Вальде взяв пістолет, що лежав на нічному столику, й прицілився. Насилу вдалося виволокти Дресса з кімнати.

Постійний капітанів дружок по випивці, начальник гомельської жандармерії, і той почав його уникати після того, як Дресс вночі вдерся в жандармерію і пішов довгим коридором, стріляючи в лампочки. Жандарми вирішили, що це напали партизани, і все могло кінчитися жахливо, коли б начальник жандармерії не пізнав голосу Дресса, що кричав при кожному пострілі: «Хочу пити, хочу пити!»

Але взагалі Дресс — непоганий служака. Добрий до своїх колег по службі, турботливий.

А вади його можна пояснити. Адже допити місцевого населення контррозвідувальний відділ провадить уночі.

До того ж у людей нижчої раси настільки притуплені больові відчуття і так не розвинений природний для кожної живої істоти страх смерті, що доводиться вдаватися до особливих заходів, і це вимагає від працівників другого відділу колосального самовладання і такої грубої фізичної роботи, в порівнянні з якою праця каменяра чи різника — дитяча забавка.

Про себе Віллі сказав, здригнувшись, що він не може терпіти криків. І не може зрозуміти, як їх терплять інші його колеги. І взагалі це жахливо, що ми, німці, змушені так принижувати свою гідність з цими людьми, які не хочуть розуміти всієї безглуздості опору новому порядку.

Вайс запитав:

— Ну, а коли нам трохи м'якше ставитися до місцевого населення?

— Що ви! — жахнувся Віллі. — Вони сприйняли б це як вияв слабості і стали б ще частіше нападати на нас. Ні-ні, хоч як це жорстоко, але жорстокість — єдиний засіб. Ви ж знаєте, вважається, що ми у тилу. Але небезпеки, в якій ми тут живемо, анітрохи не менше, ніж на фронті. — Поскаржився: а нагород дають менше. Це несправедливо.

— Ви своє матимете, — твердо сказав Вайс. — Це я вам обіцяю. — І тон, яким він це вимовив, йому самому здався непростимо відвертий.

Та Віллі нічого не помітив.

— Звичайно, ви можете замовити в «штабі Валі» добре слівце про мене, — сказав він. І чемно побажав: — На добраніч, друже!

Вранці, ще до сніданку, Йоганн нагадав Віллі Крахту про його бажання бути атестованим «штабу Валі» з кращого боку і в зв'язку з цим попросив, як про люб'язність, суто по-приятельськи поінформувати його про позитивні риси і вади агентів, що працюють на групу № 315. Вайс пояснив, що ротмістр Герд має доручення підібрати кандидатів для розвідувальних шкіл, але, з цілком зрозумілих мотивів, капітан Дресс захоче кращих агентів залишити при своїй групі й тому може необ'єктивно охарактеризувати їх.

Крахт, зам'явшись, нагадав про правила користування секретною документацією.

Вайс вражено знизав плечима.

— Але хіба я прошу, щоб ви давали списки мені в руки? Зовсім ні. І читатиму їх не я, а ви. Просто я гляну на те, що ви читаєте, і, якщо агент не заслуговує довір'я, ну… ви обмежитеся самою лише мімікою. — Поклавши руку Крахту на плече, Йоганн сказав довірливо-дружньо: — Тільки між нами, ви знаєте, чий зять пан Герд?

— О! — вигукнув Віллі. — Ще б пак!

— Так от, ротмістр Герд не має деяких якостей, необхідних для офіцера абверу, й, очевидно, не прагне їх набути. Капітан Дресс легко обдурить його. Але якщо Герд дізнається, що ви зробили йому цю маленьку послугу… — Вайс, звівши очі вгору, промовив замислено: — Зрештою після війни нам з вами, Віллі, як і багатьом молодим людям, подяка співвласника такої фірми, яку представляє Герд, може дати значно краще становище в суспільстві, аніж залізні хресні всіх ступенів. Я особисто саме так думаю і так роблю.

Крахт завагався.

— Але як я можу бути впевнений у тому… — Він трохи помовчав, вилиці його порожевіли. — Ну, в тому, що ви не припишете собі мою заслугу?

— Якщо ротмістр не висловить вам подяки, ви можете без будь-яких церемоній представити мене перед ним у найневигіднішому світлі, — рішуче заявив Вайс. І додав з посмішкою: — Але клянусь вам, Віллі, у вас не буде потреби робити це.

