III А ото вже дід підріс Та й і одубився; Після нього через рік І батько родився. Та ото вже тра було Батька мені вчити; Але зато, як навчив, - То-то було жити! Все було у нас їдно: Здатність і заможність, І хазяйство, й ремество, І смак, і набожність. Мати любить все парне, А ми з батьком кисле, Мати парить по селу, А ми собі киснем. Мати ходить цілий день, Тілько оглядає, А ми з батьком уночі Вудку закидаєм. То, бувало, таки так В добрую годину, Як не клюнеться кожух, То тягнем свитину. Купувати коли що - То рука дрижала, Зато купим, то по нас Аж земля движала. А набожні що були, То сохрани, боже! Як до церкви серед дня І не пустять, може, То, бувало, уночі Церкву підкопаєм, Помолитись хоч на час Таки повлізаєм. То так собі розжились, Що й світлицю мали, Світилося, куди глянь, Лиш стовпи стояли! А одежі що було! Боже, твоя воле! Вісім було свит бери, А все тіло голе. Та й хазяйство таки ми Поряднеє мали, Бо сусіди навкруги В два плуги орали. Та й воли які були! Рога не дістати, Бо то чорт його і мав Кому доставати. А як поле ізорем, То вже чиє краще? То.не наше, а чуже, То чуже, не наше. А раз мати таки нам Збитка ізробила: Взяла батьковий кожух Та й гречку накрила. А худоби було шмат, Гречка лиш біліла, Та з кожуха як пішла - Чисто гречку з’їла. А було й таке у нас, Що ми й лавки мали, Та все-таки через ню І то позбували. Як умерла - де було Домовини взяти? Мусили вже для біди І лавки віддати. Та ще потім по біді І обід справляли, Взяли собі понад став Людей поскликали. Та й просимо їх удвох: «Пийте юшку, люди! Як вип’єте теє все - То там рибка буде!» А тепер ми розійшлись - Батько шинк тримати, А я не так до шинка, Як люблю орати. Батько п’яний все держить За шинок рукою, А я орю, як уп’юсь, Носом за корчмою. ГУМЕННИЙ
Їздив дідич за границю, Назад повертає - От гуменний на границі Пана і вітає. Поклонився, привітався. «А що там, Іване?» А гуменний йому каже: «Та все гаразд, пане. Одно тілько…» - «А що тілько?» Дідич обізвався. «Та то, пане, що ваш ножик Складаний зламався». «Ну! Зламався, так зламався, Що там споминати. Певне, хлопці мали гратись Та й мали зламати?» «Таки правда, ясний пане! Хлопці ізламали, Лиш не грались, а сивого Коня білували». «А з чого ж то сивий згинув?» «Пані хорували, За лікарством як погнали, То і підірвали». «То і пані хорувала? Ах, боже мій, боже! Що ж? Здорова моя пані? Говори, небоже». «Помоліться, пане, богу! День лиш хорували, А на другий од пожару Богу й душу дали!» «Од пожару?.. Що такеє?..» «Просте, пане, діло: Як зайнявся тік у пана, То все погоріло!» «Пані вмерла, все згоріло… Будь здоров, Іване!..» «А ще ж панна ваша вдома, Поверніться, пане!» «Що ж там, голубе Іване? Як там бідна дочка?» «А нічого, уповила Хлопця, як линочка!» Спом’янув тут бідний дідич Чорта і чортицю, Плюнув з лиха, сів на бричку: «Рушай за границю!» ДОБРЕ ТОРГУВАЛОСЬ Чи в Києві, чи в Полтаві, Чи в самій столиці З мазницею мужик ходить Помежи крамниці… У крамницях, куди глянеш, Сріблом-злотом сяє, Мужикові то й байдуже: Він дьогтю питає. У десятії крамниці Два купці сиділо… І в десяту мужик двері Відхиляє сміло. Відхилив: «Добридень, люди!» - І й зачав питати, Чи нема у них принаймні Дьогтю де продати. А купці переглянулись, Стихача сміються; «Здесь не деготь, - йому кажуть, - Дурні продаються!..» «Добре ж у вас торгувалось, Що все розійшлося І на продаж тілько два вас В склепу зосталося!..» |
