— А що ж ви виграли для себе в цих битвах? — поцікавився Вайс.

Радник прикро махнув рукою:

— Ви чули про крах кінофірми «Фобус» ще в довоєнні роки? Пан Канаріс вклав у неї мільйони і примусив мене стати його компаньйоном.

— Ви вчинили легковажно?

— Зовсім ні. Просто у пана Канаріса були документи, що стосувалися деяких моментів моєї колишньої діяльності. І він запропонував мені найбільш делікатну форму одержання паперів, що мене цікавили. От я і вклав велику суму в цю фірму.

— Він вас примусив викупити папери?

— Ні-ні, просто це був найбільш розсудливий і витончений спосіб зберегти наші дружні взаємини.

— Ви і зараз друг адмірала?

— Безумовно. Це кришталево чиста людина. І коли він став банкротом, то не дозволив собі знову представити мені неприємні документи, хоч і зберіг їхні копії. Він мужньо пережив нещастя. І за його рекомендацією я брав участь під час інфляції у фінансових операціях старого Тіссена.

— Ви знайомі з паном Гердом?

— Так, це серйозний ділок, який став на правильний шлях, поєднуючи інтереси фірми свого тестя з політикою наці. Досвід роботи в абвері, безперечно, доповнить його освіту економіста. Він зможе ознайомитись з методикою і прийомами дослідження економічних потенціалів Сходу.

За вечерею говорив лише пан радник. Баронеса і Ольга майже весь час мовчали і не прислухалися до бесіди чоловіків.

О десятій годині баронеса звеліла Ользі йти відпочивати і наказала Вайсові провести дівчину до відведеної для неї кімнати.

В один з вечорів у баронеси зібралося невеличке товариство: літні, одягнені із старомодною ретельністю, виховані люди.

Вони були їй близькі не тільки тому, що з ними вона віддавна мала теплі, родинні зв'язки, але й тому, що всі вони, як і сама баронеса, були землевласники або ж вклали значні капітали в надійні підприємства із сталими прибутками. Незважаючи на поважний вік і цілковиту забезпеченість, всі вони охоче посіли службові посади, запропоновані їм націстами, що прийшли до влади. Адже передати свій досвід новому керівництву імперії був їхній патріотичний обов'язок.

Мабуть, вони думали, і до того ж небезпідставно, що їхні юнацькі ідеали часів монархії не тільки не застаріли зараз, але відроджені фюрером, поспіхом і енергією, з властивими діячам минулого століття.

Доктор фон Клюге, щоправда, дозволяв собі брати під сумнів і ці позитивні якості Гітлера і твердив, що Карл Лампрехт ще в дев'ятисоті роки з більшою навіть красномовністю, ніж фюрер, виголошував: «Після кривавих перемог світ буде перебудовано шляхом онімечування».

Гості трималися так невимушено, наскільки можливо це серед людей, рівних за становищем, яке займають вони в суспільстві.

Гер Кранц, високий, жилавий, худий, з маленькою прилизаною голівкою на високій тонкій шиї і з моноклем у лівому оці — праве завжди було презирливо примружене, — в час першої світової війни служив уланом. Він вважався тонким знавцем коней, і, очевидно, тому в концерні Круппа йому запропонували посаду головного інспектора в управлінні робочою силою.

Він дозволяв собі досить сміливо критикувати фюрера на те, що той зневажає кавалерію, віддаючи перевагу мотомеханізованим з'єднанням «цього вискочки Гудеріана», який вихваляє танки так, ніби працює в рекламному бюро машинобудівної фірми і одержує проценти з кожної одиниці збутої продукції.

У Пруссії Кранц мав кінний завод, але, на жаль, купував коні його не вермахт, а тільки поліція.

Густав Крупп був особистий друг фюрера. В 1933 році він запровадив фонд Адольфа Гітлера, давши націсгській партії величезні суми для СА, СС, гітлерюгонду та інших подібних організацій. Кранц не без підстав вважав фюрера боржником фірми.

Кранц прибув у генерал-губернаторство, щоб організувати в Освенцімі будівництво підприємств, що мали виготовляти деталі для автоматичної зброї. Він вимагав від есесівського керівництва виділити для цієї мети з концтаборів ще відносно сильних в'язнів.

