Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Йоганн нахилився й, зворушений, поцілував її спотворену щоку.

Полковник РВА Сорокін пив чай у кімнаті Клари Ауфбаум. Побачивши Вайса, він встав і, кивнувши на Ауфбаум, мовив поблажливо:

— Ось, жалію Клару Федорівну за її переживання.

— Ну, досить! — перебив Вайс. Заявив офіційним тоном: — Розслідування по справі капітана Ауфбаум припиняю. Без наслідків. А ви, полковнику, підпишіть-но зараз наказ про призначення курсантки Штир заступником капітана Ауфбаум по школі і про присвоєння їй звання лейтенанта РВА. Виконання — не пізніш як за три дні.

— А що накажете з тими, екзекуційними?

— У табір!

Полковник клацнув каблуками, схилив голову з пофарбованим волоссям і вийшов з кімнати. Ауфбаум сказала манірно:

— Ви врятували мені життя. — І, не стримавшись, додала іронічно: — Одначе ви щедрі з дівками: чин, посада. За один візит!

— Ось що, капітане Ауфбаум! — сказав Вайс, дивлячись їй в перенісся. — Хочете продовжити своє існування? Навчіться мовчки виконувати мої накази, хто б їх вам не передав.

Розірвав марку. Віддав половину, другу сховав у верхню кишеню кітеля.

— Розумію, — сказала Ауфбаум.

— От, давно пора. І попереджую: контррозвідка абверу нічим не поступається гестапо в застосуванні енергійних засобів впливу.

— Виходить, я можу вважати себе…

— Так, будь ласка. Вважайте себе ким завгодно. Та коли третя особа дізнається, ким ви себе вважаєте, — і РВА, і гестапо, і абвер зроблять з вами так, як ви будете того заслуговувати.

Дальші розпорядження Вайса торкалися тільки канцелярських паперів.

Він зажадав, щоб його ознайомили з особовими справами курсанток, з наказами по школі, а також із звітами про дії агенток, засланих у радянський тил. Над цими матеріалами він просидів у канцелярії цілу ніч.

40

Публічні шахові турніри одноразової гри на багатьох дошках, що успішно проводять титуловані гросмейстери і екс-чемпіони світу, змагаючись з нетитулованими майстрами, які мріють про почесне звання в шаховій ієрархії, — предмет загального захоплення. Та й як не захоплюватися віртуозними здібностями людського розуму демонструвати на цих змаганнях силу пам'яті, блискавичні комбінаційні рішення і таку ж миттєву розгадку манери мислення противника, його психологічних особливостей!

І якщо на такому турнірі чемпіон і програє комусь, то це розцінюють як поступку партнерові, дарунок і заохочення, майже як акт королівської ласки.

Звичайно, високе звання чемпіона діє на противників гіпнотично, пригнічує їхню волю до перемоги і дає змогу чемпіонові запровадити певну тактику, певну систему ходів, варіанти яких він заздалегідь підготував і склав у багаж своєї пам'яті.

А Йоганну Вайсу доводилося щодня і щогодини вести небезпечний турнір з великою кількістю противників, і досить було програти лише одному з них, щоб розплатитися за програш життям. Цей поєдинок одного з усіма тривав уже багато місяців. Незчисленну кількість разів мінялася арена, противники, комбінації, способи і прийоми боротьби. І що довше тривав цей поєдинок, то більше виникало нових, несподіваних ситуацій. Вайс мусив розв'язувати їх негайно і часто в умовах непередбачених і зовсім різних, не схожих між собою, як не схожі між собою люди.

Дресирувальник, що виступає на арені цирку з комбінованою групою хижаків, повинен знати не лише хижі звички кожного звіра, не лише тримати найнебезпечніших з них на відповідній дистанції. Входячи у клітку, він мусить завжди пам'ятати, що, крім люті до людини, хижак ладен розірвати звіра іншої породи. І опинитися серед хижаків, розлючених цим, іноді небезпечніше, ніж залишитися сам на сам з будь-яким із них. Щось схоже на це відчував Вайс, коли йому доводилося бути свідком невщухаючої боротьби між різними німецькими розвідувальними службами за владу.

Великий контрнаступ радянського народу у битві під Москвою повідав усьому світові про силу першої в світі соціалістичної держави, зрозуміти якої не в змозі була найхитромудріша служби німецькою шпіонажу.

