Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Згадуючи уроки інструктора, Вайс у душі вдячно усміхнувся цьому вже літньому чоловікові, котрий віддав своє життя професії, про яку не пишуть в анкетах. Таким, як він, не присвоюють професорських звань. Їхні праці розмножують в якомусь десятку примірників і зберігають не на бібліотечних полицях, а в сталевій неприступності сейфів.

Пам'ять інструктора берегла імена всіх його учнів. Не називаючи їх, інструктор навчав своїх нових учнів на прикладі подвигів тих, хто, не сподіваючись ні на пам'ятники, ні на лаври, піднявся на вершини людського духу заради Вітчизни.

Терпіння, витримка, організованість, дисципліна, послідовність, неухильність у здійсненні мети — ці девізи, не раз повторені, раніше здавалися Йоганнові педагогічними догмами. А як важко керуватися ними, коли перед тобою несподівано виникає дилема і ти повинен вирішити, чи справді те, що стоїть на твоєму шляху, найголовніше, чи це щось побічне, другорядне, яке треба обминути не зупиняючись.

Що таке Папке на його шляху — побічне чи головне?

Якщо постаратися бути надалі корисним Папке, заслужити його прихильність, може, відкриється лазівка в гестапо? Стати співробітником гестапо — хіба цього мало?

Виявити ініціативу, ризикнути. Ним? Собою? Але тим самим він ризикує завданням, кінцева мета якого йому невідома. Спитати? Але в нього немає дозволу на це й довго ще не буде. Виходить, треба ждати, вживатися в те життя, яке стане його життям, бути тільки Йоганном Вайсом, практичним і обачним, який мріє про те, щоб мати скромну, добре оплачувану роботу за спеціальністю, уподібнитися панові Фрідріху Кунцу, його колишньому хазяїнові в Ризі, стати власником своєї авторемонтної майстерні.

Небо було похмуре, холодне, тьмяне. Йшов сірий дощ, часом із снігом. Незорані поля скидалися на безкрайні болота. Здавалося, поїзд ішов пустелею. Пізніше Йоганн дізнався, що населенню заборонялося з'являтись у зоні залізниці. Патрулі з дрезин на ходу розстрілювали порушників окупаційних правил.

До Варшави прибули вночі, місто було чорне, безлюдне. Пасажирам не дозволили вийти з вагонів. По перону і коліях металися вогні ручних ліхтарів. Чути було уривчасті слова команди, тупіт солдатських чобіт, раптом пролунав вибух гранати, тріск автоматних черг. Потім усе стихло.

Через якийсь час пероном, гупаючи кованими чобітьми, пройшов конвой. В середині конвою згорблено ступав солдат, затиснувши під пахвами ноги людини, яку він волік за собою по асфальту. Людяна була мертва, широко розкинуті її руки метлялися по боках. Потім з'явилися поліцейські з ношами — вони несли трупи солдатів, прикриті паперовими мішками.

Пасажири сумирно сиділи у вагонах, з виразом терплячого спокою. Здавалося, все побачене не справило на них ніякого враження.

Та за недбалою байдужістю, з якою вони перемовлялися про сторонні речі, прозирав судорожний острах прохопитися ненароком таким словом, яке потім могло зашкодити їм. Було ясно: ці люди бояться зараз одне одного більше, ніж навіть можливого нападу на поїзд польських партизанів.

Йоганн, уважно спостерігаючи своїх супутників, зробив для себе важливий висновок: потаємність, пересторога, лицемірство, здатність до мімікрії і постійне відчуття несподіваної небезпеки — ось загальний дух рейху. І Йоганнові супутники, які заочно пройнялися цим духом, здавалося, давали йому, Вайсові, наочний урок пильності і лицемірства, як основних рис, типових для благонадійних громадян Третьої імперії.

Йоганн зробив ще й інше цінне психологічне відкриття.

Коли поліцейські несли трупи німецьких солдатів, убитих польським диверсантом-одинаком, худий молодик — Йоганнів сусіда — підхопився, підняв руку й крикнув несамовито:

— Слава нашим доблесним героям, які не пошкодували життя в ім'я фюрера!

