— Відьми допомогли тим звірам спіймати батька. А коли він потрапив до рук нацистів, то на ньому ставили експерименти: скільки шкоди може витримати тіло вампіра і при цьому не померти. Закляття, яке наклали відьми, не дали нам змоги розшукати і звільнити його.

— Вони не змогли знищити його тіло, але їм вдалося знищити його душу, — хрипко кинув Метью. — Господи, Болдвіне, вони можуть зробити з Діаною те саме.

Якщо відьми завдадуть їй фізичної шкоди, Метью знав, що вона видужає. Але якщо відьми зламають її дух, то вона вже ніколи не буде такою, як була. «Можливо, Діана вже ніколи не буде отим впертим та свавільним створінням» — з болем подумав Метью і заплющив очі.

— Ну то як?! — гаркнув Болдвін і, кинувши брата на підлогу, напосів на нього.

Мідний чайник завбільшки з величенький барабан із хряскотом гепнувся об стіну. Брати рвучко попідскакували на ноги.

Неподалік стояла Марта, взявши руки в пухкі боки, і свердлила їх лютим поглядом.

— Вона — його дружина, — кинула Марта Болдвіну.

— Невже ти спарувався з нею?! — гаркнув Болдвін, не вірячи почутому.

— Тепер Діана — частина нашої родини, — відповіла йому Ізабо. — Ми з Мартою прийняли її. І ти мусиш зробити так само.

— Ніколи, — відрізав Болдвін. — Відьма ніколи не стане де Клермон і ніколи вона не буде бажаною в цьому домі. Парування — потужний інстинкт, але проти смерті він не встоїть. Якщо цю жінку з роду Бішопів не вб’ють відьми, це зроблю я.

Метью кинувся на брата і вп’явся йому в горло. Почувся хруст розідраної плоті. Болдвін відсахнувся і вхопився за шию.

— Ти вкусив мене!

— Іще раз почую від тебе погрозу своїй дружині — і ти не такого дочекаєшся! — відказав Метью, важко дихаючи і проштрикуючи брата шаленим поглядом.

— Годі вам! — гаркнула Ізабо. Спантеличені брати замовкли. — Я вже втратила свого чоловіка, доньку і двох синів. Я не дозволю вам гризти один одному горлянки! Я не дозволю відьмам забирати будь-кого з мого дому без мого дозволу. — Останні слова Ізабо промовила зловісним шепотом. — І я не збираюся стояти і марно сперечатися тут, коли дружина мого сина перебуває в руках у ворогів.

— Тисяча дев’ятсот сорок четвертого року ти наполягав, що боротьба з відьмами нічого не дасть. А тепер поглянь на себе! — кинув Болдвін, вирячившись на свого брата.

— Тепер інша ситуація, — відказав Метью з притиском.

— Авжеж, звісно, що інша, це я тобі гарантую. Ми наражаємося на ризик, що Конгрегація втрутиться в наші родинні справи лише тому, що ти, бач, ускочив у ліжко з відьмою.

— В ті часи рішення розпочинати відкриту ворожнечу з відьмами залежало не від тебе, а від твого батька. І він недвозначно заборонив продовжувати цю всесвітню війну. — Ізабо стала позаду Болдвіна і почекала, поки він до неї не обернувся. — Тому не втручайся. Повноваження карати за таку жорстокість покладені на владні органи звичайних людей.

Болдвін скривився.

— Як я пам’ятаю, справу помсти ти взяла у свої руки, Ізабо. Скількома нацистами ти пообідала, перш ніж вдовольнилася? — Казати таке було неприпустимо, але Болдвін розлютився так, що не тримався звичних рамок.

— Що ж стосується Діани, — спокійно сказала Ізабо, як нічого не чула, — то якби твій батько був живий, Люцію Сігеріку Бенуа Крістофе Болдвіне де Клермон, то він би тепер розшукував її — відьма вона чи ні. Йому було б соромно за тебе, якби він побачив, як ти тут зводиш із братом давні рахунки. — Кожне з імен, які Філіп впродовж багатьох років дав своєму сину, тепер дзвеніло як гучний ляпас, і Болдвін аж головою тіпав, коли Ізабо промовляла їх.

Він повільно видихнув крізь ніс.

— Дякую тобі за пораду, Ізабо, і за урок історії. Тепер я вже остаточно прийняв рішення. Метью не буде розважатися з цією дівчиною. Крапка. Кінець дискусії. — Відчувши, як у нього поліпшується настрій після цього акту підтвердження верховної влади, Болдвін повернувся, щоб піти.

— Тепер ти не залишаєш мені вибору.

Слова Метью змусили Болдвіна заклякнути на півдорозі.

