я бачу, ви здивовані. Так, панове, нарешті ми досягли жаданої мети. Дівоче прізвище моєї матері — Шафранек. Учора я це з’ясував, переглянувши наші родинні документи. У неї був брат Франтішек Шафранек, який жив в Унетіцах. Цей брат був набагато молодший від неї і працював пічником. Він і є покійний Франтішек Шафранек, який залишив спадщину. Я претендую на цю спадщину і прошу завести протокол.
Минуло ще п’ять років, поки були виконані деякі дрібні формальності, і через тих п’ять років пан Камейка заволодів спадщиною. З державного депозиту йому було виплачено цих сім гелерів, які він дав позолотити і аж до смерті носив у вигляді брелока до годинника.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ КРИМІНАЛЬНОГО РОМАНУ
«Джузеппе Боро приїхав у Трієст. Через те що в нього не було грошей на прожиток, він видав себе перед хазяїном готелю Бітгорнело, у якого була гарна дочка Лючія, за графа Оларіха фон Айзенфельса. Ця дівчина закохується в удаваного графа, але Джузеппе Боро помітив у місті моряк Лоренцо, який знав одну таємницю із життя Боро, а саме що Боро колись убив у Римі спокусника своєї сестри і його трьох спільників. Джузеппе Боро з переляку розповідає про все Бітгорнело, з яким за склянкою вина укладає братерський союз. Обидва заприсягаються отруїти Лоренцо, і це їм вдається, коли вони залучають до цієї справи Лючію. Труп Лоренцо вони ховають у мішок і вночі виносять за місто в гори, щоб скинути його в якусь прірву. І ось вони вже стоять над тією прірвою, але в цей час їх помічає жандарм. Лючія рятує їх, влучивши кинджалом у серце жандарма саме в ту хвилину, коли він зіскочив із сідла, щоб подивитися, що тут коїться. Трупи Лоренцо і жандарма кидають у прірву, але тут заіржав покинутий кінь і поряд почувся кінський тупіт — з’явився ще один жандарм. Його пострілом із пістолета вбиває Джузеппе Боро, і всі вони спокійно повертаються додому».
— Продовження в мене ще немає, пане видавець.
Молодик, що сидів навпроти видавця кримінальних романів Томса, сумно подивився у вічі цьому добрякові, коли той вигукнув:
— Це вже переходить усі межі, пане Крамський. Що буде далі, куди ви дінете ці трупи? Ваші люди повинні були там залишитись, тому що постріл приверне увагу ще одного жандармського патруля, виникне страшний бій; як я собі уявляю, завариться каша, розумієте, юначе? Між іншим, ви необережно поводитеся з вогнепальною зброєю. Стріляєте вночі, коли приносите труп, щоб скинути його зі скелі і коли вже ви вбили одного жандарма. Це помилка, велика помилка. Коли ваша Лючія добре володіє кинджалом, то чому б не заколоти й другого жандарма?
Пан Томе підвівся і, спираючись на стіл, з хвилюванням вигукнув:
— Чому ви, я ще раз питаю вас, не вбили того другого жандарма також кинджалом? Могли б йому також устромити кинджал прямо в серце — і кінець комедії. Зрозуміло, ви не йдете за старим шаблоном. Ох, що то тепер за молодь! Ви знали покійного Хорвата? О, той умів поводитися з кинджалом! Він орудував ним з 1900-го аж до 1905 року; це було в Німеччині; він діяв тільки кинджалом і отрутою. Стрілянина вночі створює шум, і коли ви й далі будете так писати, то я не знаю, як ви з цього виплутаєтесь. Ви опинитесь у неприємному становищі. Кажу вам як батько, ви дуже кмітливий і, я вважаю, не все ще втрачено. Треба використати слушний час і тікати. Розумієте, після того, що сталося, повертатися до міста неможливо. Треба шукати якийсь вихід. Починайте з розбійництва: вбивайте жінок і дітей. Лючію ув’язніть, а потім визволіть, і головне — доберіться до міста, в якому ув’язнена Лючія, і вбийте стражника. Для цього раджу вам використати гумовий кийок, а не револьвер, тому що знову влипнете: постріл сполохає всіх.
— Запевняю вас, що не буду більше стріляти, — відповів молодик. — Дякую вам за пораду. Скажіть, а отруту я можу вживати? Яка отрута вбиває, не залишаючи слідів?
— Одразу видно, що у вас іще немає такого досвіду, як у покійного Хорвата. Кожна отрута залишає сліди, що виявляються при розтині трупа. Що ж, хай розтинають і знаходять, ну, скажімо, стрихнін. З отрутою працюйте обережно. Багатих родичів, скажімо, можна труїти поступово, — це ефектніше виглядає. Знайте, що, коли вб’єте стражника і все обійдеться гаразд, ви не повинні забувати, що наша епоха потребує пограбування банків. Службовців можна усипити хлороформом або кураре, непомітно ввівши його їм у кров. Важкі сталеві сейфи можна підривати динамітом. А потім можете використати револьвер — тут револьвер на місці, браунінг — чудова річ. Добре також учинити напад на поїзд.