Поразка армій вермахту під Москвою була й нищівним ударом по престижу абверу, і тріумфом СД, тріумфом Гіммлера і Гейдріха, які зловтішалися з приниження Канаріса, що не зумів викрасти у більшовиків найдорогоціннішу таємницю їхньої могутності.

Органи абверу, бажаючи реабілітувати себе в очах фюрера, намагалися створити тепер міцний розвідувально-диверсійний пояс безпосередньо у прифронтовій зоні, перекрити розвідувальними резидентурами всі основні вузли комунікацій, що з'єднували фронт з промисловими центрами, щоб організувати постійний нагляд за перекиданням на фронт військ, бойової техніки, боєприпасів, спорядження.

Але виконання всіх цих крупномасштабних заходів вимагало багато часу, ретельної роботи. Тут не було надій на негайний, блискавичний і галасливий успіх. Канаріс це добре розумів.

Керівна верхівка Німеччини, використовуючи засоби таємної дипломатії, злякавшись поразки під Москвою, почала з новою силою шукати можливості для зближення з імперіалістичними колами Англії та США. А заходами секретних служб вона розробляла провокації, які могли б стати причиною негайного втручання і Японії, і Турції у війну проти СРСР.

Те, що Лансдорф став глибоко цікавитися японською Квантунською армією, Йоганн помітив не тільки з книжок і довідників, географічних атласів і карт, які почали витісняти в його книжковій шафі романи минулого століття.

Дітріх, знову здійснюючи вербувальні поїздки по таборах, шукав підхожі кандидатури, щоб заслати їх у радянський тил на довгий час. І коли відібрані ним люди прибували в розвідувально-диверсійну школу, допитував їх сам Лансдорф, хоч раніше він цього ніколи не робив.

Доручення, що зобов'язувало Вайса відновлювати душевну рівновагу дочки репресованою полковника, мало безпосередній зв'язок з усім цим.

Живучи в чужій країні, Йоганн Вайс мусив знати правила поведінки, що диктували законопокірним громадянам, і неухильно виконувати ці правила. А завдання, що постало перед поміркованими громадянами рейху, полягало в тому, щоб неухильно керуватися правилами, які рекомендують вищі нижчим. Засвоїти цю істину і вивчити звички виконавця цієї істини Вайсові вдалося бездоганно точно.

Але він ставив собі іншу мету. Він хотів пробратися до такого кола німців, життєве правило яких полягало в тому, щоб не зважати ні на які правила, норми, звичаї, морально-етичні уподобання. 1 що зухваліше представники цих кіл нехтували законами, то вище було їхнє становище в суспільстві. Ці люди і становили панівну еліту.

Що ж до політичної програми самого Гітлера, то кожний німецький буржуа досить добре знав, як чекала Німеччина свого фюрера з того самого дня, коли було підписано Версальську угоду. Це ясно навіть з німецьких шкільних підручників.

І для тих, хто страждав манією національної величі, вже не мало такого великого значення, як називатиметься цей фюрер — Шікльгрубер чи інакше. Для них видавалося важливим лише одне: щоб він був покірливо, фанатично відданий традиційній політиці здирства і грабунку і водночас достатньо підготовлений для артистичного виконання в заміському круппівському маєтку ролі самозваного імператора, який ні за яких обставин не забуває про те, кому саме завдячує він своєю стрімкою кар'єрою.

Коли б психологічна майстерність розвідника Йоганна Вайса полягала лише в умінні, прикидаючись щирим, розповідати про себе небилиці і так само сумлінно виконувати обов'язки абверівця в межах статутних правил, може, він і просувався б поступово по службі, але ніколи не зумів би домогтися того особливого довір'я керівних осіб, яке має значно важливіше значення, ніж високе військове звання і нагороди.

Якось Вайс був присутній при вельми відвертій розмові між Лансдорфом і Гердом. Ротмістр Герд буркотливо і пихато висловлював представникові СД своє невдоволення з приводу невдач на Східному фронті.

— Ми, німецькі промисловці, — казав роздратовано Герд, — секретно субсидуємо майже всіх наших полководців. Під Москвою вони не виправдали не стільки надії фюрера, скільки ті суми, які ми переводимо на їхні особисті рахунки. Час піти на деякі поступки, розсудливо домовитися з США і Англією та разом з ними рішуче покінчити з Росією.

116
{"b":"251915","o":1}