Зедд підняв палець.

— Ми вирушимо негайно.

— Це по мені. До речі, треба буде підібрати мені який-небудь меч.

— А, ну, меч не такий вже важливий. Це просто інструмент. Винахідник — ось справжня зброя, а ти все ще Шукач.

— До речі, Зедд. Ти знаєш, я тут подумав і прийшов до думки, що Шота, можливо, діяла не з егоїстичних міркувань, вимагаючи мій меч в обмін на те, що вона повідомила.

— З чого ти взяв?

— Меч Істини пов'язаний з моїм даром. Використання мого дару, як тоді в бібліотеці, коли я читав книгу пророцтв, з великою ймовірністю приверне до мене Звіра.

Зедд потер щоку.

— Ну, мені здається, в цьому є сенс. Можливо, в якійсь мірі це допомогло тебе захистити.

Тут він кинув на Річарда сердитий погляд.

— Але вона віддала його Самуелю! Він злодій!

— А що він вкрав після того, як отримав назад меч?

Зедд глянув на Річарда одним оком.

— Вкрав? Я не розумію, що ти маєш на увазі?

— Він смертельно поранив Сестру Тьми і відібрав у неї скриньку Одена. Таким чином, він завадив їм роздобути всі три шкатулки і викликати магію Одена.

Зедд насупився ще сильніше.

— А що по-твоєму цей злодюжка стане робити зі скринькою?

Річард знизав плечима.

— Не знаю. Але як би там не було, він виграв для нас трохи часу. Найменше, що ми можемо зробити, це піти до нього і не дати Сестрам Тьми отримати всі три шкатулки.

Зедд почухав щоку і скоса подивився на Річарда.

— Трохи нагадує дещо в минулий раз, чи не так… коли Даркен Рал повинен був отримати останню шкатулку.

Насупившись, Річард подивився на свого діда.

— Що?

Зедд знизав плечима.

— Нічого. Так, просто.

— Що?

— Як я вже сказав, трохи нагадує декого в минулий раз, ось і все.

Зедд поплескав Річарда по плечу.

— Ну, підемо. Рікка вже приготувала обід. Спочатку ми гарненько перекусимо, а потім подумаємо з чого нам почати.

— Добре.

— Звідки ти знаєш? Я ж навіть не сказав тобі, як вона готує.

— Ні, я хотів сказати… А, нічого. Підемо.