Зедд майже не прислухався до її слів. Він повністю зосередився на фрагменті пророцтва, намагаючись зрозуміти, що той означає. Кожне нове припущення все більше позбавляло його апетиту, хоча миски з їжею стояли в очікуванні, розливаючи в повітрі приголомшливий аромат. Схоже, Рікка бродила по кімнаті, чекаючи, поки він спробує її куховарство. Можливо навіть, вона розраховувала отримати похвалу.

— Так що там у нас на обід?

— Тушковане м'ясо.

— А де сухарі?

— Ніяких сухарів. Тільки тушковане м'ясо.

— Я знаю, що це — тушковане м'ясо. Я чудово це бачу. Я хочу сказати — де сухарі, які їдять з цим тушкованим м'ясом?

Рікка знизала плечима. — Якщо хочете, я можу принести хліба.

— Це — тушковане м'ясо, — вигукнув він з похмурим виглядом. — З ним їдять сухарі, а не хліб.

— Якщо ви хотіли на обід сухарі, потрібно було сказати заздалегідь. Я б приготувала сухарі, а не тушковане м'ясо.

— Я не хочу сухарів замість тушкованого м'яса, — прогарчав Зедд.

— Ви завжди вередуєте, коли у вас поганий настрій, так?

Зедд скосив на неї одне око.

— У тебе й справді талант до тортур.

Вона з посмішкою повернулася на п'ятах і велично покинула кімнату. Морд-Сіт завжди залишаються Морд-Сіт, подумалося Зедду. Навіть наодинці з собою.

Чарівник повернувся до книги, намагаючись розглянути проблему з усіх боків. Він встиг прочитати лише пару абзаців, коли дверна ручка повернулась, і в кімнату прослизнула Речел. Обома руками вона щось тримала, тому, щоб закрити двері, їй довелося скористатися ногою.

— Зедд, відклади свою книгу і поїж, нарешті.

Зедд посміхнувся дівчинці — вона завжди змушувала його посміхатися.

— Що там у тебе, Речел?

Підійшовши, вона поставила на стіл олов'яну тарілку і через стіл підсунула її до Зедда.

— Сухарі.

Зедд здивовано підвівся зі стільця, нахилився і заглянув в тарілку.

— А що вони роблять у тебе?

Речел закотила очі, ніби дивнішого питання вона в житті не чула. Це вам на вечерю. Рікка попросила, щоб я допомогла їй принести все це, тому що її руки були зайняті мисками з тушкованим м'ясом для тебе і Чейза.

— Ти не повинна допомагати цій жінці, — загрозливо вимовив Зедд з похмурим виглядом і відкинувся на стільці. — Вона зла.

Речел хихикнула.

— Ти дурний, Зедд. Рікка розповідає мені казки про сузір'я. Вона малює їх, а потім розповідає про кожну картинку.

— Он як? Вельми відповідне заняття для неї.

Темніло, і читати ставало важко. Зедд витягнув руку, посилаючи магічну іскру в сторону свічок в химерному кованому канделябрі. Теплий затишний світ наповнив невелике приміщення, висвітлюючи щільно підігнані кам'яні плити стін і важкі дубові балки стелі.

Речел засміялася. В її блискучих здивованих очах відбивалися вогники свічок. Дівчинці подобалося дивитися, як він запалює вогонь.

— Ти — найкращий у світі чарівник, Зедд.

Зедд зітхнув.

— Як же мені не хочеться розлучатися з тобою, малятко. Рікка ніколи не зможе оцінити мої здібності по розпалюванню свічок.

— Ти будеш нудьгувати без мене?

— Не так щоб дуже. Просто мені не хочеться залишатися одному з Ріккі. — Відповів він, знову пробігаючи очима сторінку пророцтва.

«І будуть вони сперечатися спочатку, щоб потім згуртуватися в змові і зцілити його». Що б це могло означати?

— Можливо, тобі вдасться умовити Рікку розповісти і тобі казки про зорі. — Речел із сумним виглядом обійшла навколо столу. — Я буду страшенно сумувати без тебе, Зедд.

Зедд відірвався від книги. Речел простягнула руки, бажаючи його обійняти. З посмішкою він простягнув руки їй назустріч. Небагато що в житті радувало його так, як обійми цієї дівчинки. Вона теж любила обіймати старого чарівника і завжди вкладала в це дійство весь свій ентузіазм.

— Як мені подобається обіймати тебе, Зедд. Це майже так само добре, як обіймати Річарда.

— Мабуть, ти права.