— Вибору? — зневажливо пирхнув він. — Будеш робити те, що я тобі казатиму.

— Може, я й не глава родини, але це вже не родинна справа, — сказав Метью, нарешті збагнувши сенс попереднього зауваження Ізабо.

— Чудово, — знизав плечима Болдвін. — Можеш розпочинати свій нікчемний хрестовий похід. Шукай свою відьму. Візьми з собою Марту, бо вона, здається, не менш зачарована твоєю відьмою, аніж ти. Якщо вам обом так хочеться чіплятися до відьом і чекати, поки Конгрегація обрушиться на ваші голови, то це ваші проблеми. Щоб захистити родину, я зрікаюся вас.

Він уже наближався до дверей, коли його молодший брат виклав свій козир.

— Я звільняю де Клермонів від обов’язку давати притулок Діані Бішоп і захищати її. Тепер її безпекою опікуватиметься орден лицарів Лазаря, як ми часто робили в минулому, захищаючи тих, хто потребує допомоги.

Ізабо відвернулася, щоб приховати вираз гордості за свого сина.

— Ти, напевне, пожартував, — просичав Болдвін. — Якщо ти мобілізуєш братство, це дорівнюватиме оголошенню війни.

— Ти ж сам цього захотів, тож мусиш відповідати за наслідки. Я б убив тебе за непокору братству, але не маю часу. Твої землі та володіння конфісковано. Забирайся з цього дому і залиш свою посадову печатку. Впродовж тижня буде призначено нового французького магістра. Ти більше не перебуваєш під захистом братства і маєш тиждень на те, щоб знайти собі нове місце проживання.

— Спробуй тільки забери в мене «Сім веж» і ти пошкодуєш, — прогарчав Болдвін.

— Маєток «Сім веж» — не твій. Він належить лицарям Лазаря. А Ізабо мешкає тут із милостивого дозволу братства. Я дам тобі ще один шанс поновити своє членство в цій організації. — І голос Метью набув командного тону, що не терпів заперечень. — Болдвін де Клермон, я закликаю тебе виконати свою присягу: вийти на поле бою і виконувати мої накази аж поки я не звільню тебе.

Ці слова Метью не писав і не промовляв уже кілька сторіч, але він прекрасно пам’ятав кожне з них. Лицарі Лазаря були у нього в крові, так само, як і Діана. Його м’язи, давно не використовувані на повну силу, напружилися, а призабуті навички тепер пригадувалися і загострювалися.

— Лицарі ордену не мусять приходити на допомогу своєму магістру, якщо в того не склалося з коханням, Метью. Ми брали участь у битві при Акрі. Ми допомагали альбігойським єретикам відбити навалу ворогів із півночі. Ми пережили падіння тамплієрів і атаки англійців під Кресі та Ажинкуром. Лицарі Лазаря на бойових кораблях давали відсіч Оттоманській імперії в морській битві біля Лепанто, а коли ми відмовилися продовжувати бойові дії, то Тридцятирічна війна скінчилася. Мета братства полягає в тім, щоби забезпечити виживання вампірів у світі, де панують людські істоти.

— Ми почали з того, що захищали тих, хто не здатен захистити себе сам, Болдвіне. А наша героїчна репутація стала додатком до цієї діяльності.

— Не треба було батькові перед смертю передавати орден тобі. Ти — воїн та ідеаліст, а не командувач. Ти недостатньо сміливий, щоби приймати складні рішення. — Слова Болдвіна прозвучали зневажливо, але в очах його палахкотіла тривога.

— Діана прийшла до мене, щоб я захистив її від її ж одноплеменців. І я потурбуюся про те, щоб їй забезпечили цей захист — так само, як лицарі нашого ордену забезпечували захист мешканцям Єрусалима, Німеччини та Окситанії, коли їм загрожувала небезпека.

— Ніхто не повірить, що тобою рухає не особистий мотив, як не повірили тисяча дев’ятсот сорок четвертого року. Ти сам тоді сказав «ні».

— Я помилявся.

Болдвінове обличчя пересмикнулося від шоку. Метью похапцем увібрав повні легені повітря.

— Треба було негайно відреагувати на цей жахливий злочин — і плювати на наслідки! Але мене стримав страх видати родинні таємниці та розлютити Конгрегацію. Та це тільки заохотило наших ворогів завдати нашій родині ще одного удару, і я не збираюся повторювати цю помилку тепер, у випадку з Діаною. Відьми ні перед чим не зупиняться, щоби дізнатися про межі її можливостей. Це навіть гірше за те, що вони скоїли з Філіпом. У розумінні відьом він був лише вампіром. А викравши Діану, вони зайшли надто далеко.