— Ми і раніше неодноразово ставали свідками того, як вампіри виявляють захисну поведінку, коли їм хочеться затулити від когось свою здобич або захистити партнера. Але в якийсь момент інші інстинкти — мисливський або харчувальний — брали гору над захисним. Та захисний інстинкт Метью щодо Діани ставав дедалі потужнішим, — пояснила Міріам. — А потім він поводився як птах, що намагається відвернути чиюсь увагу від своєї обраниці: розпускати пір’я, шугати і каменем кидатися униз.

— У даному випадку йдеться про захист майбутніх дітей, — сказав Маркус своєму батьку. — Бо ніщо інше не зможе змусити хижака йти на такі крайнощі.

— Емілі має рацію. Вампіри та відьми є надто різними. Ми з Діаною не можемо мати дітей, — різко кинув Метью, впритул поглянувши на Маркуса.

— Цього ми не знаємо. Принаймні достеменно. Візьмімо, наприклад, лопатоногих жаб. — Маркус сперся ліктями об стіл і, переплівши пальці, дзвінко ними хруснув.

— Лопатонога жаба? — спитала Сара, беручи в руки малюнок хімічного вінчання і мимоволі загинаючи край аркуша. — Стривайте. Ким є Діана на цьому зображенні — левицею, жабою чи королевою?

— Вона — королева. Можливо, і єдиноріг. — Маркус обережно забрав аркуш із рук моєї тітки і знову повернувся до теми земноводних. — За певних обставин самець лопатоногої жаби може спаруватися з представницею іншого, хоча й не зовсім несхожого виду жаб. Їхнє потомство вигідно вирізняється новими властивостями, які допомагають йому вижити.

— Вампіри та відьми — не лопатоногі жаби, Маркусе, — холодно відказав Метью. — І не всі зміни є позитивними.

— Ну чому ти такий впертий? — роздратовано спитала його Міріам. — Перехресне схрещування справді є наступним еволюційним кроком.

— Генетичні суперкомбінації — на кшталт тих, що трапилися б тоді, коли у відьми з вампіром з’явилися діти — спричиняють прискорення еволюційного розвитку. Всі види здійснюють подібні стрибки. Ми зараз просто переповідаємо тобі результати твоїх же досліджень, Метью, — винувато мовив Маркус.

— Ви обидва нехтуєте високою смертністю, пов’язаною з генетичними суперкомбінаціями. І якщо ви гадаєте, що ми з Діаною підемо на ризик і ставитимемо небезпечні експерименти, то ви глибоко помиляєтеся, — відказав Метью тихо, але в його голосі чулася неприхована погроза.

— Оскільки Діана є химерою, та ще й з четвертою групою крові та негативним резус-фактором, вона, можливо, матиме меншу схильність до відторгнення наполовину вампірського плоду. Вона — універсальний реципієнт крові й уже встигла увібрати в своє тіло чужі ДНК. Як і у лопатоногих жаб, інстинкт виживання міг привести її саме до тебе.

— Це притягнуте за вуха припущення, Маркусе.

— Діана — інакша, Метью. Вона не така, як інші відьми. — Маркус швидко зиркнув на мене, а потім повернувся поглядом до Метью. — Ти ще не бачив результатів аналізу її мітохондріальних ДНК.

Метью швидко погортав сторінки. І з шумом випустив із легенів повітря.

Аркуш був вкритий яскравими кольоровими обручами. Нагорі Міріам червоним чорнилом написала: «Невідомий клан». Цей напис супроводжувався значком, що скидався на розташоване під кутом зворотне Е з довгим хвостиком. Метью швидко окинув поглядом сторінку, потім іще одну.

— Я знала, що ти поставиш під сумнів результати досліджень, і тому взяла з собою порівнянні дані, — тихо проговорила Міріам.

— А що таке клан? — спитала я, прискіпливо видивляючись в обличчі Метью ознаки того, що він зараз відчував.

— Генетичний родовід. За допомогою мітохондріальної ДНК відьми ми можемо прослідкувати її походження аж до однієї з чотирьох жінок, які були жіночими предками кожної дослідженої нами відьми.

— Всіх, окрім тебе, — мовила Міріам, звертаючись до мене. — Ви з Сарою не походите від жодної з них.

— А що ж це означає? — спитала я, торкнувшись зворотного Е.

— Це древній гліф, тобто символічний знак, що означає heh, тобто цифру «п’ять» на івриті, — пояснив Метью, а потім обернувся до Міріам і спитав у неї: — Скільки йому років?