Зедд згадав, як у давні часи, в цій же самій кімнаті він обіймав свою дочку, коли вона була у віці Речел. Вона теж забігала сюди побачити його і обійняти. Тепер все, що у нього залишалося, це Річард. Зедд страшно сумував без хлопчика.

— Я теж буду сумувати, малятко. Але ж скоро ви повернетеся сюди всі разом, вся ваша сім'я. З тобою будуть твої брати і сестри, тобі більше не доведеться бавитися з таким старим дідом, як я. — Зедд посадив її на коліна. — Як добре буде жити тут разом з вами. Замок Чарівників стане радісним місцем, коли життя повернеться в ці стіни.

— Рікка каже, що їй вже не доведеться готувати, коли сюди приїде мама.

Зедд сьорбнув з олов'яної кружки теплуватий чай.

— Мабуть. — Речел кивнула.

— А ще вона сказала, що мама, нарешті, змусить тебе підстригти волосся. — Обома руками вона взяла кухоль Зедда і зробила великий ковток.

Зедд скинув голову. — Підстригти моє волосся?

Речел кивнула з серйозним виглядом. — Воно стирчить в різні боки. Але мені це подобається.

— Речел, — суворо промовив Чейз, відкриваючи двері. — Ти знову відволікаєш Зедда?

Речел труснула головою. — Я принесла йому сухарів. Рікка сказала, що він любить їсти їх з тушкованим м'ясом, і я повинна принести йому повну тарілку.

Чейз упер кулаки у боки.

— І як він може їсти сухарі, коли на його колінах сидять потворні діти? Ти ж можеш так налякати його, що у нього пропаде апетит.

Речел хихикнула і зістрибнула на підлогу.

Зедд знову глянув на книгу. — Ви зібралися?

— Так, — відповів велетень. — Я хочу вирушити в дорогу раніше. Якщо ви не проти, ми вийдемо на світанку.

Зедд жестом погодився з його словами, знову втупившись у текст пророцтва.

— Так, так. Чим швидше ти привезеш всю сім'ю, тим краще. Всім буде спокійніше, адже тут безпечно, та й ви знову будете разом.

Чейз насупився, його карі очі майже зникли під важкими бровами.

— Зедд, щось не так? Що трапилося?

Зедд хмуро глянув у відповідь.

— Не так? Чому? Нічого не сталося.

— Він просто зайнятий, тому що читає, — підтвердила Чейзу Речел, обіймаючи його за ногу і притискаючись головою до стегна.

— Зедд? — Вимогливо виголосив Чейз, не повіривши жодному слову чарівника.

— Що змушує тебе думати, ніби щось трапилося?

Одна рука Чейза лягла на ручку величезного ножа, що висів на поясі, друга гладила довге золотаве волосся Речел. Ще добра дюжина ножів різних розмірів була закріплена у нього на поясі і на ногах. Вранці, коли він відправиться в дорогу, до ножів додадуться мечі та сокири. — Ти нічого не з'їв. Ось я і зрозумів, що щось трапилося.

Зедд засунув у рот сухар.

— Ось, — пробурмотів він з набитим ротом. — Задоволений?

Поки Зедд жував ще теплий сухар, Чейз нахилився і взяв дівчинку за підборіддя. — Речел, піди в нашу кімнату і закінчи свої збори. І я сподіваюся, твої ножі будуть начищені і наточені.

Речел серйозно кивнула. — Так, Чейз, я все зроблю.

Коротеньке життя Речел було важким. З якихось причин вона постійно опинялася в центрі дивних подій, і це насторожувало і непокоїло Зедда. Коли Чейз забрав осиротілу дівчинку, щоб виховати її як власну дочку, Зедд попросив навчити її всьому, що умів Страж Кордону, щоб вона могла захистити себе від загрожуючих їй небезпек. Речел обожнювала Чейза і охоче навчалася тим премудростям, які він викладав їй. Будь-яким з ножів, які вона носила, дівчинка могла з десяти кроків пришпилити до дерева муху.

— І я хочу, щоб ти раненько вляглася в ліжко, щоб завтра бути готовою, — додав Чейз. — Я не маю наміру нести тебе, якщо ти втомишся.

Речел кинула на нього здивований погляд. — Али ти часто береш мене на руки, навіть коли я кажу, що не втомилася.

Прийнявши удавано похмурий вигляд, Чейз кинув на Зедда страдницький погляд.

— Гаразд. Завтра ти весь час будеш йти сама.

Речел серйозно кивнула, безтурботно дивлячись на чоловіка, який височів над нею.

— І піду. — Вона знову глянула на Зедда. — Ти прийдеш поцілувати мене і побажати доброї ночі?