— Заклинання. Диявольськи просте заклинання. Але дуже руйнівне.

— Яке заклинання?

— Заклинання чарівності.

— Чарівності? — Річард насупився. — Як воно діє?

— Нагадує любовний приворот.

Річард в подиві дивився на неї.

— Любовний приворот?

— Так, щось подібне. — Вона склала будиночком пальці, розмірковуючи, як краще можна це пояснити. — Заклинання чарівності створює в думках уявний образ жінки. Зазвичай об'єктом такого заклинання буває реальна жінка. Але, роздумуючи про це, я прийшла до висновку, що воно може спрацювати на вигадану жінку точно так само; в будь-якому випадку, воно змусило б тебе закохатися. Але мої слова не можуть повністю описати це заклинання. Під його впливом жінка стає нав'язливою ідеєю, яка здатна витиснути з пам'яті весь інший світ.

— Серед чарівниць існує заборона на навчання заклинанню чарівності, якщо воно і передається, то таємно від матері до дочки. Зазвичай його використовують, щоб змусити реальну людину полюбити реальну людину, як правило, саму чарівницю. Як я вже сказала, це свого роду любовний приворот.

— Деякі обдаровані жінки не змогли протистояти спокусі і використовували заклинання на чоловіках. Воно дуже ефективне. У Палаці Пророків був випадок, коли одну з Сестер запідозрили в застосуванні цього заклинання, що вважається досить серйозним злочином, прирівненим до згвалтування. Їй визначили дуже серйозне покарання — вигнання. І це ще визнали милосердям, бо зазвичай за такі провини чекає смертна кара через повішення.

— Наскільки я пам'ятаю, це було більше п'ятдесяти років тому. Винною була новенька, по імені Валдор. Думки суддів розділилися, і тоді аббатиса прийняла рішення вигнати її.

— Цілком можливо, що Сестри Джегана знають це заклинання. Для них не склало б труднощів накласти його на одну з стріл, або на багато стріл. Якщо стріла не вб'є тебе, це зробить заклинання.

— Ніяке це не заклинання, — сказав Річард. Його голос ставав все більш похмурим.

Ніккі не звернула увагу не тільки на його тон, але і на заперечення теж. — Це багато що пояснило б. Предмет чарівності здається жертві цілком реальним. Заклинання змушує його думки знову і знову повертатися до предмета своєї нав'язливої ідеї.

Річард запустив пальці у волосся, намагаючись не дуже розсердитися на Ніккі.

— А навіщо їм це потрібно? Джеган хоче знищити мене. Ти сама сказала, що він створив Звіра, щоб виконати це завдання. Не має ніякого сенсу накладати на мене заклинання, про яке ти говориш.

— О, це має сенс. Цим можна домогтися набагато більшого, ніж просто вбити тебе, Річард. Хіба ти не бачиш? Воно може зруйнувати довіру до тебе. Воно залишає тебе в живих, і ти поволі знищиш сам себе.

— Сам себе? Як це?

— Ти будеш повністю поглинений предметом чарівності, тебе більше нічого не буде цікавити. Це змусить людей думати, що ти не в своєму розумі, що ти божевільний. Люди почнуть сумніватися в тобі. Ось і причина.

Заклинання прирече тебе на жалюгідне існування, воно зруйнує все, що має для тебе значення. Воно дасть тобі нав'язливу ідею, в яку ти повністю повіриш, але ніколи не зможеш досягти її. Не дарма використання заклинання чарівності було визнано серйозним злочином. У даному випадку саме це і відбувається. Поки ти намагаєшся розшукати об'єкт своєї пристрасті, довіра до тебе починає валитися — ті, хто вірив тобі, розраховував на тебе, починають думати, що ти божевільний. А раз ти божевільний — значить і те, що ти говорив коли-небудь, — слова божевільного, всі.

Річард подумав, що ніхто не хоче добровільно визнати, що є жертвою заклинання. І, схоже, люди вже починають замислюватися, а чи не здурів він.

— Правда не залежить від людини, яка вимовляє її вголос. Істина є істина, навіть якщо її говорить той, кого ти не поважаєш.

— Можливо що це все вірно, Річард. Але не всі живуть з таким ясним розумінням істини.

Він зітхнув.

— Думаю, не всі.

— А з приводу Звіра… Джеган не буде робити ставку тільки на один із способів знищити ворога, він не полінується зробити навіть більше, ніж необхідно. Можливо, він порахував, що дві можливості знищити Річарда Рала набагато краще, ніж одна.

