РОЗУМНИЙ ПАНИЧ Привіз дідич раз на свята Зi школи сина I не може натішитись, Що вчена дитина. Раз здибає гуменного I тому хвалиться: «Ото, - каже, - мій синочок Як у школі вчиться!.. Та i розум, що за розум! Як тобі, Іване?» «А Meнi то щось не так-то Здаеться, мій пане! Бо якби наш панич мали Розуму доволі, То нічого їм би було Вчитися у школі!» МША Здумав дідич помолитись, Добрая душа! Посилає до костьолу, Чи правиться мша. Пішов козак до костьолу, О світі забув... Подивився, роздивився, Назад повернув... «А правиться мша в костьолі?» - Дідич запитав. «А бог його святий знає! - Козак відвічав. - Мшить не мшить, музики грають, А ксьондз coбi п’є: Має бути, що i костьол Жидам продає!..» ПОЛЬСЬКИЙ I РУСЬКИЙ КІТ Несе м’ясо руський кіт, Польський вихилясом: «Що ти, котику, несеш?» А той каже: «М’ясо!» Та як «М’ясо!» вимовляв, М’ясо i упало, I з ним польського кота В минуті не стало. Несе м’ясо польський кіт. Руський i питає: «Що ти, котику, несеш?» «Mieso!»- відвічає. I як «Miеso!» вимовляв, To так стиснув зуби, Що бідняка, руський кіт, Лиш облизав губи. ЗЕЛЕНИЙ ПЕС Зайшов німець раз на бал, 3 панною сідає, Мовчить-мовчить, далі раз Сусідку питає: «Чи зелений коли пес Пані не здибала?» «Та нi, - каже, - або що?» - Німця запитала. «Та нічого, - каже той, - Я так лиш питався, Бо з зеленим, пані, пес I я не здибався!» ЛИСТ Іден дідич мав у школах Кохану дитину, Ото раз до неї й пише: «Милий ти мiй сину! Як ти здоров - слава богу, А як добре вчишся, То не візьме тебе дідько, Про те не журися; Моя жінка, твоя мати, Без відома мого Посилає на opixи Toбi золотого. А я тобi посилаю Старі ногавиці, Зроби coбi жупанину, 3 рештків - рукавиці, Та учися, милий сину, Та читай багато, Бо ти дурнем зостанешся, А я- твоїм татом!» ЖИВОТИНА «Де то, доню, животина Так?!» «То то, мамо, коло тина Дяк. Все, бувало, грає, грає Та й... Все, бувало, примовляє: «Дай!» Раз підсунув було ручку В то... А я кажу: «Дай обручку, То...» A він каже: «На обручку! Дай!» Я пустила його ручку, Та й!» 8 мая СЛАБИЙ ЗУБ Сидить шевчик на стільці На кумові постільці Пришиває латку. Аж у сінях двері - скрип! Далі двері в хату рип! - Шелеп кум у хатку! «Здоровенькі ви були! А що ж мої постоли - Вже, мабуть, готов!?» «Зараз будуть... Погодіть, Що ж ви стогнете, як дід? Чи вже ж нездорові?» «Та не то щоб, боже, крий, Був я дуже так слабий, А так тілько нудно; Розболівся вражий зуб Та зapic тобі, як дуб, Що й вирвати трудно...» «Не журіться, - каже швець, - А сядьте-но на стілець!..» На стілець саджає, В дратву зуба замотав, Кінці разом посплітав, До ноги чіпляє. Але, звісно, у шевців Все дірявії стільці, Щоб то не душило. Ото шевчик i зайшов, Стихача діру найшов Та хвать кума шилом!... Кум підскочив, як той цап, Та рукою ззаду лап За грішнeє тіло: «Недаремне ж я стогнав, От коріння попускав - Аж там заболіло!» ЖОНАТИЙ Била жінка мужика Та й вигнала з хати. Пішов, бідний, по полях Притулку шукати. Ходив, бідний, цілий день, Все кляв молодицю, Наостаток десь заліг На руді в копицю. Аж дивиться на руду, Що бугай хороший Ходить coбi по траві, Мукає з розкоші, Та й i каже неборак: «Щасливий ти, брате, Колись i я так співав, Як був нежонатий!» |
