ЧУПРИНА Питалися козака: «Що то за причина, Що в вас гола голова, А зверху чуприна?» «А причина то така: Як на війні згину - Мене ангел понесе В небо за чуприну». Питаються мужика: «Що то за причина, Що в вас гола голова, А зверху чуприна?» «А причина то така: Нас біда обсіла - Голимося до крівлі, Щоб кузка не їла!» ЗГУБА ДУШІ
Раз пропала на степу В чумаків сокира, До одного всі взялись: «Ти та й ти, псявіро!..» Той їх годить, хаменить, Той їм розважає, Вже й клянеться на чім світ, Богом присягає… Ні! Не вірять! Аж чумак Против неба глянув: «Коли я сокиру взяв, Най я ляхом стану!..» «Стій, чумаче, не губи Ні душі, ні віри! Вірим-вірим! Ти не брав Нашої сокири!» НЕ МОЇ НОГИ Серед лісу, серед гаю У неділешній обід Заснув мужик у чоботях, Прокинувся без чобіт. Прокинувся, протер очі, Разів кілька позіхнув, Разів кілька босі ноги З подивлінням повернув. «Не мої се,- каже,- ноги, Присягаю на чім світ, Бо мої в чоботях були, А сі - босі, без чобіт!» ЗАГАДКИ Позбирались дукачі, Добре підгуляли. «Давай, Мошку, загадок!» - До жидка пристали. А жидок собі бім-бім, Пейси підвиває: «Як завдати, так завдам, А хто не вгадає?» А ті кажуть: «Не журись! За то буде плата. Хто не скаже, що то є, Заплатить дуката». «Угадайте ж,- каже жид,- Що удень чорніє, Що біліє уночі, А ранком синіє?» «Добре!» - кажуть. От прийшли - Гадали-гадали, Далі бачать, що не сил, По дукату дали. «Що ж то, Мошку, таке є?» - Жидюка питають. А той: «Гирсти! Що то є? А я почім знаю?» «Ну ж бо, Мошку, не жартуй!» «Та жарти до ката, Я і сам собі даю Цілого дуката!» САМ ПОЇДУ! Що заслабне, було, жид І рабина просить, Рабин тілько з-за дверей Палицю виносить Та й пахолка свого шле З нею до слабого… От пахолок курував Жида не їдного. Аж раз якось довелось Слабу курувати; От пахолок і прийшов, Щоб палицю взяти. А той каже: «Хто слабий? Чи жид, чи жидівка?» «Не жид,- каже,- а їдна Молода жидівка». Рабин живо із стільця, Палиці й ні сліду. «Живо коні! У, біда! Сам,- каже,- поїду!» 26 февраля ВОВКИ «Чого, жидку, так збілів? Що з тобою сталось?» «Ах, за мною через став Аж сто вовків гналось!» «Бог з тобою!.. Сто вовків!.. Та б село почуло…» «Та воно пак і не сто, А п’ятдесят було». «Та й п’ятдесят диво в нас… Де б їх стільки взялось?» «Ну Іванцю! Нехай так, Але десять гналось». «Та і десять не було! Знать, один усього?» «А як один? Аби вовк! Страшно і одного…» «А може, то і не вовк!» «А що ж то ходило? Таке сиве та мале, А хвостик, як шило». ГОЛОДНИЙ ЖИД Небагато орендарі В сабаш наварили Та й, на лихо, убогого Їсти запросили. А убогий, ще й голодний, На то не вважає: Як припався гатилити - Як у торбу пхає. Та і ні вже як од миски Біду одірвати, Ото вони й задумали Дечого питати. «Чи маєш ти,- кажуть,- батька?» А той каже: «Маю!» Їсть і каже: «Батька маю, І ще й маму маю…» СТРАШНИЙ СУД В страшносудную неділю Ксьондз казання говорив, Став за божий суд казати Та й, на гріх, пересолив. Слухав-слухав бідний мазур, Далі тяженько здихнув, Подивився на Jezusa Й головою похитнув. «Коли так,- промовив,- Jezu, Ти судити нас будеш, То, будь певний, сам, як палець, Серед раю заживеш!» |
