Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Педантичний, небагатослівний, він був надзвичайно високої думки про свою персону, вважаючи, що два ордени залізного хреста першого і другого класу промовляють самі за себе. Сім'я його загинула в перші ж місяці війни при бомбардуванні Кенігсберга радянською морською авіацією. Тому для всіх було зрозуміло, чому він похмурий і відлюдькуватий.

Так само коротко і без усмішки Петер Хіммель, він же Петрусь Матусов, доповів про себе Вайсові, передаючи йому секретку Центру.

Сім'я Петруся Матусова загинула в Мінську в перші дні війни. З групою білоруських чекістів він організував партизанський загін. Потім його відізвали в партизанський штаб. Командував загоном, був тяжко поранений, пролежав у госпіталі. Потім він відбував військову службу, як санітар одного з госпіталів для поранених німецьких військовополонених. Знання німецької мови допомогло йому вміло прислужувати німецьким солдатам і офіцерам, а також узнавати те, що мала знати людина, яка виявила бажання працювати у ворожому тилу.

Після того як він таким чином підвищив не тільки медичну кваліфікацію, але й кваліфікацію розвідника, серед німецьких військовополонених знайшли відповідний типаж з підхожою біографією. Потім Матусова перекинули через лінію фронту, пройшовши систему явок, він опинився в розташуванні «штабу Валі» на вищезгаданій посаді.

Поступово вводячи Матусова в курс справи, Вайс переконався, що йому є на кого покластися, якщо виникне необхідність передати свою посаду — не ту, яка числиться в штатному розкладі співробітників «штабу Валі», а ту, яку мусить тут виконувати радянський розвідник. Петер Хіммель цілком впорається, коли заступить Йоганна Вайса, який просунувся в своїй службовій кар'єрі уже до звання обер-лейтенанта служби абверу.

Очевидно, імперський радник фон Клюге говорив по телефону з Гердом і Лансдорфом про Йоганна Вайса.

У всякому разі, в такий гарячий час, коли всі співробітники «штабу Валі» захопилися організацією переїзду, Вайс одержав розпорядження вирушити у відрядження, щоб відвідати кілька концентраційних таборів, указаних йому імперським радником.

Олександр Бєлов так міцно зжився з Йоганном Вайсом, що щиро відчував себе ображеним. Його не на жарт обурило несправедливе ставлення до Вайса: ніхто з керівництва не заперечував проти його відрядження, ніхто не висловив жалю, що такий цінний працівник — а в Йоганна Вайса були всі підстави вважати себе цінною для абверу людиною — від'їздить у важкий для «штабу Валі» час.

Керуючись цією логікою, Вайс тримався при Лансдорфі з підкресленою холодною повагою, і вираз ображеної гідності не сходив з його обличчя. Він навіть насолоджувався думкою про вчинену йому образу. І для цього були причини. Образили його явно несправедливо, виходить, надалі він може розраховувати на компенсацію. Але важливіше було інше. Поки що це цілком безперспективне в службовому відношенні відрядження несподівано вивільнило для нього кілька днів, які були необхідні, щоб знайти Ельзу.

Вся інформація, зібрана Вайсом з найрізноманітніших джерел, і натяку не мала на причину арешту Ельзи. Та в яку тюрму її посадили, він довідався.

Тюрма ця містилася досить далеко, в одному з гірських районів, на території старовинного замка. Стародавні стіни приховували невелику залізобетонну споруду сучасної конструкції. Ця тюрма призначалася для особливо небезпечних політичних злочинців. Перебувало там звичайно десятків зо два в'язнів. Відповідно невелика була і варта.

49

Деякі відомі німецькі історики твердили, що справжній, чистокровний аристократизм передається з покоління в покоління і ця дорогоцінна якість не може бути властива жодній людині плебейського походження, яким би духовним і фізичним багатством її не обдарувала природа. Вони запевняли, що справжній аристократизм відразу видно.

