А знаменитий американець Чарльз Ліндберг — поклонник фюрера, прийнятий у Лондоні з розкритими обіймами!.. Оцей національний герой США з рабською запопадливістю докладно повідомляв німецьких друзів про можливості повітряного флоту як Америки, так і Великобританії.

А послуги Ватікану…

Так, Канаріс міг дозволити собі удавати освіченого гурмана, покровителя мистецтв, ніжного любителя такс, дивака, що розважається грою на флейті, вирощує в оранжереї рідкісні тропічні рослини, і, вдягнувши фрак, приймати на своїй заміській віллі агентів з такою урочистістю і шанобливістю, якої заслуговують особи вищої знаті і володарі німецької промисловості.

І хоч сферу діяльності між Гейдріхом і Канарісом було офіційно поділено: Канаріс займався розвідкою іноземною, Гейдріх — розвідкою в середині країни, — обидва вони прагнули залізти у мисливські угіддя один до одного.

Гейдріх — з метою стежити за абвером, Канаріс — з метою зібрати якомога більше бруду, якомога більше потрібних йому відомостей про тих, хто входив у правлячу кліку, щоб тримати їх в разі потреби на прив'язі.

І кожен у цій конкурентній боротьбі намагався піймати другого, видати, щоб прибрати господарство загиблого до своїх рук.

Після сімейної партії в крокет Канаріс і Гейдріх, залишивши дружин у садку, пішли в кабінет, щоб побалакати на самоті, поки подадуть обід.

Гейдріх, навіть граючи в крокет, не наважився розстебнути ґудзики на кітелі.

Він, як завжди, був суворо підтягнутий і, якщо програвав, стискав вузькі губи так, що вони біліли.

Канаріс, навпаки, недбало ставився до свого туалету й, програючи, вмів так захоплюватися, так радіти успіхові противника, що тому мимоволі ставало прикро: чи варто так старанно прагнути до перемоги заради того тільки, щоб зробити приємність своєму партнерові?

Гейдріх коротко розповів Канарісові про одержаний ним рапорт, в якому сповіщалося, що в одній з розвідувальних жіночих шкіл абверу курсантка посягнула на життя співробітника гестапо.

— Знаю, — ліниво сказав Канаріс. — Істеричка. — І зазначив застережливо: — Якщо наші хлопці не бачать різниці між відомими будинками й моїми школами і поводяться там негідно, не мені, а вам слід закликати їх до порядку. — І єхидно додав: — Власне кажучи, у вас більше досвіду роботи з жіночою агентурою. Коли ви були начальником таємної карної поліції, берлінські вуличні професіоналки нібито становили найнадійнішу вашу сітку? А тут матеріал іншого порядку. У цих, напевне, ще не зжиті деякі поняття про жіночу честь.

— Я не знав, що ваші школи — як ті пансіони для благородних дівиць, — шпигнув Гейдріх.

Канаріс добродушно всміхнувся:

— Дорогий друже! Силою своєї біологічної природи жінки самим богом поставлені в залежне становище від нас, чоловіків. Але й ми, чоловіки, за законами фізіології якоюсь мірою залежні від жінок. Бо все, що ми робимо, — це воля таємного інстинкту, він охоплює всю нашу сутність і є духовною субстанцією, нехтувати яку і шкідливо, і небезпечно. — Останні слова він вимовив підкреслено погрозливим тоном.

— Чи не мені загрожує така небезпека?

— Ну що ви! — запротестував Канаріс. — Я мав на увазі тільки одне: згодьтесь, цей ваш унтершарфюрер після повернення з госпіталю заслуговує покарання. Адже своїми діями він мало не зіпсував цінний матеріал, який ми готуємо для важливого завдання. А тепер виконання цього завдання відкладається через те, що згаданий об'єкт мало не втратив необхідних ілюзій. А без ілюзій людство здичавіло б. Ми всі жертви ілюзій. — Сказав, зітхнувши: — Я, наприклад, завжди мріяв стати знаменитим музикантом. — Скрушно розвів руками. — І що ж? Ви навіть мені задля втіхи не скажете: «Канаріс грає на флейті, як віртуоз». За моїми даними, — він чарівно всміхнувся, — ви висловлювали, дещо зовсім протилежне. А за відомостями з іншого джерела — йдеться про питання, яке менше зачіпає мов самолюбство, — навіть зволили висловити припущення, нібито я вважаю, що замість нашого десанту в Англію краще англійський десант на нашу територію з метою спільного ведення війни проти Росії.

Очі Гейдріха стали крижано-уважні.