Залізши на підвищення посеред апельплацу, він наказував ганяти в'язнів по кругу, а сам спостерігав їх у бінокль, яким звичайно користувався під час скачок на іподромі. Тих, хто після кількох кругів ще міг зберегти вертикальну позицію, Кранц відзначав для себе. Записував їхні табірні номери і наказував відправляти одібраних ним людей у спеціальний концентраційний табір фірми. За кожного в'язня, який мав певну спеціальність, він платив у фінансові органи СС чотири марки, а за тих, хто не мав професії, — по три марки, і все це разом складало досить значні суми.

Оскільки Кранц не був упевнений, що більшість одібраних ним в'язнів зможуть довго витримати важкі роботи, він пробив у контракті спеціальну примітку: усунення ослаблих покладається на адміністрацію таборів, причому ті, хто вибув, замінюються без додаткової оплати.

Домогтися примітки в контракті було нелегко, довелося пробити цінні подарунки місцевим керівникам СС. Але для цього Кранц мав непідзвітні суми, спеціально виділені йому на такі справи. І вважав угоду вкрай вигідною, через те що смертність ув'язнених, які працювали на різних роботах, була надзвичайно висока, а транспортування і поховання кожного трупа за попередньою калькуляцією коштувало б фірмі в середньому 30–50 марок.

Успіх усіх цих ділових операцій став причиною чудового настрою гера Кранца, і він був один з найприємніших гостей баронеси, бо думки його у вітальні скеровувалися лише на те, щоб усім подобатись і бути привітним усіма.

Хоч другий гість, гер Шік, представляв конкуруючу організацію, що давно розвинула тут гігантську діяльність і захищала інтереси концерну «ІГ Фарбеніндустрі», Кранц добродушно посміювався з нього. Шік у противагу Кранцу був огрядний і коротконогий, до того ж він дуже обрюзг і був нервово стурбований, це не покидало його навіть у домі баронеси.

На хімічних підприємствах концерну, крім в'язнів, працювали люди, насильно вивезені в окуповану Польщу із багатьох європейських країн. Гер Шік планував збільшення виробництва головним чином за рахунок використання рабської праці в'язнів і нервував, справедливо вважаючи, що пріоритет у доборі робочої сили із таборів мусить належати «ІГ Фарбеніндустрі», що заснувала свої підприємства в Освенцімі задовго до нашестя представники круппівського концерну. Але, знаючи, який прихильний фюрер до Густава Круппа, він улесливо вихваляв ділові здібності Кранца, приховуючи за зливою брехливих слів своє незадоволення його діяльністю.

Серед шановних гостей був і відомий мюнхенський терапевт професор Віртшафт, що одержав у одному з освенцімських таборів спеціальний блок для проведений медичних експериментальних робіт. За ці роботи професора нагороджено званням штурмбанфюрера, але він, як людина суто цивільна, ніколи не носив есесівського мундира.

Професор зворушливо турбувався за свою руду таксу, на кличку Амалія. Він ніколи і ніде з нею не розлучався, сам купав її і на ніч клав поруч з собою у постіль.

У нього було важке, м'ясисте обличчя і добрі, яскраво-коричневі, заплилі, вузенькі очиці. Він казав:

— Якщо раніше вважали, що війни обіцяють людству розвиток хірургічної майстерності, то тепер перед усією медициною відкриваються такі можливості дослідження людських організмів, про які навіть найсміливіші уми не могли й мріяти.

Гер Шік мав деяке уявлення про методи роботи професора, бо спочатку, ще в березні 1941 року, рейхсфюрер Гіммлер думав побудувати у Верхній Сілезії поблизу Освенціму завод синтетичних жирів під керівництвом СС. Але Герінг, щоб не допустити надто великого впливу СС на економіку рейху, поламав ці плани Гіммлера і передав будівельні площадки концернові «ІГ Фарбеніндустрі».

Про те, яку сировину малося на увазі використати для виробництва синтетичних жирів, Шікові стало відомо з медичної документації, на основі якої було знайдено вихідні дані про склад жирових речовин у матеріалі, призначеному для переробки. Але обурений він був не стільки як християнин, скільки як людина, що розуміється на виробництві синтетичної продукції: основною вихідною сировиною для неї мусять бути мінеральні, а зовсім не органічні речовини.