18 апреля САМА УЧИТЬ Біжить дівка; в руках курка, Сито під пахвою. Аж дивиться - спочиває Козак під вербою. Розпалилася дівчина, Гвалтом чогось хоче: То підійде, то загляне Козакові в очі. То пуститься утікати, То знов підступає. «Та чого ж ти утікаєш?» - Козак промовляє, «Який змисний!.. Утікаєш!.. Еге!.. Не втікати?! Я вже бачу, що ти хочеш! Бодай не казати!..» «Та дурна ти! Втекла б курка! Як тут що зробити?» «Який змисний!.. Втекла б курка?! А ситом накрити!..» Не знав козак, що робити, - Сама научає… Козак живо видер курку, Ситом накриває. Кладе дівку під вербою, Зміряв, як годиться… Пішла дівка дорогою - І не нахвалиться… 18 апреля УКАЗ Їде козак дорогою, Дівку надибає; Вийняв папір з-за пазухи Та й її читає: «І прочая, і прочая… По сему указу Кожна дівка козакові Довжна дать по разу!» «Чуєш, дівко, що в указі?» «Та чую, козаче». І вже ж рада-то, псяюха, Аж мало не скаче! Ізліз козак, покріпився, На коня сідає, А дівчина підійнялась Та й ще забагає: «А приглянься-но, козаче, До того указу: Чи нема там написано, Щоб іще по разу?» 18 апреля ЧИ ДАЛЕКО ДО КИЄВА Питаються якось хлопця Подорожні люди: «Чи багато верстов, сину, До Києва буде?» «А не знаю, - хлопець каже, - Було вісімнадцять, Тепер менше, либонь, стало, Здається, сімнадцять!» «Що ж то, сину, за пригода Така прилучилась?» «Та пригода не пригода - Верства повалилась!» НА КАЛИТКУ Прийшов мужик до крамниці, Сукно оглядає… Перекинув штук зо двадцять - Все не добирає… Аж заглянув десь кармазин: «Дай-но, жидку, того!..» Розвертає, оглядає: «Се хіба нічого!..» Виміряє середину: «А ходи-но, жидку!.. Ото звідси мені, жидку, Виріж на калитку!» ДОПИТАЛАСЬ
Прийшов мужик із празника, Празник добре вдався: Посиніла кругом шия, І чуб підійнявся. Прийшов в хату - ані слова… На лаві сідає. Аж підходить молодиця, Мужа оглядає: «А чого то в тебе шия Вкрита синяками?» «Та то, мабуть, од вишнівки, Що пив із попами!» «А хто ж тобі, чоловіче, Чуба мав намняти?» А той з лави та до неї: «А знаєш мовчати?!» ТРЕБА ВСЮДИ ПРИЯТЕЛЯ МАТИ Прийшла в церкву стара баба, Свічок накупила; Де була яка ікона, Всюди поліпила. Іще пара остається, Де їх приліпити?.. «Ага! - каже.- Пошукаю Святого Микити!» Найшла баба і Микиту - Святий чорта ціпить!.. Бере одну йому ставить, Другу чорту ліпить!.. Видять люди й розважають, Щоб там не ліпила. «Що ти, бабо,- кажуть,- робиш? Та ж то вража сила!..» Але баба обернулась: «Не судіте, люди! Ніхто того не відає, Де по смерті буде!.. Чи у небі, чи у пеклі Скажуть вікувати; Треба всюди, добрі люди, Приятеля мати!..» ЧУЖАЯ ДИТИНА НЕ ТО, ЩО РІДНА Ой не тая, мій синоньку, Година настала, Щоб чужая дитинонька За рідную стала. Нар[одна] пісня Журилися муж з жоною, Що дітей не мали; Далі взяли та й під старість Сироту прийняли. Росте тая сиротина, Так їм помагає! Але старий, як чужому, Все не довіряє. Та вже, мабуть, недаремне Примовляють люди, Що дитинонька чужая За рідну не буде!.. Доростає літ дитина, Вже пора б женити, Пора б уже господарство З сином поділити. Але старий дуже хоче Щирість його знати І задумує, як сина На спробунок взяти. Повертає раз від пана Та й став говорити: «Жінко мила, сину милий, Годі мені жити! Розгнівався пан на мене, Повішати хоче! І я взавтра, як той злодій, Сплющу свої очі. Достань, жінко, з скрині гроші, Треба поділити… Треба свою остатнюю Волю учинити». Стара, бідна, як дитина, Плаче і ридає; Бере ключі у старого, Скриню відмикає. А у скрині казан грошей - Самії дукати!.. Ледве-ледве старий з сином Здужали підняти. Висипали на підлогу, От старий сідає І з дукатів штири купи Рівних нагортає. І говорить: «Перша купа На похорон буде, Щоби мене, як годиться, Спом’янули люди!.. Друга купа тобі, жінко, Тобі, моя мила! Бо ти ж мене, як матінка, Старого любила!.. Третя купа нехай буде Тобі, милий сину,- Ти був мені, милий сину, За рідну дитину. А четверта купа грошей Най буде для того, Хто да шибеницю взавтра Потягне старого!..» А синочок ісхопився, За гроші рукою: «Я потягну вас, татуню! Най будуть за мною!» Здихнув старий, підійнявся Та й почав казати: «Іди, хлопче препоганий, Іди з мої хати! Прийняв тебе я до себе Малим сиротою, Побивався дні і ночі, Не спав над тобою… Тілько й думав, що із тебе Буду поміч мати… А ти сам готов на мене Руку підійняти… Іди ж собі, препоганий, Звідки ти узявся, Та й не згадуй, що ти в мене Сином називався!» Хлопець вийшов. Старий плаче: «Правда, добрі люди, Що дитинонька чужая За рідну не буде!..» |