Міріам трохи завагалася з відповіддю, а потім сказала, ретельно підбираючи слова:

— Клан Гег — дуже старий, хоч яку б теорію мітохондріального годинника не обрати.

— Старіший за клан Ґімель? — спитав Метью, називаючи слово на івриті, що означало цифру «три».

— Так, — підтвердила Міріам, дещо завагавшись. — А для відповіді на твоє наступне запитання є дві можливості. Перша: п’ятий клан може просто являти собою іще одну спадкову лінію від МТ-Ліліт, тобто мітохондріальної Ліліт.

Сара була розтулила рота, щоб поставити запитання, але я зупинила її, похитавши головою.

— Друга можливість: п’ятий клан може походити від сестри МТ-Ліліт — тоді Діана виявиться нащадком матері клану, але не відьмацьким аналогом МТ-Єви. У будь-якому випадку цілком можливо, що коли у Діани не буде потомства, то п’ятий клан припинить існування в цьому ж поколінні.

Я посунула Метью коричневий конверт, залишений моєю матір’ю.

— Ти не міг би намалювати рисунок? — Без допоміжних візуальних засобів ніхто в кімнаті в ньому б не розібрався.

Рука Метью швидко забігала по аркушу, накреслюючи дві розлогі діаграми. Одна скидалася на змію, друга ж розгалужувалася як таблиця результатів спортивного турніру. Метью вказав на змію.

— Є сім відомих дочок мітохондріальної Єви, скорочено — МТ-Єва. Науковці вважають їх найдавнішими спільними нащадками по материнській лінії кожної людини західноєвропейського походження. Кожна жінка в протоколі ДНК в конкретний момент історії і в конкретному регіоні планети. Втім, колись у них був спільний предок жіночої статі.

— І в даному випадку це — МТ-Єва.

— Так, — підтвердив Метью, вказавши на «спортивну» таблицю.

— Ось що ми виявили стосовно нащадків відьом по материнській лінії. Існує чотири лінії спадкової спорідненості. Ми пронумерували їх у тому порядку, в якому виявили, хоча жінка, що стала матір’ю клану Алеф, тобто першого клану, жила пізніше за інших.

— А що конкретно означає пізніше за інших? — поцікавилася Емілі.

— Це означає, що Алеф жила приблизно сім тисяч років тому.

— Сім тисяч років тому? — ошелешено повторила Сара. — Але ж Бішопи можуть прослідкувати своїх предків по жіночій лінії лише до тисяча шістсот сімнадцятого року.

— Ґімель жила приблизно сорок тисяч років тому, — похмуро мовив Метью. — Тому якщо Міріам має рацію, і клан Гег древніший, то твій родовід істотно виходить навіть за цю часову межу.

— Ні фіга собі! — вихопилося в Сари. — А хто ж така Ліліт?

— Перша відьма. — Я підсунула ближче діаграми, що їх накреслив Метью, пригадавши його таємничу відповідь в Оксфорді на моє запитання, чи не шукає він, часом, першого вампіра. — Або принаймні перша відьма, яку сучасні відьми можуть проголосити своїм предком по материнській лінії.

— Маркус шанує творчість прерафаелітів, а Міріам добре знається на міфології. Це вони вибрали ім’я Ліліт, — пояснив Метью.

— Прерафаеліти любили Ліліт. Данте Габріель Россетті описував її як відьму, яку Адам покохав іще до Єви, — замріяно мовив Маркус і процитував: «Пронизали його твої чари, і схилилась горда голова. А пасмо золоте йому здушило серце».

— Це — «Пісня пісень», — зауважив Метью. — «Ти поранила серце моє, сестро моя, дружино моя, ти поранила серце одним своїм оком, одним своїм пасмом».

— Алхіміки захоплювалися цим пасажем, — стиха мовила я, хитаючи головою. — Він є також і в «Аврорі Консургенс».

— Інші розповіді про Ліліт зовсім не такі палкі й захопливі, — стримано мовила Міріам, повертаючи нас до теми розмови. — У древніх оповідях вона постає як нічне створіння, богиня вітру й місяця, а також подруга Самаеля, ангела смерті.

— А у богині місяця та ангела смерті були діти? — спитала Сара, кинувши на нас пронизливий погляд. Знову виникли моторошні аналогії між древніми оповідями, алхімічними текстами та моїми стосунками з вампіром.

— Так. — Метью висмикнув у мене з рук результати аналізів і склав їх в акуратний стос.