— Що це у вас?
Ауфбаум квапливо сказала:
— Це вона сама, праскою.
— Дивно. Обличчя ж начебто не прасують.
Товста, яскраво розмальована дівчина, що стояла трохи збоку, мстиво пояснила:
— Це вона навмисне пику зіпсувала, щоб її до офіцерів рідше викликали. Щоб інші за неї віддувалися.
— Он як, цікаво, — сказав Вайс. Спитав дівчину з обпеченим обличчям: — Ваше прізвище?
— Нема в мене ні імені, ні прізвища.
— Кличка?
— Штир, — сказала Ауфбаум і поскаржилася: — Я гадала, оскільки в мене жіночий склад, давати клички за назвами квітів, але командування не схвалило.
Курсантку з кличкою Спиця, заради якої він прибув сюди, Вайс вирішив відвідати сам, без супроводжуючих.
Йому показали кімнату, де її тримали замкнутою.
На тапчані сиділа тоненька дівчина в довгій, надто широкій для неї, розшитій блискітками сукні.
Маленьке, бліде личко, темне, хвилясте коротке волосся, яке ще не відросло після табору. Опухлий великий рот, запалі очі, висока, тонка шия. Руки на зап'ястях забинтовані.
Вона була така худенька, тоненька і легка, що матрац, покладений на тапчан, не підминався під нею.
Йоганн ввічливо відрекомендувався й пояснив мету свого візиту. Вона мовчки вислухала, сказала:
— Брешете.
— Ви зможете самі переконатися: винуватці будуть якнайсуворіше покарані.
— Побачимо.
— Дозвольте сісти? — І Вайс опустився на тапчан.
Дівчина схопилася, кинулась до дверей, штовхнула їх. Двері розчахнулися.
— Може, нам краще бесідувати не тут? — Вайс теж встав.
— А я не бажаю з вами бесідувати!
— Тоді назвемо це інакше. Ви дасте мені деякі показання, необхідні як формальність, хоч мені уже все ясно.
Вона спитала, озлоблено всміхаючись:
— А якщо все ясно, навіщо я вам?
— Можна взнати ваше ім'я?
— У мене є кличка — Спиця.
— Будь ласка, ваше ім'я.
— Припустімо, Інга.
— Ви Інга, а я Йоганн — приємна співзвучність.
— В такому разі я Ольга.
— Це правда?
— Ви вже починаєте допитувати?
— Знаєте що, — подружньому сказав Йоганн, — мені не подобається ваша сукня, надто вже вона така…
— Яка ж це «така»?
— Ну, самі знаєте… Я попрошу, щоб вам дали іншу.
— Шовк, блискітки…
— От-от. І тому вона вам не личить.
Дівчина уважно глянула Вайсові в вічі.
— Даремно прикидаєтесь. Ви, гестапівці, спочатку завжди так…
— А потім?
— Ви самі знаєте, що потім. Адже я дала підписку… Мені можна тепер наказувати все, що завгодно.
Очі в дівчини потьмяніли, згасли. Вайс сказав різко:
— Фрейлейн, у мене є підстави курсантку з кличкою Штир, — нагадав, — ну оту, котра обпекла собі обличчя праскою, — підозрівати в приховуванні своїх справжніх переконань, її слід відправити назад у штрафний блок Равенсбруку.
— Та що ви! — сполохалася Ольга. — Вона… Вона справжня контрреволюціонерка і прихильниця фюрера. — На обличчі в дівчини відбилися відчай і тринога.
— Ви переконані в цьому?
— Так-так, цілком! — палко запевнила Ольга.
— Ваше свідчення для нас настільки авторитетне, що в такому разі я відміню наказ капітана Ауфбаум.
Бачачи, як прояснилося Ольжине обличчя, він зразу ж спитав:
— А оця, з вищипаними бровами, хутряниця?
— Сволота!
— Пробачте, я не розумію цього слова.
Виблискуючи очима, кривлячи губи, з якоюсь підступною усмішкою Ольга промовила:
— Ця особа не може внушати вам довір'я.
— Дякую вам. — Вайс встав, клацнув каблуками, схилив у поклоні голову. Спідлоба дивлячись, швидко спитав: — Ваш батько полковник? Начальник штабу армії, репресований Радами?
Дівчина, задихаючись, кивнула. У неї на шиї здулися вени.
Йоганн сказав:
— Дуже прошу вас, будьте уважні до мене так само ж, як і я до вас. — Усміхнувся: — Адже в мене така складна місія. А російська дівчина — це загадкова слов'янська душа.
Ольга нерішуче спитала:
— Але ви з гестапо?