— До речі, — так само уважно дивлячись на Гейдріха, діловито вів далі Канаріс, — у Черчілля за плечима досвід висадження англійських експедиційних військ на Півночі Росії. Про це нам не слід ні за яких обставин забувати. І коли б він у нових умовах і на нових умовах застосував, уже разом з нами, свій досвід, ми могли б потім у новому варіанті повернутися до операції «Морський лев», хоч цього лева колись добряче пошарпали росіяни. Але це, звичайно, в тому разі, якби Черчілль не проти нас, а з нами взяв участь у Східній кампанії. — Дорікнув: — І даремно ви розправилися з моїми глухонімими в Швейцарії. Мене тільки цікавило, наскільки плодотворно ваші люди ведуть переговори з англійцями, щоб потім, одержавши інформацію, дати вам кілька добрих порад в обопільних наших інтересах. І раптом така безтактність! А втім, я не протестую: вони знали багато зайвого. Тому дозвольте розглядати це як суто дружню послугу гестапо абверу. — Заявив насмішкувато: — Вважайте, що я зобов'язаний вам.

Гейдріх мовчки дивився на світні бліки, що грали на носках його яскраво начищених чобіт. Спитав похмуро:

— То як же нам бути з цим пораненим унтершарфюрером?

— Дайте йому медаль. Якщо він не дурень, то зуміє зрозуміти, яку дурницю він зробив. А не зрозуміє, нехай на фронті покаже свою хоробрість. Хоч не зламати дівчисько — ганьба для есесівця!

— Добре, — згодився Гейдріх. І, ледь сіпнувши щокою, що означало посмішку, дружнім тоном поцікавився: — Наскільки мені відомо, ця росіянка — дочка репресованого радянського полковника?

— Так, — недбало підтвердив Канаріс і поклав руку на костисте плече Гейдріха. Сказав з жартівливим докором: — І цю дівчину, дочку благородного радянського полковника, ваш хлопець хотів позбавити ілюзій. — Додав грайливо: — А також і… Ай-ай, як негарно! Непристойно. Невиховано. Ми ж європейці… — Спитав діловито: —Лансдорфа знаєте?

Гейдріх понуро кивнув.

— Великий чоловік, — з щирим захопленням сказав Канаріс. — Він обіцяв мені підшукати в себе, у «штабі Валі», справжнього арійця — добре вихованого, абсолютно надійного і з відповідною зовнішністю. Той з цілковитою делікатністю і цнотливістю зробить з цією дівчиною невелику туристську розважальну поїздку. Заспокоїть і надихне на роботу, яку вона має виконати. Отак, мій друже… Нам потрібна підхожа людина для того, щоб заслати її в крупний армійський штаб. Сподіваюсь, що її зуміють добре підготувати… — Признався, злегка зітхнувши: — Це моя слабина — люблю агентуру не з покидьків, які, на жаль, заповнюють наші розвідшколи, націлені на Схід.

Увійшов літній лакей з м'ясистим обличчям, задрапірованим професорськими, урочистими зморшками. Він одержував платню, як лейтенант абверу, і водночас майже таку ж суму, як агент гестапо.

Оголосив:

— Їсти подано…

«Найбільша розкіш — це чистота». Кажучи так курсанткам, капітан РВА Клара Ауфбаум без якихось там ілюзій мала на увазі тільки чистоту приміщень і одягу.

Представник «штабу Валі» Ернст Гаген, який інспектував одного разу школу, повчав її:

— Жіночність для агентки має дві сторони: позитивну і негативну. Перша: принада. Друга: застосовуючи цю принаду, агентка може так захопитися, що перетворить її в самоціль, забуде, заради чого вона використовує свою зовнішність як принаду.

В цивілізованих державах — я виключаю з їх числа Росію, — крім продажних жінок відомої професії, є чоловіки, які присвятили себе ось такій самій діяльності. Ми їх використовуємо тільки в західних напрямках. Що ж до цих наших східних агенток, то ми не кидаємо вам докору за надто завищений процент самогубств серед них. Серед чоловічого контингенту теж бувають такі інциденти. Причому способи, які застосовуються для цієї мети, завжди старомодні. — Пояснюючи, Гаген розчепірив пальці і торкнувся ними своєї старечої, зморшкуватої шиї. — І тут ми майже безсилі позбавити їх найпримітивніших побутових засобів, які вони використовують для того, щоб вкоротити собі віку. Так от, повторюю, з цього боку у нас до вас немає особливих, претензій, але є момент у підготовці агенток, який ставить перед дилемою.