Хоч безглуздість цього вигуку була очевидна: один убитий польський партизан і троє німецьких солдатів, загиблих від його гранати, не привід для тріумфу, — пасажири із захватом підхопили цей вигук і почали голосно й збуджено вихваляти вермахт.

Здавалося, в серцях репатріантів враз спалахнуло полум'я фанатичного патріотизму, і потім довго ніхто не наважувався першим погасити в собі бурю захоплених переживань, хоч уже вичерпалися емоції, були сказані всі потрібні як на такий випадок слова і мускули обличчя стомилися від судорожного виразу захоплення і благоговіння.

Винуватець цього високого переживання уже й забув про свій патріотичний порив. Він лежав на лавці і, ялозячи по губах гармошкою, видував грайливу пісеньку.

А коли гнівна рука видерла у нього з рук гармошку і літній пасажир розлючено закричав: «Встати, негіднику! Як ти смієш турликати в такі високі хвилини!» — молодик, пополотнівши, схопився й тремтячими губами винувато, злякано почав просити в усіх пробачення і клявся, що це він ненароком.

І всі пасажири, забувши, що саме цей худий хлопець викликав у них вибух патріотичних почуттів, кидали на нього підозріливі, обурені погляди. І коли літній пасажир заявив, що за таку образу патріотичних почуттів треба притягти молодика до відповідальності й що він сповістить про все нахбарнфюрера, пасажири підтримали його.

Мовчки стежачи за своїми супутниками, Вайс зробив відкриття, що існує якась психологічна вибухівка і коли її своєчасно підкинути, то можна знайти вихід навіть з дуже складної ситуації, коли сила розуму вже не діє. Поєднання дисциплінованої добропристойності і шалено виявлених емоцій — ось сучасне духовне обличчя прусського обивателя, і це теж слід узяти на озброєння. За духовною модою треба стежити так само старанно, як за кроєм одягу, що має відбивати не смаки його власника, а вказувати на його місце в суспільстві.

І ще Йоганн підмітив, що в його супутників крізь оболонку страху, пригнічення, підозріливості дедалі дужче проступають риси фюреризму — жаги будь-що утвердити своє напування над іншими, скористатися миттю розгубленості, щоб піднестися над ними і потім кожного, хто спробує не скоритися цій самозваній владі, жорстоко й підступно звинуватити в політичній неблагонадійності. Та коли переможений покірно й безперечно скориться, обіцяти йому за це покровительство надалі й деякі переваги перед іншими.

Так сталося з худим хлопцем. Літній пасажир, що несподівано став головною персоною у вагоні, милостиво прийняв несміливе запобігання невдахи музиканта, поблажливо простив його. І потім довго з поважним виглядом втовкмачував йому, що тепер кожен істинний німець повинен виховувати в собі риси, які поєднують послух з умінням наказувати. Бо кожен німець на нових землях — представник всевладної Німеччини, але перед фюрером кожен німець — піщинка. Одна з піщинок, які в цілому й становлять граніт нації.

Оці міркування викликали у Вайса гостре почуття азарту, жагуче бажання перевірити на практиці своє нове відкриття. Не втримавшись, він звісився з лавки й недбало кинув:

— А ви, виявляється, соціаліст!

Літній пасажир побагровів і важко задихав. Вайс уперто повторив:

— Не націонал-соціаліст, а саме соціаліст!

Літній стривожено підвівся і, обережно торкаючись Вайсового плеча, сказав несміливо:

— Ви помилились…

Вайс сухо промовив:

— Мені жаль вас, — й одвернувся до стіни.

У вагоні запала тиша, літній пасажир, нервово покашлюючи, шукав поглядом співчуття, він поривався швидше пояснити всю безглуздість звинувачення, але всі од нього одверталися. А худий молодик, метляючи головою, завзято і грайливо турликав на губній гармошці.

5

На світанку приїхали в Лодзь.

Стародавні польські землі, колиску Польської держави — Познанське воєводство, Сілезію, Кучвію і частину Мазовії — гітлерівці включили до складу Третьої імперії. Лодзь фашисти зарахували до міст Німеччини.

На всіх інших землях Польщі було створено тимчасову резервацію для поляків, так зване генерал-губернаторство, яке мало постачати Німеччині сільськогосподарські продукти і робочу силу.

13
{"b":"251915","o":1}