— На жаль, — сказав Вайс, — не маю честі. Як доповів вам, а унтер-офіцер абверу. — Помовчав. — Але це щось споріднене.
— Навіщо ви про це сказали?
— Щоб була ясність.
Вайс пішов розшукувати Ауфбаум, щоб дати їй наказ про одяг для Ольги. Але Ауфбаум, виявляється, сама розшукувала його, і не сама, а в супроводі полковника Сорокіна й двох солдатів РВА. Вона кинулася до Вайса, благаючи врятувати, виявити до неї милосердя…
Полковник, відсторонивши капітана Ауфбаум, доповів Вайсу, мало не задихаючись, що вже піддав екзекуції розжалуваного лейтенанта Нюрку і курсантку, яка сприяла їй в історії з унтершарфюрером СС.
А зараз прибув посланець з наказом РВА розжалувати капітана Ауфбаум у рядові.
Ауфбаум спитала скорботно, благально дивлячись на Вайса:
— Що ж ви мені порадите?
Вайс сказав холодно:
— Я хотів би про дещо спитати вас.
— О, будь ласка. Я вся до ваших послуг, — жалібно всміхнулася Ауфбаум. Губи в неї тремтіли.
Лишившись з капітаном РВА на самоті, Вайс спитав:
— Наскільки я з'ясував, ви діяли за прямими вказівками співробітника «штабу Валі» пана Гагена?
Ауфбаум тільки закивала у відповідь. Схвильована і приголомшена, вона ще ніяк не могла прийти до тями.
— Якщо це так і ви можете підтвердити все письмово, ваша провина полегшується.
— Я ладна написати цю ж мить усе, що ви мені скажете.
— Я вам нічого не кажу. Я вас тільки запитую: так це чи ні? Якщо так, будьте ласкаві логічно викласти все на папері.
— О, я так хвилююсь!
Але, незважаючи на свій стан, Ауфбаум дуже змістовно і мстиво написала донос на Гагена.
Ховаючи папір у кишеню кітеля, Вайс попередив капітана Ауфбаум:
— Вам готували найсуворіший вирок. Але ви справили на мене таке приємне враження, що я вирішив обмежитися суто попереджувальними заходами. При умові чи, вірніш, гарантії… Спитав: — Які я можу мати з вашого боку гарантії?
— О, я ж сказала: які вам завгодно! — Ауфбаум, віддано всміхаючись, підняла руки, щоб поправити волосся.
— Ну, це ви киньте! — обірвав її Вайс. Нахилився: — Ви мені дасте зараз письмове підтвердження того… — Йоганн на якусь мить задумався. — Припустімо, полковник Сорокін пропонував вам працювати на радянську розвідку…
— Цей кат на все здатний, на все! — палко запевнила Ауфбаум.
— Ну от і пишіть. Можете зовсім коротко.
І тільки коли Вайс. сховав другий папірець вслід за першим, Ауфбаум спитала:
— Але для чого це вам?
— Для того, — поважно заявив Вайс, — що, коли ви надалі надумаєтеся відмовити в якомусь моєму незначному проханні, це буде мені гарантією. — Звелів: — А тепер накажіть курсантці з попеченим обличчям зайти після вечері до мене в кімнату.
— Ну й смак у вас! — Підбадьорившись, Ауфбаум знову стала приязною господинею. — У нас є просто красунечки.
— Я не звик повторювати.
Понад годину Йоганн Вайс бесідував з дівчиною на кличку Штир. Під кінець вони вже розмовляли так: спершу вона шепотіла на вухо Вайсу, потім він їй.
Вайс не впізнав її через попечене обличчя, Але вона зразу впізнала його.
Це була Люся Єгорова із 48-ї ніколи. Колись піонервожата. Олександр Бєлов був у них у школі на вечорі й навіть танцював з нею.
Люся попала в полон, важко контужена під Смоленськом.
Вайс, розмовляючи з нею, бачив, що вона вся тремтить.
— Ну, заспокойтесь!
— Я спокійна, дуже спокійна. Просто я зраділа, що ви не негідник.
Про Ольгу вона нічого не могла повідомити й дуже здивувалася, Почувши, од Вайса, що Ольга старалася вигородити її, назвавши справжньою контрреволюціонеркою.
— Дивно, — протягом, здригаючись, сказала Люся. — Я з нею зовсім не розмовляла. Дуже дивно.
Перед тим як піти, спитала:
— Я жахлива потвора, правда ж?
Вайс сказав щиро:
— Ви по-справжньому красива людина.
— Не хочете образити. Ну й не треба! А мені свого обличчя не жаль. Хоч воно було й нічого собі. Часто мені казали, щоб я обов'язково знімалася в кіно. Ну, прощавайте…