Віллі Крахт виконав прохання Йоганна Вайса. Натренована пам'ять допомогла Йоганнові з автоматичною точністю майже зримо запам'ятати те, що його цікавило.

Залишався Герд. Тут потрібна була робота на чистому уявленні.

Йоганн спитав Герда, чи не вважає він за розумне взяти як сувеніри кілька ікон з старовинного російського храму. У найбагатших домах Німеччини ікони зараз вважаються модною прикрасою.

Герд зрадів.

Тоді Йоганн промовив тоном змовника:

— Капітан Дресс збирається добути їх для себе, але зондерфюрер Крахт, щоб зробити вам приємне, сказав мені, де міститься цей храм.

— Чудово. Я йому надзвичайно вдячний.

Вайс сказав настійливо:

— Я думаю, пане ротмістр, ви висловите Крахтові свою подяку, але тільки в загальних рисах, щоб не поставити його в скрутне становище перед капітаном.

— Можете бути певні, — рішуче пообіцяв Герд.

І він виконав свою обіцянку. Гаряче потиснув руку Крахтові, дав свою візитну карточку. І багатозначно заявив, що не забуде його люб'язності.

Про церкву, перетворену на склад боєприпасів, Йоганн дізнався від колишнього диякона, що працював на службі абвергрупи № 315 візником. Вайс не раз розмовляв з «цим типовим російським бородачем», котрий цікавив його головним чином тому, що розвозив продукти агентам, які жили на квартирах у різних кінцях міста.

По дорозі на аеродром вони заїхали на склад, і Герд одразу ж одержав «модні прикраси» для свого заміського будинку.

На секретному аеродромі абверчастини, де стояло тільки кілька транспортних літаків, Вайса підстерігала перша й дуже неприємна несподіванка. Тут виявилась група агентів, підготовлених у школі «Зет». І хоч вони й не відзначалися такою фундаментальною і старанною технічною підготовкою, як агенти Варшавської центральної школи при «штабі Валі», проте мали інші особливості, властиві стилю цієї спеціальної школи.

Майже всіх їх змушували бути виконавцями страт, і фотографії таких моментів замінювали в їхніх особових справах письмові роботи курсантів Варшавської школи, в яких ті пояснювали, «чому вважають себе ворогами Радянської влади». Їх тренували в техніці вчинення терористичних актів. Це були отупілі, здатні на все, закінчені мерзотники, що втратили людські почуття.

Групу Варшавської школи включили в групу агентів школи «Зет», і старшим виявився вже не Гвіздок, на що надіявся Вайс, а агент із школи «Зет» з кличкою Хлист, який здійснив уже не одну операцію.

Відповідно до інструкції, за годину до вильоту Вайс видав своїм курсантам карту об'єкта розвідки масштабу 1:30 000. Карту шляху від місця висадження до об'єкта масштабу 1: 100 000. Нагани з патронами. Компас — один на двох. Кишеньковий електричний ліхтар — один на двох. Радянські грошові знаки — по 10 тисяч карбованців кожному. Наручні годинники. Складані ножі.

Як виняток, наказав радіоінструкторові випробувати разом з Гвіздком його позивні і позивні його кореспондента. Ще раз перевірив букву, що позначала його підпис, пароль на випадок переходу назад через лінію фронту, особистий номер для пред'явлення в штабі будь-якої німецької частини. Видав гранату, якою Гвіздок був зобов'язаний в крайньому разі знищити рацію.

Вайс знав, що керівництво ніколи не змішувало в одній операції вихованців різних шкіл. Незвичний вчинок з боку педантичного начальства його насторожив і примусив бачити за всім цим щось недобре й небезпечне.

З виразу очей Гвіздка він зрозумів: той уже догадався, що план зривається і Хлист із своїми людьми займає пануюче становище.

Вайс затримав Гвіздка під тим приводом, начебто хотів перевірити, як той припасував ременями собі на груди загорнуту в одежу рацію.

— Погано? — прошепотів Гвіздок.

Йоганн кивнув.

— Мені б хоч першим виплигнути.

— Для чого?

— Є міркування. — Він подивився Йоганну у вічі й твердо додав: — Треба.

Йоганн знав, що, відповідно до інструкції, посадка в літак провадиться в порядку, зворотному порядку викидання (той, хто сідає останній, викидається перший), і сказав про це Гвіздкові.