Річард анітрохи не сумнівався в тому, що вона сказала про Джегана. Однак, йому не вірилося.

— Джегань навіть не знав, де я перебуваю. Той загін тільки випадково наткнувся на мене, коли вони прочісували ліс, перед проходженням обозу з продовольством.

— Він знав, що це ти почав повстання в Алтур-Ранзі. Можливо, всі його загони в тому районі носили спеціальні стріли, на випадок, якщо наткнуться на тебе.

Річарду було ясно, що вона, дійсно, багато що обдумала. У неї на все була відповідь.

Він склав руки, і підпер долонею підборіддя.

— Тоді поклади на мене руки, чаклунка, вхопи заклинання і витягни з мене його злі щупальця. Віднови мою розсудливість. Якщо ти й справді вважаєш, що причина всього — заклинання, тоді використай свій дар, знайди його і поклади край усьому цьому.

Ніккі відвела очі і дивилась на пролом, через який було видно морок, що панував на дні вежі.

— Для цього мені потрібна стріла, а її більше не існує. Мені дуже шкода, Річард, що я не подумала перевірити стрілу на заклинання, перш ніж знищити. Я була в жаху і поспішала прибрати її, щоб врятувати тобі життя. Але ти маєш рацію, я повинна була перевірити.

Він доторкнувся до її плеча.

— Ти все зробила правильно, друже мій. Ти врятувала мені життя.

— Врятувала? — Вона повернулася до нього. — А якшо я прирекла тебе на жалюгідне існування?

Він похитав головою.

— Я так не думаю. Ти сама сказала, що не дозволиш мені повірити чомусь, якщо недостатньо доказів. А в даному випадку доказів явно недостатньо. Я все ж переконаний, що відбувається щось незрозуміле. Я просто поки ще не з'ясував, що саме.

— Або все доводить, що твоя історія — всього лише нав'язлива ідея, породжена заклинанням чарівності.

— Ніхто не пам'ятає того, що трапилося, ніхто не вірить, що там похована не Келен. Але я це знаю. Там просто чиєсь тіло, і мені очевидно — принаймні я в це вірю — що я не вигадав всього іншого.

— Або це — частина твоєї омани, чим би вона не була викликана. Річард, це не може тривати вічно. Коли-небудь це повинно скінчитися. Ти зайшов у глухий кут. Ти знаєш, що ще можна зробити?

Він поклав руки на кам'яну стінку колодязя Сильфіди. — Послухай, Ніккі, я визнаю, що у мене немає ніяких ідей. Але я не готовий відмовитися від неї, відмовитися від її життя. Вона означає для мене дуже багато, щоб я поступив таким чином.

— І як довго ти будеш блукати в невідомості, поки армія Імперського Ордена все ближче підбирається до наших позиціях? Втручання Енн в моє життя сподобалося б мені не більше, ніж тобі її втручання в твоє. Але вона робить це з самих добрих спонукань. Вона намагається зберегти нашу свободу. Вона хоче врятувати невинних людей від загрози завоювання їх ордою тварюк.

Річард проковтнув клубок у горлі.

— Я повинен подумати, повинен зібратися з думками. Там, у кімнаті я знайшов кілька книг, і хочу переглянути їх. Мені потрібен час, щоб подумати, і подивитися, чи зможу я з'ясувати, що трапилося і чому. Якщо я не зможу нічого придумати, я хоча б вирішу, що мені робити далі.

— А якщо ти не придумаєш, що робити далі?

Річард схилився на руки, дивлячись у темряву. Він з усіх сил намагався стримати сльози.

— Прошу тебе…

Якби тільки зрозуміти, з ким потрібно боротися. Якби можна було дізнатися, хто його ворог. Але він не знав, як боротися з тінями у власній свідомості.

Ніккі м'яко поклала руку йому на плече.

— Все добре, Річард. Все добре.

Ніккі постукала в дубові двері із закругленою верхньою частиною. Рікка, стоячи в неї за спиною, теж чекала відповіді.

— Заходьте, — пролунав приглушений голос.

Ніккі здалося, що, цей глибокий сильний голос належить не Зедду, а скоріше Натану. У невеликій кімнаті, де дід Річарда любив працювати, вона побачила пророка разом з Енн. Чекаючи свою гостю, аббатиса стояла, сховавши руки в рукава простого темно-сірого плаття. Натан, в темно-коричневих штанях, високих чоботях і білій сорочці під широким плащем, більше походив на шукача пригод, ніж на пророка.