Можливо, Йоганну Вайсу не були відомі теоретичні аргументації цих учених. Можливо також, що для полеміки з ними з цього питання він не мав достатньої ерудиції. Але перед ним виникла практична необхідність якнайшвидше стати чванливим, пиндючним пруссаком, мислення якого складається з монолітного сплаву тупості і чванства, не досяжного ні для логіки, ні для словесного переконання. Пруссаком, пихатим настільки, що його необізнаність у багатьох питаннях стає ніби манерою поведінки, а зовсім не наслідком незнання деяких речей, з якими Йоганн знав це — йому доведеться зіткнутися.

Йоганн разом із Зубовим детально розробив запропонований ним план звільнення Ельзи. Довелося витратити чимало душевних сил, виявити диявольський такт і навіть піти на жертви, щоб переконати Зубова, що план цей бездоганний. Спочатку Зубов назвав його жалюгідною і полохливою комедією, достойною лише людини, настільки звиклої до лицемірства, що вона не наважується відкрито ризикувати собою, щоб врятувати товариша, життя якого висить на волоску.

— Чекістські вибрики, — казав Зубов. — Навчили вас там вигадувати ребуси! Це не бойова операція, а сюжетик для кіно!

У запалі суперечки він посилався на авторитет Дзержинського, який сам, без будь-якої охорони, безстрашно з'явився у лігві повсталих анархістів. Не задовольнившись цим, Зубов обізвав Йоганна типовим розвідником бюрократичного типу, вигадником, а не бійцем.

І все-таки йому довелось поступитися. Вичерпавши дружнє терпіння, Вайс перестав переконувати Зубова в доцільності запропонованого ним плану, підвівся і сказав з кам'яним обличчям:

— Товаришу молодший лейтенант, я вам наказую.

І Зубов скорився.

Гравер «штабу Валі» Бабашкін встиг виготовити для Вайса всі необхідні документи. Довелося поспішати, бо весь технічний відділ штабу ось-ось мусив вирушити з автоколоною в Кенігсберг.

Місцем збору групи було призначено лісистий гірський масив за сорок кілометрів од тюрми. Це місце позначили на карті.

Зубову слід було прибути туди вночі разом зі всіма своїми людьми, спорядженням, зброєю, обмундируванням. Йому треба було дістати також одяг табірних в'язнів і, основне, наручники і кайдани, які застосовувало гестапо при арешті особливо небезпечних злочинців.

Йоганн мав прибути до місця збору окремо.

Провівши своїх товаришів і дружньо попрощавшися з ними, Вайс і сам рушив у дорогу. За кермом його машини сидів чех Пташек, довгов'язий чоловік з невимовно сумним виразом обличчя. Незважаючи на це, він успішно справлявся з роллю клоуна-силача у вар'єте, куди Вайс влаштував його через Ельзу, коли гестапо стратило актора, який зображав Чарлі Чапліна. Той дозволяв собі інколи якоїсь миті шаржувати образ фюрера і поплатився за це життям.

Колись Пташек був відомий чеський спортсмен-десятиборець і мав не лише міцну мускулатуру, а й міцне обличчя. І так умів володіти ним, що вилиці робились сильні, як біцепси, коли він жонглював важкими кегельними кулями, і здавалося, що при цьому він зовсім не думає, а лише підморгує, трохи схиливши голову.

Вайсові, коли він вербував Пташека, довелося добре напружити пам'ять, щоб згадати імена всіх відомих радянських спортсменів. Іншим доказам, що Вайс — російський розвідник, Пташек нізащо не повірив би.

А повіривши, він з захопленням підкорився Вайсові і відчув себе таким щасливим, що обличчя його, правда залишаючись, як завжди, сумним, набуло ще й рис гордовитої зарозумілості, яку сам Пташек пояснював тим, що віднині він мусить викликати жах у фашистів. Справді, після того як Вайс повів Пташека до Зубова, вони почали діяти разом. І з відгуків Зубова всі операції Пташек проводив з таким професіональним спокоєм, ніби зустрічався на стадіоні з противниками, спортивні дані яких, як йому вже відомо, безперечно, поступаються перед його можливостями.

Вайс якось закинув, що він зайве старається. Пташек відповів меланхолійно:

— Якщо мене вб'ють, по очках я однаково їх переграв. — І, загинаючи жилаві довгі пальці, перераховував збитки, що завдав уже він противникові за час їхніх із Зубовим нічних прогулянок.

136
{"b":"251915","o":1}